36. Показання свідка як засіб доказування у цивільних справах. Порядок допиту свідків

Свідок (testis) — особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи (ст. 41 ЦПК).

Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, або давати про них правильні показання (ст. 42 ЦПК). Отже, показання свідків як засоби доказування — це повідомлення про відомі обставини, які входять до предмета доказування, тобто про юридичні факти складу вимог і заперечень сторін й інші обставини, що мають значення для справи, які повідомляються (показуються) суду в установленому законом процесуальному порядку і формі. А можливість свідчення про факти, що мають значення для справи, є підставою для визнання їх належними до справи і виклику свідків в судове засідання.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Ними можуть бути і неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов'язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати реальну дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне. Свідком не може бути особа, яка бере участь чи повинна брати участь у справі іншим суб'єктом процесуальних правовідносин. Показання свідка не допускаються, якщо обставини, про які він може дати свідчення, складають службову таємницю.

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом для підтвердження певних угод й інших дій, що мають юридичне значення. Не можна підтверджувати показаннями свідків: уступку вимоги і переведення боргу, що грунтуються на угоді, виконаній в письмовій формі (ст. 202), договір доручення (ст. 191) та інші договори, урегульовані статтями 244, 257, 324, 375, 386, 396, 414 цього Кодексу.

Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду.

Особи, що заявляють про виклик свідка, повинні зазначити його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання та обставини, що він може ствердити (ст. 43 ЦПК). Участь свідка в судовому засіданні і дача правдивих показань — обов'язок (ч. 2 ст. 41 ЦПК), який забезпечується цивільною процесуальною відповідальністю — ст. 44 ЦПК і кримінальною відповідальністю — статті 384, 385 КК.

37. Письмові докази: поняття та їх класифікація

Письмові докази – це виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, що поєднані у відповідну систему і структуру та в яких виражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, які мають значення для справи. Вони можуть знайти втілення в різних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхідно, щоб вміщені в них дані про фактичні обставини виходили від осіб, які їх склали.

Класифікація:

1. Залежно від суб'єктів, які склали письмові докази:

• офіційні (документи, акти, службова переписка, яка виходить від державних і громадських органів)

• неофіційні (походять від громадян)

  • розпорядчі (договори, заповіти, накладні тощо)

  • довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, переписка службового і особистого характеру)

2. За формою виконання:

• прості

• нотаріально посвідчені