Семінарське заняття 3. Україна від Першої до Другої світової війни. План

1. Україна в роки Першої світової війни.

2. Організація Української Центральної Ради: соціальна база, програма, державотворча діяльність

3. Українська держава гетьмана П. Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика гетьманського уряду.

4. Нова економічна політика в Українській СРР.

5. Індустріалізація та колективізація в УСРР.

 Основні поняття: імперіалістична війна. Автономія, демократія, демонстрація, конституція, окупаційні війська, суверенітет, диктатура, нова економічна політика.

Література: [4, 6, 7, 8, 11, 13]

Методичні рекомендації до виконання індивідуальної роботи

 При підготовці до відповіді на перше питання слід звернути увагу на причини розв’язання Першої світової війни. З’ясуйте, між якими військово-політичними блоками було протистояння. Проаналізуйте плани імперіалістичних країн щодо України напередодні війни. Зверніть увагу на ставлення до війни різних політичних сил, зокрема українських політичних партій. Прокоментуйте військові операції в західноукраїнському регіоні. Покажіть трагедію українців, як нації, що не мали власної державності в цей час. Розкрийте політику російської й австро-угорської влади щодо українства під час Першої світової війни.

Покажіть поглиблення економічної кризи, зростання бідувань народних мас, посилення революційної боротьби серед населення України, в тому числі і в солдатському середовищі, зокрема, серед військовослужбовців Південно-Західного та Румунських фронтів, дислокованих в Україні.

У підсумку зазначте, що національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти царизму, що в умовах тотальної кризи панівного ладу ця боротьба наближала крах самодержавства

Приступаючи до вивчення другого питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що події Першої світової війни наприкінці 1916 – на початку 1917 р., зокрема поразки російських військ на фронтах, різке погіршення економічного становища, загострення соціальних суперечностей продемонстрували загальну відсталість імперії, викликали незадоволення широких верств російського суспільства, висвітлили політичну неспроможність царизму до управління країною. Росію охопила загальнонаціональна криза, що переросла в революцію і привела до падіння самодержавства.

В Україні виник центр, який заявив про сої наміри очолити національно-визвольний рух. 4 березня 1917 р. за ініціативою ТУП була заснована Українська Центральна Рада. Її головою був обраний М. Грушевський.

Продовжуючи розглядати це питання, треба звернути увагу на те, що ЦР користувалася зростаючою підтримкою різних верств українського суспільства, тож їй було доручено розробити статут української автономії.

Необхідно наголосити, що одним із перших програмних документів був виданий нею (10 червня 1917 р.)І Універсал, в якому проголошувалась автономія України. Відповідно до нього ЦР розпочала державотворчу діяльність. Вона оголосила про створення генерального секретаріату. Перший український уряд очолив В. Винниченко.

Проте ідучи на поступки Тимчасовому урядові ЦР приймає ІІ Універсал.

25 жовтня 1917 р. в Петрограді відбулося збройне повстання більшовиків. Тут треба чітко визначити негативну оцінку ЦР подій у Петрограді. У києві склалася складна ситуація – двовладдя, місто контролювали збройні сили більшовиків і ЦР. Остання, підтримана заявами з різних місць України про визнання її як урядової влади, 7 листопада 1917 р. оголосила свій ІІІ Універсал – Україна стала Українською Народною Республікою.

Згодом, молода українська демократія переконалася, що Росія прагне нав’язати Україні підлеглий їй харківський (більшовицький) уряд. Тому перед національними лідерами постало питання про остаточний розрив із «північним сусідом» та необхідності проголошення незалежності. В ніч на 12 січня 1918 р. М. Грушевський оголосив останній ІV Універсал, ким проголошувалась «вільна Українська Народна Республіка».

Треба, також, звернути увагу на діяльність УЦР у Брест-Литовську, де була визнана незалежність України. УЦР, за допомогою Німеччини повернулась в Україну. Проте Німеччина була незадоволена її діяльністю, щодо виконання економічної угоди. Тому, за підтримкою німецьких військ, 29 квітня 1918 р. влада з рук української дрібнобуржуазної демократії перейшла в руки неукраїнської великої буржуазії.

Вивчення третього питання треба розпочати з того, що29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд хліборобів-власників, на якому П. Скоропадського було обрано гетьманом України.

Треба підкреслити, що наводячи порядок у державі гетьманська адміністрація одразу почала формувати органи місцевого самоврядування. В країні гетьман проводив широкомасштабні реформи. Особливо помітними були успіхи гетьманату у галузі освіти, науки та культури. Тож, через невеликий проміжок часу йому вдалося ліквідувати безвладдя і навести порядок. Проте значна частина населення виявляла незадоволення панівним режимом, а особливо його залежністю від Німеччини. І тому, коли на початку листопада1918р. режим П. Скоропадського втратив зовнішню військову опору Український національний союз утворив Директорію і взяв владу до своїх рук.

Розглядаючи четверте питання, важливо визначити дійсні причини переходу більшовиків до непу, її зміст, перспективи, показати особливості, реальну практику і наслідки її здійснення в Україні, невідповідність непу програмі комуністичного будівництва та конкретно історичні умови, в яких ця політика була згорнута.

У п’ятому питанні необхідно визначити, що наприкінці 1920-х рр.. Й. Сталін здобув остаточну перемогу в боротьбі за владу. Це і зумовило зміну політичного курсу, яка проявилась у відмові від непу і повернені під іншими гаслами до комуністичного штурму 1918 – 1920 рр.

Треба звернути увагу на те, що за основу соціалістичного штурму було взято варіант першого п’ятирічного плану (1928/29 – 1932/33 господарські роки), а нехтування економічними законами, волюнтаризм у планування наперед визначали його невиконання.

Проте, завдяки експлуатації трудового ентузіазму робітників, наприкінці 30-х рр.. модернізація промисловості України стала реальністю. Але за блискучим зовнішнім фасадом індустріалізації радянського типу приховувалися невтішні наслідки.

Але значно драматичнішими і радикальнішими були перетворення на селі, де по суті відбулася «друга революція», яка супроводжувалася небувалою жорстокістю і страхіттями. Політика примусової суцільної колективізації була однією з найважливіших складових сталінського комуністичного штурму.

У висновку зверніть увагу на те, що насильницька колективізація зруйнувала продуктивні сили села, призвела до страшних людських втрат (голод 1932 -1033 рр.), на десятиріччя загальмувала і відкинула назад с/г виробництво.