10 Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості, с. 121—122.

Повернення додому після подорожі на захід і на схід виявляється новим початком для ліричного суб'єкта Сергія Жадана. Його Европа - це образ неприкаяної, мозаїчної, населеної іммігрантами землі. Зустріч з її минулим, з буремними шістдесятими, які принесли новий сенс культури, моди, поп-культури, вже розчаровує: і квази Джон Ленон, і старий Баланеску з гнилими яснами, - «Я ставився дро нього як до Бога а тепер що? <...> на що хороше може натякнути чувак, у якого запалення ясен?»11. Стара Европа - це як той будиночок із минулого, де «пахло міцним добробутом старих-добрих 60-х, коли з білою людиною ще рахувались, а до облаштування власних осель ставилися з трепетом й увагою»12, і де тепер зупиняються різні випадкові та підозрілі бездомні суб'єкти - «аутсайдери об'єднаної Европи». Натомість для Іздрика й Андруховича - це ностальгійна романтизована Центральна Европа - майже інтимний простір, куди можна втекти від сучасної реальности, суть якої - «недосформована, але вже відчута після-тоталітарність»13.

11 Сергій Жадан. Біг Мак. - Київ: Критика, 2003, с. 103.

12 Там само, с. 132.

13 Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості, с. 120.

Прикметно, що образ єдиної Европи все більше асоціюється з новою тотальністю - маскультурою та її загрозами. Відтак ескапізм - типова прикмета сучасної української літератури - знаменує не лише ситуацію між буттям і небуттям, але й спротив новій тотальності. Звідси втечі в дитинство, у віртуальну Австрію, у алкогольне сп'яніння, у віртуальну культуру, в «ідеальний Китай». І недаремно Жадан мріє про таке місце, де б не було маскультури, політики, цивілізації та глобалізації:

Моя б воля, я побудував би яку-небудь ідеальну Китайську народну республіку, так, щоби Китай, але без підараса Мао, щоби там не було ніяких бойз-бендів, селф-мейд-менів, мідл-класу, інтелектуалів й андерґраунду, натомість - прості емоції, просте спілкування, секс без презервативів, економіка без глобалізму, парламент без зелених, церква без московського патріярхату, а головне - ніякого кабельного телебачення...14.

14 Сергій Жадан. Біг Мак, с. 99.

"Чорнобильська бібліотека"

Відтворивши серію безкінечних віртуальних перевтілень, роздвоєнь, розтроєнь і тим самим зреалізувавши стан післячорнобильської атомної ірреальносте, український постмодернізм ставить під сумнів не лише існування цілісного суб'єкта, але й потрібність самого літературного архіву.

Своєрідну ін'єкцію проти вірусу віртуалізації пропонує Євген Пашковський. Фактично він опонує Бодріярові, розгортаючи в романі-есеї «Щоденний жезл» (1999) власний варіант виходу з кризи автентичної історії, кризи, яку переживає постмодерний Захід. Пропозиція Пашковського - не креонізація історії й не її віртуалізація, як у Іздрика, але суб'єктивне переживання. І Бодріяр, і Дерида, і Пашковський гостро переживають післячорнобильський час - атомний час, скажімо так, і всі троє вибудовують особливий, ядерний дискурс, прообразом якого є Чорнобиль. «День двадцять шостого квітня стане другою датою, що так змінила історію», - подібно до Бодріяра, стверджує Пашковський і попереджає:

всі політики і суспільні сили постануть перед необхідністю надзусиль над прірвою непередбачуваного - казана, звідки хвиля перетворень, від нових вірусів до нової свідомости, виплеснуеться на обшир, здатний, як і століття тому, рятуватися перебіжками до найближчого цвинтаря1.