Тема: Причини, характер і рушійні сили Визвольної війни

Українського народу (1648-1676 рр.). Причини, характер і рушійні

сили Визвольної війни українського народу середини XVII століття.

Відновлення Української державності. Переяславська Рада.

Становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.

План

1. Причини і рушійні сили війни.

2. Періодизація війни.

3. Хід воєнних дій в 1648-1652 рр.

4. Переяславська Рада (8 січня 1654 р.) та її наслідки.

с/о Відновлення української державності. Україна після смерті Б.Хмельницького.

Література:

1. Історія України. Навчальний посібник / за ред. В.Ф.Верстюка. – К., 1997. – Ст. 77-114.

2. Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2003. – Ст. 80-96.

3. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. – Ст. 97-145.

4. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до к. XVIII ст. – К.. 1997. – Ст. 177-225.

1. Протягом к. XVI – поч. XVII ст. в Україні відбулося ряд козацько-селянських повстань, причинами якіх було:

• посилення національного гніту польською шляхтою;

• зростання соціальних суперечностей, утиски козацтва та селян з боку польських панів;

• релігійний наступ католицизму в Україні, обмеження і утиск православної віри.

Проте більшість цих повстань потерпіли поразку:

	роки	повстання	результат
1	1577-1578 рр.	Козацьке повстання на чолі з І.Підковою	придушене
2	1591-1593 рр.	Козацько-селянське повстання на чолі з К.Косинським	поразка
3	1594-1597 рр.	Козацько-селянське повстання на чолі з С.Наливайком	поразка
4	1625 р.	Козацьке повстання на чолі з Марком Жмайло	поразка
5	1630 р.	Козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясило)	перемир`я
6	1635 р.	Козацьке повстання на чолі з Іваном Сулимою (м.Кодак)	поразка
7	1637 р.	Козацьке повстання на чолі з Павлом Бутом (Павлюком)	поразка
8	1638 р.	Козацьке повстання на чолі з Яковом Острянином	відступили
9	1638 р.	Козацьке повстання на чолі з гетьманом Д.Гунею	відступили

Таким чином, з 9 великих повстань лише одне не було розбито – козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом). Проте жодне повстання не закінчілося перемогою козацько-селянського війська.

Це був період тимчасової поразки кураїнського національно-визвольного руху та “Золотого спокою” для польської держави. Цей період тривав 8 років з 1639 р. по 1647 р. Проте, це був затишок перед бурею: козацько-селянські повстання к.XVI – поч.XVII ст. стали передвісниками визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.

Причини національно-визвольної війни:

• посилення феодально-кріпосницького гніту (п`ятиденна панщина, зростання кількості повинностей селян, побори арендаторів);

• зростання релігійних та національних суперечностей (утиск православної церкви та національних прав українського народу, порушення королівських гарантій українців шляхтою та магнатами);

• наступ польської влади на права і вольності козацтва, порушення прав реєстрових та нереєстрових козаків;

• розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності);

• формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначала національні інтереси, формувала цілі українського руху і відіграла провідну роль у процесі державотворення.

Лідером націонално-визвольної війни став Богдан Зиновій Хмельницький,

у якого польський шляхтич Д.Чаплинський в 1647 р. розорив хутір Суботів. Хмельницький втік на Січ, де був обраний гетьманом і очолив антипольське повстання, яке швидко набуло загальноукраїнського масштабу і набула характеру національно-визвольної війни. У визвольній війні взяли участь представники усіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.

Форми боротьби були різноманітними: від відмови виконання робіт до військових дій. Але, все ж таки, переважали насильницькі, збройні методи боротьби. Досить часто зустрічалися і погроми мирного населення, грабежі і спустошення міст і сіл. До цих руйнівних актів вдавалися усі сторони (поляки, московіти, татари, турки, українці).

Вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх боротьба.

2. Періодизація Національно-визвольної війни:

Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.) – період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної та соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.

Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.) – період погіршення економічного та геополітичного становища козацької України.

Третій період (вересень 1657 р. – червень 1663 р.) – період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилося в громадянську війну і призвело до розколу козацької України на два гетьманства – Правобережне і Лівобережне.

Четвертий період (липень 1663 р. – червень 1668 р.) – період боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського та московського урядів поділити українську державу.

П'ятий період (липень 1668 р. –вересень 1676 р.) – період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.

3) Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.)

На початку війни Б.Хмельницькому вдалося розв'язати три основних завдання: формування власних збройних сил, залучення до боротьби широких верств населення та укладання військово-політичного союзу з Кримським ханством. Завдяки цьому військові дії вже початкового етапу війни були надзвичайно ефективними.

У квітні-травні 1648 р. козацько-татрське військо розгромило польське військо на р.Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. На бік повсталих перейшли реєстрові козаки.

У травні 1648 р. козаки і татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем. У полон потрапили 8,5 тис.чоловік, разом із командуючим польським військом гетьманом М.Потоцьким.

Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі. На кінець червня повсталі звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня – були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині.

У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу м.Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У листопаді 1648 р. повсталі звільнили весь західноукраїнський регіон.

Річ Посполита опинилася на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об`єднання українських земель у межах національної держави збройною силою.

Однак Б.Хмельницький прагнув політичного врегулювання конфлікту і 21 листопада 1648 р. він уклав перемир`я з польським королем Яном Казимиром.

В грудні 1648 р. Б.Хмельницький урочисто в`їхав до Києва. І вже в лютому 1649 р. під час переговорів з королівським послом вперше висунув ідею створення Української суверенної держави. Територія якої визначалася межами проживання етнічних українців, і яка стане спадкоємницею Київської Русі.

Розбудова національної держави республіканського типу почалася в ході війни.

обирає гетьмана

Старшинська рада

(дорадчий орган при гетьмані)

Адміністративно-територіальний устрій:

Влада гетьмана поширювалася на територію Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводства, східні райони Волинського та Подільського воєводств. Ця територія ділилася на полки (в різні часи їх було від 10 до 36), полки – на сотні. На чолі полку стояв полковник, на чолі сотні – сотник.

Містами і селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати, у селах – сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Проте війська Б.Хмельницького в союзі з Кримським ханством, здобули переконливу перемогу під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). У результаті 8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

• Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої;

• Кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мають повернутися у підданство до панів;

• Шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона погоджувалася на автономію (право самоврядування), втрачалася територія шести полків, відновлювалася модель соціально-економічних відносин.

Прагнучи не допустити посилення України, у лютому 1651 р. польський уряд відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана стала причиною найтяжчої за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651 р. А у липні литовські війська захопили Київ. Однак, Б.Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії і зупинити під Білою Церквою наступ польсько-литовського війська.

18 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка передбачала:

• Територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

• Козацьке військо скорочувалося до 20 тис. осіб;

• Гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Український народ не прийняв умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б.Хмельницький воєнні дії проти Польщі. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. А в червні 1652 р. відновлюється влада гетьмана на всій території України.

4) Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.)

В цей час міжнародне та внутрішнє положення України почало ускладнюватися. До цього привела молдавська політика Б.Хмельницького (шлюб його сина Тимофія з донькою молдавського правителя Лупула Розандою). Проти включення Молдавії у сферу політичних інтересів України виступили Османська імперія, Валахія, Трансільванія. Річ Посполита разом з Валахією і Трансільванією утворили антиукраїнську коаліцію.

Восени 1653 р. відбулася битва між українським та польським військами біля м. Жванець на Поділлі. В грудні 1653 р. була укладена Кам`янецька угода, яка відновила права і вільності козацтва, передбачені Зборівською угодою.

У цій ситуації гетьман і старшина переконувалися, що без допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, це підтримували і широкі маси населення (близькість мов, культури, православна віра).

У 1653 р. Б.Хмельницький звернувся до російського царя Олексія Михайловича, який скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. В Україну було направлене посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.