- •1. Чергування приголосних
- •2. Чергування голосних
- •Префіксально-постфіксальний: розійтися --- іти, приблудитися --- блудити.
- •Суфіксально-постфіксальний: лінуватися --- лінь, здороватися --- здоров(ий).
- •Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися --- бідний, змилостивитися --- милостивий.
Класифікація голосних і приголосних
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Поділ звуків на голосні і приголосні – це найбільше протиставлення у системі звуків мови.
Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової порожнини вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і вертикальній площинах змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у]) (табл. 1).
Таблиця 1
і |
|
<У> |
и |
|
|
є |
|
<0> |
|
|
A |
Залежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні звукинизького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.
За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених належать [о], [у], решта голосних звуків неогублені.
Примітка. У табл. 1 лабіалізацію голосних позначено ромбоподібними дужками < >.
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.
Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
В основі поділу приголосних на шумні й сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердості чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).
У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твердих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’якшений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж'] - [дж], [ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.
Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в небагатьох українських словах і здебільшого в словах іншомовного походження трапляються перед іншими голосними: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [реив'у], [ф'узеил'аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].
Таблиця 2
Сонорні |
[в] [м] [р] [р'] [л] [л'] [н] [н'] [j] |
|
Шумні |
Дзвінкі |
[б] – [д] [д'] [з] [з] [§] [§'] [ж] [дж] [ґ] [г] |
Глухі |
[п] [ф] [т] [т'] [с] [с'] [ц] [ц'] [ш] [ч] [к] [х] |
Таблиця 3
Губні |
Язикові |
Глотковий |
[б] [п] [в] [м] [ф] |
[д] [д'] [т] [т'] [з] [з'] [с] [с'] [§] [§'] [ц] [ц'] [л] [л'] [н] [н'] [р] [р'] [ж] [ч] [ш] [дж] [j] [ґ] [к] [х] |
[г] |
Таблиця 4
Тверді |
[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] [д] [т] [з][с] [§][ц][л] [н][р] |
М‘які |
[д'] [т'] [з'] [с'] [§'][ц'] [л'] [н'] [р'][j] |
Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних виділяють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§'] і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [дж]).
І, нарешті, зовсім невелику групу складають носові приголосні [м], [н], [н'], у творенні яких бере участь носова порожнина.
У мовленнєвому потоці звуки мови, поєднуючись один з одним, зазнають різноманітних впливів. Якщо ці впливи незначні, то звуки не змінюють своїх істотних ознак, а лише отримують деякі додаткові характеристики. Наприклад, у слові руно [р°ун°о] приголосні [р°], [н°] огублюються під впливом наступних лабіалізованих голосних [у], [о], останні ж, у свою чергу, набувають носового забарвлення під дією носового приголосного [н], яке позначається надбуквеним знаком (~) : [у], [о]. Якщо вплив фонетичного оточення значний, то це призводить до заміни одного звука мови іншим. Таке явище називається чергуванням. Наприклад, у слові зсипати [с:ипати] дзвінкий приголосний [з] під впливом наступного глухого [с] втрачає свою дзвінкість, у результаті чого відбувається чергування [з] – [с].
Примітка. При збігу двох однакових приголосних у мовленні утворюється подовжений звук, довгота якого у фонетичній транскрипції позначається двокрапкою. Напр.: зсунути [с:унути] ([с:] = [с] + [с]), віддати [в'ід:ати] ([д:] =[д] + [д]), зілля [з'іл':а] ([л':] = [л'] + [л']).
Фонема і звук
Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці.
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини. Відмінність між ними полягає в тому, що:
Фонема |
Звук |
Явище соціальне (фонема є впізнаваною не залежно від особливостей її вимови окремими людьми) |
Явище індивідуальне |
Мовна одиниця |
Мовленнєва одиниця |
Абстрактна одиниця |
Конкретна одиниця |
Величина стала |
Величина залежна |
Варіанти фонем
Зазвичай виділяють:
конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;
ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).
Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.
Варіанти фонем є трьох типів:
Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.
Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.
Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].
Асиміляція
Асиміляція в лінгвістиці - головним чином фонологічний термін, що позначає уподібнення одного звуку іншому. Асиміляція відбувається між звуками одного типу (голосними або приголосними). Асиміляція може бути повною (у цьому випадку ассіміліруемих звук повністю збігається з тим, яким він уподібнюється) та неповної (відповідно, змінюється лише кілька ознак ассіміліруемих звуку). По своєму напрямку асиміляція може бути прогресивною (попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступний звук впливає на попередній). Асиміляція може бути контактної (беруть участь у процесі звуки сусідять) і дистантной (типовий приклад - гармонія голосних). Асиміляція протиставляється дисиміляції, процесу расподобления двох звуків. Джерелом асимілятивну процесів зазвичай є коартикуляция.
асиміляція приголосних
Вельми поширений тип асиміляції приголосних: асиміляція за дзвінкості / глухість. Найбільш звичайний тип в цьому випадку - вимога того, щоб два йдуть поруч галасливих приголосних були або дзвінкими, або глухими. Крім того, у багатьох мовах (наприклад, в російській, німецькій, нідерландській) оглушення піддаються дзвінкі приголосні в кінці слова. У асимілятивну процесах можуть брати участь й інші ознаки, наприклад твердість / м'якість (російський, український, польський, ірландський), місце освіти.
асиміляція голосних
Найбільш поширений тип асиміляції - гармонія голосних, тобто уподібнення всіх голосних в рамках слова по ряду ознак. Досить звичайна гармонія голосних по ряду, підйому і лабіалізація (типова для тюркських мов); інший часто зустрічається тип гармонії - гармонія по просунутості кореня язика, що зустрічається в африканських мовах.
Дисиміляція
Дисиміляція (від лат. Dis-«разів / рас» і similis «подібний», тобто «расподобленіе», «розбіжність») - у фонетиці і фонології під дисиміляцією розуміють процес зворотний асиміляції, тобто два або більше однакових або близьких за типом звуку розходяться у вимові все далі. В цілому, дисиміляція виражається в заміні однієї з двох однакових або схожих (за місцем утворення) звуків іншим, менш подібним по артикуляції з тим, який залишився без змін. Як феномен зустрічається дещо рідше асиміляції, хоча статистично її частотність варіює залежно від конкретної мови.
Чергування приголосних і голосних
Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих сучасній мові (наприклад чергування за глухістю – зцідити [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’якістю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мовленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокрема перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.
Чергування, які не можна пояснити фонетичними закономірностями, що виявляються в сучасній мові, називаютьсяісторичними. Причини, які викликали появу цих чергувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:
1. Чергування приголосних
Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:
а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що відбуваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний- зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх -смішний - усмішка, бідолаха - бідолашний.
б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при словозміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донька - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.
2. Чергування голосних
До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:
а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід -східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл -попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тількиукраїнській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.
б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.
Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j](графічно є) виступає закономірно.
• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умови, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голосними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Наприклад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шостий([и] <- [ы]); крайок, копійок.
Словотвір
Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення. (лексичні одиниці за структурою і способом творення їх).
Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим лексичним значенням: