1. афіксами (префіксом: гомін — відгомін: суфіксом: ліс — ліс-ов-ий)

2. словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день),

3. абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

4. Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс (кольори …) — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так: Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший --- хороший, безвідповідально --- відповідально. Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький --- холодний, дубок --- дуб, вітерець --- вітер, читання --- читати, молодість --- молодий. Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

5. Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити.

6. Префіксально-постфіксальний: розійтися --- іти, приблудитися --- блудити.

7. Суфіксально-постфіксальний: лінуватися --- лінь, здороватися --- здоров(ий).

8. Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися --- бідний, змилостивитися --- милостивий.

9. Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений. Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра, в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

Словозміна

Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за допомогою:

• 1) закінченнєвих змінних морфем-афіксів і постфіксів (стол-а, -и, -ів; стой-у, -іш, -а-ти-му; ми-ти-ся);

• 2) зміни основи слова т. зв. внутрішньою флексією (стіл: стол-а; стій: стой-у), див. Чергування звуків;

• 3) зміни наголосу слова (рук-и́: ру́к-и), у деяких випадках у тій самій функції, що і суфікс (за-си́п-а-ти: за-сип-а́-ти = за-си́пува-ти);

• 4) зміни суфікса (гарн-ий: гарніш-ий) чи й префікса (най- гарніший; пис-а-ти: на-пис-а-ти), себто тут типового засобу словотвору;

• 5) сполучення флексійної форми слова з прийменником (на стол-і, на стол-ах) чи з деякими ін. словами, що тоді виконують службову функцію формотворної морфеми (читати: буду читати; гарн-ий: гарніший, т. зв. аналітичні форми).

• Подовження приголосних і подвоєння букв

• Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.

• Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюють­ся букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звуч­ний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрян­ський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний), туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся (підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страшком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-

• Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголос­них: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + ре­форм + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений (потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшо­няний.

• Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-:

• а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, ви­ соченний, нескінченний, невблаганний, несказанний, нездійсненний, незліченний, нездоланний, недоторканний',

•  б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).

• Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний, захланний, численний.

• Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, на­віть якшо суфікс -єн- чи -ан- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений, навіжений, жаданий, вихований, з 'єднаний, придбаний,  в'їджджений, сповнений.

• У похідних словах написання нн або н зберігається: не­скінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, не­доторканний —недоторканність, вихований — вихованість, за­безпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, при­таманний — притаманність.

• Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утво­рених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина, гайдамаць' кий ~ гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному та­ким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.

• Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у словах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний 0 льняний).

• Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними бук­вами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:

• а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вив      чення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, об­личчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах -      молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;

• 6} в орудному відмінку однини іменників III відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю;

• в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

• Подовжується приголосний і подвоюється буква л у діє­слові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тощо.

• Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах: суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздат­ність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.

• Проте немає подовження в прикметниках судейський, жи­тейський та в родовому відмінку множини іменників ста­тей, бадей, породілей. Річ у тім, що в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приго­лосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жиґйа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я­кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звуки і в словофор­мах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня — пісень, ескадрилья — ескадрилей.

• Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, запястя, тертя.