7.Неоінституціоналізм та його особливості

Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місця і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін. З'явилась нова течія: соціальний або індустріально-технологічний інституціоналізм. Відомим представником цього напряму є Дж. К. Гелбрейт (1909 р.). У своїх працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту».

Дж.Гелбрейт розробив теорію зрівноважуючих сил в ціноутворенні. Він показав, що механізм вільного ринкового ціноутворення в сучасних умовах вже не діє. Ціни зрівноважуються в результаті дії двох протилежних тенденцій- монополії та олігополії,які домінують в економіці країни, намагаються завищувати ціни,- з одного боку; антимонопольна політика держави спрямована на зменшення цін,- з іншого боку. В цьому ж напрямі діють профспілки і союзи споживачів, які слідкують за динамікою цін.

Особлива роль в сучасних умовах належить профспілкам, які контролюють ринок праці і також мають монопольне положення на ринку праці. Дж.Гелбрейт висунув також теорію « конвергенції» двох систем, і показав, що на певному етапі історичного розвитку капіталізм і соціалізм з’єднаються в єдину соціально-економічну систему. При цьому Дж.Гелбрейт вбачав елементи соціалізму в уже існуючій капіталістичній системі: соціальний захист населення, існування безкоштовного медичного обслуговування, безкоштовної освіти. Змінюється і психологія людей: вони стають більш духовними і уважними до проблем інших людей, зростає їх соціальна активність.

У працях, опублікованих у 50-х роках ХХ ст. Гелбрейт розглядає техніку як основу економічного прогресу. В його «Новому індустріальному суспільстві» (1967 р.) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму». Один з них – Р.Коуз (1910 р.) – американський економіст. Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тому, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як транс акційні витрати (витрати на пошук інформації щодо ціни, попиту, пошуку партнерів, укладання контрактів тощо).

Була сформульована так звана « теорема Коуза », згідно з якою проблема зовнішних ефектів може бути вирішена шляхом узгодження між зацікавленими сторонами на базі співставлення вигоди та витрат. Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

В 60-х роках ХХ ст. сформувалась теорія суспільного вибору, її автором визнають видатного американського економіста Дж. Б'юкенена (1919 р.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема «Формула згоди» (1962р.), «Теорія суспільного вибору» (1972 р.).В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів ( вибори органів державної влади ). Б'юкенен виходить з припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибірку в тому числі і в дослідженні політичних процесів.

Одним з відомих сучасних представників неоінституціоналізму є Гаррі Беккер. Його відома робота «Злочин та покарання: економічний підхід». Г.Беккер намагається пояснити такі соціальні явища, як розлучення, злочинність, прийняття урядових рішень з позицій аналізу співвідношення вигід та витрат. В кожній своїй дії людина співставляє вигоди, які вона отримує, з втратами або затратами, які вона несе.

Так, процес злочинності Г. Беккер пояснює як співвідношення доходів, які сподівається отримати злочинець від своїх злочинних дій, і втрат, які він зможе понести, якщо буде спійманим. Якщо ступінь вірогідності бути спійманим набагато менша, ніж бути неспійманим, злочинець піде на злочин.При цьому він також враховує альтернативну можливість отримати такий же доход, але іншим шляхом.

Пояснення Г. Беккером розлучень також будується на аналізі співвідношення вигод, які людина має в шлюбі, з втратами, які вона при цьому несе. Теорії Г. Беккера дуже популярні в наукових та суспільних колах США. Особливе значення має аналіз Беккером необхідності збільшення вкладень в «людський капітал », і перш за все, в сферу освіти. В книзі «Теорія розподілу часу » Г. Беккер доводить свою тезу про подорожчання фактору часу. Із збільшенням доходів людина починає інакше оцінювати свій час. Кожна одиниця часу оцінюється з позиції того, що людина втрачає і що вона при цьому отримує. Якщо отримані вигоди менше втрачених, то час використовується нераціонально.

Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис. Основні характерні ознаки інституціоналізму:

1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками -соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;

3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4) аналіз економічних відносин не з позицій так знаної економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;

5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Їм властиве також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.