5 Тарас Прохасько. Непрості. - Івано-Франківськ: Лілея-нв, 2002, с. 6.

Способом історіописання стає баєння, себто казка, оповідь, вигадка, адже, як сказано в тексті, «Коли ж ти не пам'ятаєш, як казав, як тобі казали, то нікого нема» («Непрості», с. 12). Письменник підтверджує недовіру до великої історії та великих наративів і, навпаки, стверджує малі наративи - сюжети, байки. Це говоріння, чи оповідання, де переплітається реальне й вигадане, стає способом вловлювання екзистенційного плину життя. Сюжети (малі наративи) мають семіотичну (знакову) природу та є матеріялом для культури. Фотографії, сни-історії, анімаційний фільм, дім, побудований за принципом рослинної естетики, писанка, яка стає рухомою картиною, навіть «рухомі дагеротипи силуетів переміщення зародка по скелі» (с. 37) - усі ці сюжети закріплюють сліди життя. Сюжети становлять культурний резервуар, їх можна поєднувати в ланцюжки, скручувати в спіраль, крутити, як центрифугу. В таких сюжетах, зрештою, твориться міт і проявляється дерево життя. Риторична Про-хаськова топографія відновлює стилістику гуцульської сецесії початку XX століття з її увагою до рослинного орнаменту, геометричних фігур, вишивки, перенесеної на ландшафт гір.

Зрештою, резервуар сюжетів є основою не лише культури, але й мітології, наприклад, міту центральноевропейськости Карпатської України. Скажімо, Себастян, протагоніст «Непростих», вірить в особливу країну Карпатію («Йому залежало, щоби українська справа починалася саме у Центральній Европі» (с. 117)), отож він «придумував прекрасну країну навколо Ялівця, в якій би не було сміття, всі би знали мови один одного, а найвищою інституцією було би бюро сценаріїв, куди би кожен міг подавати щось дійсно цікаве, і уряд керувався би цими сюжетами» (с. 123).

Функцію охоронців і збирачів сюжетів виконують Непрості. «Як десь хто народжується, то сідають якраз під тими вікнами і придумують його байку, як земляні боги» (с. 79). Отож придумуючи комусь життя, непрості оповідають якийсь сюжет, і життя стає наслідком оповіді. Власне, ці гуцульські духи-чарівники збирають якнайбільше історій і байок із людського життя, а також аналізують «записи з історіями і мареннями, прозріннями і божевільними ідеями». Урешті, з'являється навіть версія про те, «як неграмотні іуцульські псевдочарівники-хитруни маніпулюють Европою і світом за допомогою сюжетів» (с. 115-116).

Життя в Ялівці могло би бути життям «без жодних історій», тобто чимось таким, що є незмінним і є тут, у цьому місці. Однак місце, ландшафт, географія, навіть тіло стають сенсовними речами - сюжетами. Адже «основою кожного приватного епосу є перелік уявлень про місця, в яких відбувалася родинна історія - така собі сімейна географія рослин» (с. 99), в основі якої -радість проростання, мандрування, входження, проходження, перебування, повернення. Ботаніка, географія, байка, секс - усе стає приводом для мітотворчости. Відповідно до логіки міту, повторення стає ототожненням, а оповідання - життєтворенням. Прикметні повтори, що втілюють героїчну долю основного чоловіка - Себастяна, а також його архетипність як культурного героя. Він відновлюється щоразу при зустрічі з жінками свого роду, натомість історії цих жінок завершуються з їхньою смертю. І три Анни - донька, мати і внучка, з якими Себастян живе як із дружинами, засвідчують не так інцестуальну любов, як стверджують радість чоловічого проростання Себастяна, його «нестримну силу бути влитим в неї» (кров жінок однієї родини).

«НепрОсті» засвідчують, як нарація стягується на поверхні подій, а самі сюжети стають блуканням поверхнею: вулицями Ялівця, горами Карпатами, поверхнею жіночого тіла. Люди в Прохаська не знають про свій рід і вигадують свою історію, вичитуючи її з оточення або переносячи свої сни-марення на ландшафти оточення. Так, скажімо, Франциск бачив, «як тим чи іншим думкам бракує місця в голові», думки виносяться поза межі тіла й розміщуються на фрагментах краєвиду. Головне ж, що історію творить «бай»: «бай - це не слово, бай - багато впорядкованих слів, бай - вже історія, на різні причини є інший бай. баї є сюжетами, баянь - оповідь, оповідання історії, сюжету» (с. 86). Така після-постмодерна Прохаськова комбінаторика опо-відей-декорацій, що нагадує про гуцульський сецесшний модерн.

Віртуальний апокаліпсис

Головний інтерес українських авторів-постмодерністів зосереджено на героєві маргінальному та його існуванні на грані реального й ірреального, психічної норми й хвороби, цілости персони та її деперсоналізації. При цьому глибоко переживається дефіцит інтимного простору та близького контакту. Раніше карнавал створював ілюзію інтимности, тепер же відсутність «свого» тіла, «своєї» персональної історії глибоко переживається при будь-якій зустрічі з «іншим», у кожній спробі закріпити власну присутність. Постмодерністський персонаж спрямований не всередину, а ззовні. Він не шукає самотности, а, навпаки, вторгується в реальність, намагається прорватися до неї через свої марення-сновидіння. Він гостро відчуває порожнечу світу, викликану, скажімо, втратою коханої, та живе в світі симуляцій і дзеркальних відображень та снів.

Такий герой прози Юрка Іздрика. «Подвійний Л еон. Історія хвороби» - остання частина трилогії, перші дві частини якої -повість «Острів КРК» (1994) і роман «Воццек» (1996-1997) -знайомлять читача з однотипним героєм та однотипною подією - любовною історією, а також технікою плетення текстів-колажів. По суті, йдеться про шизофренічного персонажа, основним діягнозом якого стає втрата комунікабельносте й індивідуальносте.

У «Воццеку» Іздрик удається до своєрідної візуалізації рефлексії «я» в процесі сприйняття реальности. Автор розщеплює суб'єкта на Я, Ти і Той (він). Я - субстанція, що мислить, Ти - поверхня тіла, проекція свідомосте, межа живого-неживого, Той - кого бачу (інший). Це і є Воццек. Отож авторові важливо

не лише замкнути свого протагоніста у власних думках, але показати сам процес матеріалізації сприйняття, вихід свідомости поза межі тіла й тілесносте. Як стверджує його протагоніст,

перебуваючи на краю життя, відчував себе не тілом, не собою звиклим, не особою, а певною пульсуючою субстанцією, котра могла перебувати і в тобі, і за тобою, займати об'єм макового зерняти, або виростати до розмірів кімнати...1.