68. Зобовязальне право Гетьманської України

У цей час набули подальшого розвитку зо­бов'язальне право й ті кодифікаційні акти, що рег­ламентували згадані норми. Особливо виділявся Звід законів «Права, по яких судиться мало­російський народ». Він відзначався високим техніко-юридичним рівнем, і був оригінальним не тільки за формою та структурою, а й за змістом. За цим зводом законів — це право на майно особи, яка не виконала договір чи заподіяла шкоду. Зако­нодавство знало зобов'язання з заподіяння шкоди і зобов'язання з договорів. Головним способом припинення зобов'язання було його виконання. У зводі було розроблено правила виконання зо­бов'язань і визначено відповідальність за їх пору­шення. Правовими способами захисту зо­бов'язань були завдаток, застава і порука. Договір був основною правовою формою, за допомогою якої здійснювалися товарообіг і господарське життя України. Систему договорів було розробле­но досить добре. Найбільш поширеними були до­говори купівлі-продажу, позики, оренди, даруван­ня, поруки, майнового наймання, обміну й ін. Більшість договорів передбачала їх письмове оформлення. Так, купівля і продаж землі затверд­жувалися гетьманськими універсалами чи указа­ми.

Право власності в зводі було головним речовим правом і трактувалося, як право володіти, корис­туватися, передавати, дарувати, відписувати, змінювати і закладати майно з власної волі і по­треб.

У Гетьманщині існували три форми власності: загальнодержавна (загальновійськова), індивіду­альна (приватна) й общинна (колективна). Варто підкреслити, що інститут права власності в зводі досяг досить високого рівня, що свідчило про роз­винутий характер соціально-економічних відно­син України в першій половині ХVIII століття.

Отже, Звід «Права, по яких судиться мало­російський народ», мав суто буржуазний харак­тер. Високорозвинена система права України на багато порядків перевищувала феодальну росій­ську систему права. Це й вирішило історичну до­лю зводу права.

Висока теоретична і практична підготовка ук­раїнських юристів давала можливість декому з них самостійно готувати збірники з чинного в той час українського права. Вони висвітлювали не тільки норми діючого права, а й привносили в їх зміст своє розуміння, брали до уваги зміни, що мали місце в суспільному житті України [3, с. 62].

У 1786 р. з'являється «Екстракт з указів, інструкцій і установ». Він є доповненням і частко­вою переробкою «Екстракту малоросійських прав» 1767 року. В Українській державі, як поміт­но з зазначених джерел права, були досить розви­нуті різноманітні галузі права. Значний інтерес становлять цивільне право і його окремі інститу­ти. Насамперед, воно приділяло увагу регулюван­ню права власності на землю.

У цивільному праві Української держави існу­вали два основних різновиди отримання права на землю: одержання земельного наділу з умовою несення служби «на ранги», й отримання його іншими законними способами — у спадщину, че­рез купівлю, зайняття необроблених і кинутих зе­мель. У процесі розвитку суспільних відносин правове положення «рангових» земель і земель, придбаних іншими законними способами, посту­пово нівелюється.

Власник землі мав безумовне право вільного розпорядження нею. Право за давниною во­лодіння могло трансформуватися в право влас­ності. Згідно українського права право віндикації на рухоме майно складало три роки, а на нерухо­ме — десять років.

Звичаєве право на українських землях санкці­онувалося неоднаково. Найчастіше державна влада їх не забороняла. В умовах перебування різних регіонів країни в декількох державних утвореннях (Річ Посполита, Російська держава й ін.) це мало принципове значення, бо незалеж­но від політичної ситуації загальне в звичаях за­лишалося.

Еволюція феодальних відносин на українських землях поступово змінювала значимість звичай­ного права. Ус е більшу вагу здобували писані за­конодавчі акти