2. Конституція України - правова основа джерел аграрного права

Найвищою юридичною силою наділена Конституція України, норми якої є нормами прямої дії. Це означає, що навіть не знаючи і не звертаючись до інших нормативно-правових актів, будь-яка особа на підставі конституційних норм може звернутися до адміністративних, правоохоронних чи судових органів із заявою про порушення і захист своїх охоронюваних законом прав та інтересів і зазначені органи дер­жавної влади повинні прийняти цю заяву і вирішити справу по суті. Наступною особливістю конституційних норм є те, що всі інші нові норми права і нормативно-правові акти системи чинного законодав­ства повинні прийматися відповідно до норм Конституції України.

Сільськогосподарська діяльність, насамперед, пов'язана з викорис­танням природних ресурсів, основним з яких виступає земля як неза­мінний і самовідтворюваний засіб виробництва. По-перше, в Україні на конституційному рівні було введено і закріплено приватноправовий режим власності на землі сільськогосподарського призначення і водні ресурси, які є основними природними факторами сільськогосподар­ського виробництва. По-друге, було конституційно закріплено прин­цип «власність зобов'язує». Це означає, що використання землі й інших природних ресурсів у сільському господарстві повинне бути раціональ­ним, а також не повинне здійснюватися на шкоду людині та суспіль­ству. По-третє, відбулася відмова від принципу безмежності прав на земельні ділянки, тобто правовий режим об'єктів природних ресурсів може містити певні обмеження, встановлені законом. Насамперед, це обмеження розміру ресурсів у приватній власності: 100 га земель сіль­ськогосподарського призначення та 3 га водних об'єктів, мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення. По-четверте, встановлено гарантії непорушності права власності на майно сільсько­господарського призначення як сільськогосподарських підприємств, так і особистих селянських господарств. По-п'яте, створено умови віль­ного вибору виду праці, заборони примусової праці, гарантування за­хисту від незаконного звільнення. По-шосте, конституційно закріплено модель прав на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкоду­вання завданої порушенням цього права шкоди. Це накладає на сіль­ськогосподарських товаровиробників конституційний обов'язок здій­снювати свою виробничу діяльність з найменшою шкодою як для навко­лишнього природного середовища, так і для здоров'я населення країни. Останній фактор забезпечується, насамперед, за рахунок виробництва якісної та безпечної сільськогосподарської продукції.

3. Аграрні закони України

На другому місці за юридичною силою перебувають закони, які повинні прийматися відповідно до норм Конституції України. За­кон — це нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, який приймається Верховною Радою України і тому виражає делеговане во­левиявлення всього або більшої частини населення країни, і який вре­гульовує найважливіші суспільні відносини.

Особливістю норм аграрного права є те, що вони містяться як у безпосередньо аграрних законах, так і у законодавчих актах іншої галу­зевої належності. Наприклад, для аграрного права немає потреби дуб­лювати загальну процедуру створення і припинення сільськогоспо­дарського підприємства, загальні положення про юридичну особу і під­приємство, порядок укладення і виконання господарських договорів і трудових договорів, процес притягнення до юридичної відповідальності тощо. Всі ці положення вже містяться у Цивільному і Господарському кодексах України, Кодексі законів про працю України, Кодексі Украї­ни про адміністративні правопорушення та інших кодифікованих ак­тах, які складають загальне законодавство. Зокрема, норми чинного Земельного кодексу України застосовуються у частині використання земель сільськогосподарського призначення, контролю за використан­ням і правовою охороною ґрунтів.

Окремі норми загального характеру містяться також у окремих спе­ціальних законах, які утворюють спеціальне законодавство. Для при­кладу, до таких законів належать закони України «Про державну реє­страцію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р., «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону від 30 червня 1999 р., «Про держав­ну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. та інші, які створюють загальну правову основу ство­рення, діяльності і припинення сільськогосподарського підприємства. Аграрні закони охоплюють своїм впливом виключно аграрні відноси­ни, виокремлюючи при цьому специфіку їх правового регулювання.

Юридичною силою закону наділені й декрети Кабінету Міністрів України. Це сталося внаслідок того, що з грудня 1992 р. по червень 1993 p., коли приймалися декрети, бурхливо розвивалися принципово нові суспільні відносини, викликані переходом України до ринкової економіки. Законодавець (Верховна Рада України) не встигав видава­ти законодавчі акти, тому вимагалась більш швидка процедура реагу­вання держави на виникнення нових суспільних відносин. На підставі Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів Украї­ни повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулюван­ня» від 18 листопада 1992 р. за № 2796-ХІІ з метою оперативного вирі­шення питань, пов'язаних зі здійсненням ринкової реформи, Верховна Рада України постановила делегувати Кабінету Міністрів України тим­часово, строком до 21 травня 1993 p., повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання щодо відносин власності, підпри­ємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, опо­даткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

Значна кількість декретів, зокрема аграрно-правового спрямуван­ня, втратила чинність. Проте деякі з декретів зі змінами та доповнен­нями чинні й зараз і є частиною загального законодавства, що врегу­льовує аграрні відносини: «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. № ДІ8-92; «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93; «Про стан­дартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р. № 46-93. Важливе значення досі має й декрет Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структур­них підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31 грудня 1992 р. за № д26-92 у час­тині заборони приватизації водосховищ і водогосподарських каналів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем, гідротехнічних захисних споруд.