Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pisl`achornobyl`s`ka biblioteka.rtf
Скачиваний:
57
Добавлен:
17.11.2019
Размер:
2.7 Mб
Скачать

24 Юрій Андрухович. «Московіяда», с. 144.

Кіч використовує також автоматизм мовлення і нарцисич-ну дзеркальність мови, саме таку, яку полюблює Андрухович у прозі, граючися «списками» імен як своєрідними симуляк-рами: «Хіба піти спитатися в Дзержинського. У Залізного Фе-лікса. Ні, в Залізного Зіґфрида. У Конрада Клауса Ериха Дзержинського. Або в Райнера Анзельма Віллібальда Кірова. Або у Вольфганга Теодора Амадея Лєніна» (с. 185). Мова, відтак, стає імітацією. Саме це, до речі, стає підставою мовно-іронічного Карнавалу бубів, тотожному постмодерністському кічеві, в якому цитати стають взаємозамінними й анонімними, а культура зводиться до бібліотечного колектора, майже аналогічного до каналізації. Але це не дивує, бо, як винахідливо відзначає у своїх псевдозаготовках до Нобелівської лекції Отто фон Ф. («Московіяда»), «зрештою, будь-яка бібліотека - це велика (більша чи менша) каналізація людського духу» (с. 194).

Цілком у згоді з Карнавалом автор теж стає зміїно-змінним, адже «яка різниця, як називається оце тлінне тіло? Головне -безсмертна душа. А вона не має земного імені, затісне для неї будь-яке з імен людських. Якоюсь мірою й ви не Артур» (с. 202-203), - так, віддзеркалюючи «постмодерну ситуацію», іронізує

двійник Oттo фон Φ. - каґебіст «Сашко». Відтак невипадково, іцо і Стах Перфецький «мав безліч облич і безліч імен» (с. 7):

його звали Стах Перфецький і Карп Любанський і Сом Рахмаський і П'єр Волинський і Птах Кайфецький. Але його також звали Глюк, Блюм, Врубль, Штрудль і Шнобль. До того ж він був Йона Риб і Жора Кур і Шура Птиць і Сюра Яйць і Слава Днів. Проте він був також Сильний Перець, Хуан Перес, Друже Перче, Перчило і Ерц-Герц-Перц. Дехто знав його як Персидського, Парфянського, Парсунського, Прованського і Перфаворського <...> (с. 157).'

Атрибутом бубабістського кічу - Карнавалу стає нарцисизм. Можна розглядати всі перевертання та всіх двійників і масок, скажімо, Андруховичевих «Рекреацій» як розгортання глобальної метафори поетичного українського нарцисизму: тут «зовнішні» та «внутрішні» голоси його поетів-богемників розподіляються між «прекрасним поетом», «колосальним поетом» і «величезним поетом», можна хіба що додати сюди ще й «великого сплячого пророка». Гра з Нарцисом у бубабістів відбувалася в міру того, як легко вони насичували свої твори, особливо прозові, біографізмом, відлунням справжніх імен та впізнаваною зовнішністю. У такий спосіб творився нарцисичний образ бубабістів. А через нього - й образ українського богемника дев'яностих.

Карнавал доконаний факт

Карнавал, звичайно, тримається на карнавалізації, однак вона не зводиться винятково та єдино до Карнавалу. В карнавалізації захована форма іронізму й подвійний ludus modus (подвійна ігрова поведінка), що виводить соціокультурну акцію поза межі самого Карнавалу. Карнавалізація, скажімо так, пульсує Карнавалами, але лише для того, щоби їх відкинути й ствердити безкінечність самого буття. Водночас подвійна ігрова функція карнавалізації (серед інших) полягає в тому, щоби підкреслити варіятивність життя та випадковість і самої гри. Карнавал так само має демонічну природу, він притягує і зачаровує лише задля того, щоб відкинути, зняти маску.

Блеф Карнавалу виявився вже в Андруховичевих «Рекреа-ціях», де карнавалізація пронизує різні рівні соціяльної, культурної, еротичної поведінки персонажів і переносить свято з площі Ринок на марґінеси бічних вулиць та околиць. При цьому сміхова природа Карнавалу з його перевертаннями-перевдя-ганнями виявляється лише поверховою імітацією. Насправді глибша іронічна перспектива всієї акції полягає в тому, що навіть військовий переворот може бути оформленим як маскарад. Метафізика Карнавалу - вільний і близький людський контакт - також виявляється лише ілюзією (як і зустріч рук Мар-тофляка й Марти у фіналі повісті).

Як соціокультурна акція Карнавал ніс у собі фальш (чи видимість) перевертання авторитетних ролей і масок та ілюзорність виходу з непереборних комплексів (національних, історичних, родинних). Він потребував кривавих жертв, скажімо, ініціяції Хомського пов'язані з побиттям вуличного наркомана. Кожен із персонажів «Рекреацій», переживши власний тілесно-інкарнований Карнавал, залишається самотнім і одиноким (а, як відомо, сенс Карнавалу, за Бахтіним, - це переживання єд-ности). Буквальним і символічним падінням закінчуються спроби перегравання-повторення родової (та австро-«европейської») історії для Гриця Штундери та Юрка Немирича. Здається, нічого не змінюють у характерах псевдоінцестуальні й трансверсивні еротизми Мартофляка та Хомського.

Загалом, увесь Карнавал виявляється всього-на-всього легалізованою формою соціокультурного «збочення», що його дозволила влада. Постать «найбільшого» режисера всіх часів і народів, що проглядається за сценою Карнавалу, коли легко відштовхнемося від Сергія Проскурні, переростає в демонічний образ зла, в якому зливаються не лише бароковий розбійник Мацапура, але й естетизований образ Берії. (Демонічний підтекст «великої змови» легко проглядається і в «Перверзії» та «Московіяді».)

Відкриваючи цю демонічну іпостась Карнавалу як імітації, бубабізм стає не іронічним, але апокаліптичним видовищем. Він також виявляється явищем, вписаним у структури офіційної культури. Карнавал - ілюзія свободи, випробування свободою - розчищає шлях для інакшої (або псевдоінакшої) офіційної культури. Свідченням цього можна вважати руйнування письменницької ієрархії, традиційної ще з радянських часів, і творення нової офіційної культури, куди ввійшли вже й такі «молодші лавреати», як Олесь Ульяненко, Євген Пашковський, Ігор Римарук, Василь Герасим'юк, В'ячеслав Медвідь. Прикметна в зв'язку з цим і пропозиція щодо висунення кандидатури Андруховича на Шевченківську премію25. На тлі офіція-лізації пострадянської літератури карнавальний бу-ба-бу заграє з маскультом і кічем (саме кічем, зрештою, були всі перфоменси та презентації «Бу-Ба-Бу»)26.

25 Як відомо, Андрухович відмовився взяти участь у конкурсі.

26 Див.: Maskult. Юрій Андрухович. Андрій Бондар. Сергій Жадан. Есеї та поезії з нових книжок. - Київ: Критика, 2003, с. 8-17.

У найзагальнішому сенсі, граючись у Карнавал, бубабісти показали переродження традиційною феодального українського суспільства на суспільство спектаклю, за Ґі Дебором. Іншими словами, вони метафорично змоделювали (й загострили) ідею демократичного суспільства, яке, за Дебором, є передусім споживацьким, де все купується, рекламується і продається, а отже, є суцільною виставою. Бажання врятувати «книжний» світ і виміряти силу слова всупереч наступові маскультури, телекомунікацій і технологій базується, наприклад, у Пашковського не на грі, а на одкровенні - у післячорнобиль-ську епоху він хоче такої щирости в письмі, від якої зашкалювало б серце, і асоціює своє авторство з «безіменними графітовими стрижнями» в пеклі чорнобильського реактора. Апока-ліптичний світ правдошукання Пашковського ще гостріше віддзеркалює іронію та подвійне дно Карнавалу, чиї утопічна й ідеальна функції розбиваються, стикаючися з екзистенційною мукою ліричного «я» Пашковського. Натомість у світі іронічно-ґротесковому Карнавал відновлюється за допомогою пародії. Це ми бачимо в «Перверзії», де опера опер «Орфей у Венеції», цей воістину постмодерний симулякр і псевдо-Карнавал, що складається з повторень і цитат, раптово стає полем свободи -сценою народження «справжнього Орфея». Перфецький, головний герой роману, рятується від переслідувань саме тим, що втікає з публіки на сцену, потрапляючи відтак у нову гру.

Ось так Андрухович нав'язливо-іронічно заплутує нас у грі й безкінечних трансформаціях свого «вічного» героя. Лише в сенсі такого «підвішеного» іронізму-карнавалізму можемо прочитувати бубабізм як явище постмодернізму. Отож «кінець Карнавалу», що його проголосили самі «буби», не так знаменував завершення карнавального постмодернізму, як означав здійснення Карнавалу. Створивши його, одні з бубабістів (як Неборак) переживають «занапащення», що відбулося «за всіма правилами ритуалу», коли «Сина Людського перетворюють на Культивовану Річ».

Я залишив позаду - себе, як дурний серіял, як ланцюг перевтілень, як фотоальбоми, як зал, повний воску фігур чи гіпсу скульптур або шкір і опудал. Я виліз назовні. Я вивільнив зір27.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]