3. Економічна думка стародавнього світу

Історія економічної думки бере свій початок у глибокій давнині. Вже первісні люди мали якісь зачатки господарських знань, котрі були результатом осмислення виробничого досвіду. Формувалися окремі елементи економічних знань. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках законів царства Ешнуні (XX ст. до н.е.) і вавілонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). У них передбачалися захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'яткою давньоіндійської літератури є "Артхашастра" (IV - VI ст. до н.е.). У ній викладено знання з економіки, техніки і політики, передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації.

У Китаї великого поширення набуло конфуціанство. Його економічні засади виклав Мендзи (372 - 289 рр. до н.е.), який відстоював селянське землеволодіння.

Тогочасні економічні погляди знайшли вираження у трактаті "Гуань-Цзи" (IV - III ст. до н.е.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу, окреслено шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян. Зміцнення землеробства вважалося найважливішою умовою забезпечення стійкості економіки. Великого значення автори "Гуань-Цзи" надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки. У трактаті також розглядалися питання податків і грошового обігу. Пропонувалося замінити прямі податки на залізо й сіль непрямими, застосовувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків та ін. Багато ідей “Гуань-Цзи" було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю.

Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення старовини, є Біблія. Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні принципів господарської етики, якими протягом сторіч керувалися люди, вступаючи у відносини в сфері економічної діяльності.

Як правило, ці документи не мали аналітичного характеру, а тільки встановлювали певні норми поведінки, проте елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.

Тема № іеед-де-3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. До н.Е.–V ст. Н.Е.)

1.Господарство Стародавньої Греції.

2.Античний Рим: економічні причини розквіту й занепаду.

3.Господарство скіфів, грецьких і римських колоній Північного Причорномор’я.

4. Економічна думка античного світу.

1 . Господарство Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту. Режим рабовласництва відроджується в нових країнах Середземномор’я. Це виявилося в економічному розвитку Греції і Риму. У світовій історії розпочався новий період – античний (давній). Він охоплював першу половину I тис. до н.е. – першу половину I тис. н.е. У цей період рабовласництво досягло повного розквіту. Була знищена община, рабська праця використовувалась різнобічно й продуктивно. Рабство перетворилося на класичне

Особливості географічного положення визначили відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою, в якій повноправними були тільки землевласники. Населення концентрувалося у містах, тому сільське господарство було другорядним.

У VIII – VI ст. до н.е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства й розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, суднобудування, виготовляли кераміку. Продуктивність праці була високою, зростали міста. Сільське господарство розвивалось повільно, в ньому панувало двопілля.

Суспільство розпалося на два стани: вільних громадян і невільників. У VIII – VI ст. до н.е. формувалися грецькі рабовласницькі міста – держави, або поліси. Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта. Фізична праця для спартанців була принизливою, їхня справа – війна. Господарство Спарти було відсталим, грошовий обмін не набув розвитку. Інша картина формування рабовласницької держави була в Аттиці. Ремесло і торгівля тут набули високого розвитку. Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Причиною її стала гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом. Колонії стали центром торгівлі греків з варварами.

У V – IV ст. до н.е. праця рабів стала продуктивною, вона активно використовувалась у ремеслі. Були й державні раби. У V ст. до н. е. рабовласництво в Греції набуло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. Зберігалася складна форма оренди землі.

У IV ст. до н.е. частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев’яними зубами, молотильна дошка тощо. З’явились наукові трактати з сільського господарства. Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів, славилися грецька кераміка і тканини.

Військова могутність Афін призвела до розвитку суднобудування, яким керувала держава. Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво, торгівля. Це сприяло зміцненню економіки. Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя. У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський півострів став здобиччю Рима.