2.Роль нато у сучасній політиці безпеки Європи.

Загальновідомо, що в концепціях безпеки країн ЦСЄ пріоритетною є євроатлантична модель (НАТО). Менше значення мають західноєвропейська і загальноєвропейська моделі безпеки. НАТО, зокрема присутність американських військ у Європі, розглядається як істотний фактор політичної стабільності та миру в регіоні. Збільшення впливу США в ЦСЄ оцінюється, зокрема, як суттєве зміцнення суспільних трансформацій регіону і як важливий елемент нейтралізації тут німецько-російських впливів.

Що стосується безпекового виміру, то найбільш вдалою серед них виявилася програма НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Завдяки цій програмі Північноатлантичному Альянсу вдалося вибудувати систему партнерських відносин між країнами Європи в сфері безпеки. З іншого боку, програма підготувала належні умови для набуття членства в НАТО країнами Центрально-Східної Європи.

Одним із мотивів залучення Польщі, Чехії, Угорщини до НАТО був аргумент, що це стане ефективним засобом виходу цих країн із становища так званих „буферних зон”, які в історичній перспективі слугували інструментами в політиці світових потуг. Метою розширення Північноатлантичного альянсу на цю зону було також зменшення ймовірності чергового поновлення німецько-російського суперництва за впливи у Центрально-Східній Європі. Розширення НАТО на схід завдяки ліквідації стратегічного вакууму між Росією і Німеччиною мало здійснювати стабілізуючий вплив на конструктивні відносини країн ЦСЄ з Росією

Відтак, саме НАТО стало основним інтегратором зусиль у побудові системи колективної безпеки в Європі у 90-ті та 2000-ті роки. Розширення НАТО на схід сформувало необхідне безпекове й політичне підґрунтя для розширення Євросоюзу. Останнє уособлювало собою політично-економічну інтеграцію Західної і Центрально-Східної Європи.

3. Механізми єс та обсє у гарантуванні безпеки в регіоні.

На сьогодні європейську безпеку забезпечують три організації – НАТО, ОБСЄ та ЄС. Ключову роль у системі безпеки в Європі відіграє НАТО, водночас спостерігаєть­ся збільшення ваги ЄС як самостійного гравця, що продовжує розвивати власну зовнішню та без­пекову політику, включно із оборонною складо­вою. В цьому зв’язку варто пригадати зусилля ЄС, спрямовані на застосування засобів політики безпеки та оборони у врегулюванні конфліктів та миротворчих місіях не тільки на Європейському континенті (Балкани), але й за його межами. При цьому дії ЄС у цьому напрямі є скоординованими з НАТО і значною мірою спираються на потенціал Альянсу. Роль ОБСЄ продовжує конкретизуватися та поступово звужуватися, наразі вона практич­но не виходить за межі важливої сфери контролю за забезпеченням демократії, верховенства права та посткризового врегулювання. Про можливос­ті переформатування системи європейської без­пеки йдеться в ініціативі російського президента Д. Медведєва, вперше озвучений у Берліні у 2008 р., основна мета - укладання нового Договору про європейську безпеку (далі – ДЄБ) на базі ОБСЄ, із включенням до нової системи ОДКБ і, можливо, ШОС, одночасно з кардинальним обмеженням ролі НАТО та США в Європі. ЄС розуміє під безпекою передусім стан захи­щеності від загроз асиметричного типу («м’яких» загроз): міжнародний тероризм, нелегальний тра­фік наркотичних та психотропних речовин, неле­гальна міграція тощо. Для РФ безпека означає - стан захищеності від «жорстких» загроз. Москва вкладає передусім військово-політичний зміст у поняття безпеки як на національному, так і на регіональному/міжнародному рівнях.

Реакція країн та міжнародних організацій на російську ініціативу була стриманою. Більшість європейських країн та США продовжують напо­лягати на збереженні існуючої інституціональної структури системи європейської безпеки, вважа­ючи, що такі структури, як ОБСЄ, НАТО, ЄС, за умов узгодженості дій та налагодження системи мобільного реагування на виклики та загрози на трансрегіональному рівні, здатні власними сила­ми забезпечити стабільність на континенті. Отже, немає потреби створювати нову систему колектив­ної безпеки в Європі. Окрім цього, США наполяга­ють на тому, щоб у договорі було чітко прописано принципи та механізми врегулювання регіональ­них конфліктів, можливості підвищення ефектив­ності міжнародних організацій у цій сфері шляхом збільшення їх повноважень. Зокрема, США мають намір представити власні пропозиції щодо вдо­сконалення процедури механізмів ОБСЄ у питан­ні мобільного реагування на виклики та загрози, зокрема, розглянути можливість навіть за умови відсутності консенсусу в самій організації вжити заходів щодо попередження ескалації конфліктів та вжиття інших превентивних заходів. Потреба у реформуванні європейської системи безпеки обумовлена змінами на рівні безпекових структур Європейського Союзу, зокрема підписан­ням Лісабонської угоди наприкінці 2007 р., яка є значним кроком до формування наповненої реаль­ним змістом спільної зовнішньої та безпекової по­літики Європейського Союзу (далі - СЗБП), а також її невід’ємної складової – Європейської політики безпеки та оборони (далі - ЄПБО). Лісабонська угода передбачає, що країни-члени мають демонструвати у зовнішній по­літиці солідарність, а ЄС може представляти їхні інтереси на світовій арені . Нині спостерігаєть­ся виразна тенденція до зменшення ролі політики розширення ЄС як дійового інструменту впливу на безпекове середовище в Європі, у ролі якого вона використовувалася протягом 90-х – початку 2000-х рр. При оцінці перспектив України активно увійти до реальної системи європейської безпеки, слід зва­жати на роль ЄПБО з її військовою складовою та з процесом подальшого розширення простору учас­ті Євросоюзу у врегулюванні конфліктів, також за межами Європи (на Близькому та Середньому Схо­ді та інших регіонах світу). В цьому зв’язку важ­ ливо підкреслити, що станом на квітень 2011 р. ЄС здійснює одночасно чотирнадцять воєнних та ци­вільних місій у 4 регіонах світу: на Європейському континенті (Балкани, Молдова/Україна), Близько­му Сході, в Азії та Африці. Крім того, завершились 11 воєнних та цивільних операцій на Балканах, Південному Кавказі, Азії та Африці.

Європейський Союз уже кілька років успішно працює над поси­ленням військового потенціалу, спеціальне Євро­пейське управління обороною координує діяльність у цій сфері, дедалі більшого розвитку отримує ідея постійної структурованої взаємодії в галузі безпе­ки та оборони між країнами-членами, перспектива створення добровільних коаліцій.

Зміцнення трансатлантичних зв’язків, коорди­нація зусиль ЄС з НАТО та ОБСЄ (з урахуванням ініціативи РФ) відповідає потребам глобалізова­ного безпекового середовища в Європі та світі. Пе­ребуваючи поза членством в ЄС та не інтенсифіку­ючи свою співпрацю з НАТО, Україна практично не бере повноцінної участі у системі європейської безпеки. Характер новітніх загроз, що мають тран­скордонний асиметричний характер, виключає можливість самостійного протистояння цим загро­зам з боку окремих держав.