Департаменталізація та її види
Департаменталіизація - це процес поділу організації на окремі блоки, які можуть називатися відділами, відділеннями та секторами.
Ми розглядатимемо найбільш широко застосовувані системи департаментизації. Перша – це функціональна структура (рис).
Функціональну структуру іноді називають традиційною, чи класичною, тому що це перша структура, яка була вивчена та розроблена (Файоль).
Функціональна департаменталіизація - це процес поділу організації на окремі елементи, кожний з них має свою чітко визначену ціль та обов'язки.
Створення функціональної структури вимагає групування персоналу за завданнями, які вони виконують.
Рис. Функціональна структура управління (К - керівник, Ф - фахівці, В - виконавці)
Традиційні функціональні блоки організації - відділи виробництва, маркетингу та фінансів.
В організаціях сфери послуг: відділ експлуатації, збуту та фінансів. В армії: піхотні підрозділи, підрозділи артилерії. В лікарні: адміністративні, лікувальні, господарські підрозділи.
Якщо розмір організації досить великий, то основні функціональні відділи можна, в свою черг, поділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони мають назву вторинних, або похідних.
Основна ідея полягає в тому, щоб максимально використати переваги спеціалізації та не допускати перевантаження керівництва. Але в той же час, щоб відділ не ставив свої власні цілі вище спільних цілей організації.
Переваги функціональної структури:
стимулює ділову та професійну спеціалізацію;
зменшує дублювання зусиль та споживання матеріальних ресурсів у функціональних сферах;
покращує координацію у функціональних областях;
відповідність професійно-кваліфікаційних характеристик працівників завданням управління;
сприйнятливість до нових явищ та здатність до оперативної перебудови. Недоліки:
підрозділ й можуть бути більш зацікавленими в реалізації цілей та задач своїх підрозділів, ніж спільних цілей всієї організації. Цей факт збільшує можливість конфліктів і між функціональними підрозділами;
у великій організації ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця стає досить довгим;
ускладнюється координація управлінського впливу в результаті отримання виконавцями вказівок від кількох функціональних органів;
зменшується оперативність роботи органів управління.
Функціональна структура не підходить для організацій з широкою номенклатурою продукції, яка діє в середовищі з факторами, що швидко змінюються.
Ця структура не підходить для організацій, що діють одночасно на кількох ринках у країнах з різними соціально-економічними системами та законодавством.
Досвід говорить, що функціональну структуру доцільно застосовувати в тих організаціях, які випускають відносно обмежену номенклатуру продукції, діють в стабільному зовнішньому середовищі та для забезпечення свого функціонування вимагають вирішення стандартних задач управління.
Приклад: металургійна промисловість, видобуток сировинних матеріалів.
Щоб усунути недоліки лінійного та функціонального управління, була розроблена лінійно-функціональна структура управління.
Переваги цієї структури такі:
лінійно-функціональна структура дозволила організувати управління виробничими процесами за лінійною схемою (керівник вищого рівня - керівник нижчого рівня - виконавець);
функціональні підрозділи надають методичну допомогу, готують інформацію, виконують різні управлінські завдання для відповідних лінійних керівників.
Недоліки:
синтез лінійного та функціонального управління може затягувати строки підготовки управлінських рішень;
призводить до інформаційного перевантаження керівників вищих рівнів управління;
не завжди забезпечує координованість у роботі функціональних підрозділів.
Рис. 3. Блок - схема лінійно-функціональної структури управління
Подальший розвиток лінійно-функціональної структури привів до виникнення дивізійної організаційної структури.
Дивізійна організаційна структура – тип організаційної структури, розроблений в інтересах великих організацій, для яких функціональні структури вже не є ефективними. Основними типами структур з відділками є регіональні та продуктові структури, а також структури, які орієнтовані на покупця.
Керівництво організацій, яке планувало (або вже досягло) збільшення розмірів, зрозуміло, що використання функціональної схеми призведе до серйозних проблем. Якщо велика фірма намагатиметься втиснути всю свою діяльність у три або чотири основні відділки, то для того щоб норма керованості кожного керівника була в межах норми» потрібно кожний відділок розділити на сотні підрозділів. А це, в свою чергу, призводить до того, що ланцюг команд стає дуже довгим та некерованим (зіпсований телефон). Крім того, багато великих фірм працює в широких географічних регіонах, одному керівнику однієї функціональної області (наприклад маркетингу) дуже важко тримати під контролем всю цю діяльність (у всіх регіонах).
Сучасні фірми ведуть свою діяльність в різних сферах бізнесу. Щоб подолати нові проблеми, які виникли з цих причин (розміри фірм, диверсифікація їх діяльності, зміна технологій, зовнішнього середовища), керівництво цих фірм розробило дивізійну організаційну структуру, в якій поділ організації на елементи та блоки відбувається за:
видами товарів чи послуг;
групами покупців;
географічним регіоном.
Найпоширенішим видом дивізійної структури є продуктова.