45. Витребування доказів

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.

У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.

За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.

46. Судові доручення щодо збирання доказів

У законодавстві немає чіткого визначення що є судовим дорученням, тому тлумачення цього поняття міститься лише у науковій літературі.

Так, Фурса визначає судове доручення як передачу судом, який розглядає справу, своїх повноважень іншому суду за місцем знаходження доказів бо проживання свідків на проведення процесуальних дій лише щодо забезпечення доказів, а не їх аналіз або дослідження.

Інше визначення запропоноване В.М. Кравчуком:

Судове доручення – це доручення провести певні процесуальні дії, спрямовані на одержання та фіксацію певних доказів, які один суд дає іншому .

Якщо суд вирішує застосувати судове доручення, то виносить відповідну ухвалу, у якій має бути зазначено:

• суть справи, що розглядається;

• особи, які беруть у ній участь;

• обставини, які підлягають з’ясуванню;

• докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення;

• перелік запитань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом – свідку.

Така ухвала є обов’язковою для суду, якому вона адресована.

Такі доручення можуть направлятися не лише судам України, але і судам іншої країни та навпаки. Правовою підставою цьому є Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних і торгових справах [9]. Згідно зі ст.3 Конвенції у порядку доручення суду іншої країни допитуються свідки та досліджуються документи та інші об’єкти, що необхідно дослідити.

При виконанні судового доручення у судовому засідання ведеться протокол, у якому фіксуються пояснення однієї із сторін як свідка, яка дає показання у порядку окремого доручення, чи допитується свідок, оглядаються речові та письмові докази за місцем їх знаходження судом, який виконує окреме доручення.

Протоколи і всі зібрані при виконанні матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Ці протоколи повинні оголошуватися у залі судового засідання, з нами мають бути ознайомлені всі особи, які беруть участь та сприяють суду у здійсненні правосуддя. Ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умови їх безпосереднього дослідження у судовому засіданні.