9.3 Порядок оголошення підприємства банкрутом

Послідовність провадження справи про банкрутство передбачена новим законодавством, яке значно відрізняється від того, що діяло до 2000 року.

Схарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника або кредитора і повинна містити:

• найменування суду, до якого подається заява;

• найменування боржника, його поштова адреса;

• найменування кредитора та його поштова адреса;

• виклад обставин, що підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки та ін.;

• перелік документів, що додаються до заяви.

Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються арбітражними судами за місцем перебування боржника.

Справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

До основних нововведень у новому законі про банкрутство у частині порушення справи слід віднести такі:

• запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;

• змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи;

• змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов'язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

Справа про банкрутство порушується за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Законодавство про банкрутство виділяє дві такі ознаки:

• Неплатоспроможність, тобто боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов'язання, строк оплати яких настав;

• Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов'язання в разі настання строку їх погашення.

У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника - це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов'язань.

У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому - із припущенням (прогноз неплатоспроможності).

Кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.

Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:

• якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами;

• якщо в разі ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;

• за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).

Далі суддя арбітражного суду має право прийняти заяву про банкрутство або відхилити її, аргументуючи свої дії.

9.4 Ліквідаційні процедури

Суб'єкт підприємницької діяльності вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно з вітчизняним законодавством рішення про ліквідацію юридичної особи можуть бути прийняті:

а) вищим органом управління чи власником суб'єкта підприємницької діяльності;

б) арбітражним судом.

Вищий орган управління або власники приймають рішення про ліквідацію підприємства у разі його реорганізації, недоцільності продовження господарської діяльності та в деяких інших випадках.

Арбітражний суд може прийняти рішення про ліквідацію підприємства в разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

• здійснення ним діяльності, що суперечить установчим документам і законодавству;

• несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну його назви, організаційно-правової форми власності та місцезнаходження;

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством;

• визнання підприємства банкрутом.

Можна виділити такі етапи ліквідації підприємства:

• Прийняття рішення про ліквідацію підприємства;

• Призначення ліквідаційної комісії;

• У триденний термін з дати прийняття рішення про ліквідацію до податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку, подається заява про зняття з обліку платника податків;

• У 10-денний термін з дня подання заяви платник складає податкові декларації, бухгалтерський звіт за формою річного (на дату прийняття рішення про ліквідацію) та подає їх для перевірки;

• Ліквідаційна комісія виконує свої функції;

• Підприємство звертається в банк із заявою про закриття всіх банківських рахунків. Основний рахунок може бути переоформлений на ім'я ліквідаційної комісії, яка, у свою чергу, вживає заходів щодо, закриття додаткових рахунків;

• Ліквідаційна комісія за результатами своєї роботи складає звіт та ліквідаційний баланс;

• Податковим органом приймається рішення про документальну перевірку підприємства;

• Розгляд та затвердження ліквідаційного балансу органом, який призначив ліквідаційну комісію;

• Ухвала про ліквідацію юридичної особи;

• Здача до відповідних органів внутрішніх справ печаток та штампів;

• Здача до архіву документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

• Подання до органу державної реєстрації заяви про скасування державної реєстрації підприємства;

• Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну державної реєстрації та позбавлення підприємства статусу юридичної особи;

• Виключення підприємства із державного реєстру.

Недодержання цього порядку є підставою для відмови внести запис про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості підприємства його активи не підлягають розподілу ніж зацікавленими особами до вирішення спору в судовому порядку.

Після завершення розрахунків з кредиторами та бюджетом складається ліквідаційний баланс.

Згідно з Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом державної реєстрації виключенням його з Реєстру після здійснення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання до органу державної реєстрації таких документів:

• заяви (ухвали) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи ухвали арбітражного суду (у випадках, передбачених законодавством);

• акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;

• довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

• довідки установ банків про закриття рахунків;

• довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

• підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення стосовно ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності;

• довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

• довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

• оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

• свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації приймає рішення про відміну реєстрації та позбавлення ліквідованого підприємства статусу юридичної особи. Позбавлення такого статусу є основою для виключення підприємства із Державного реєстру. Інформація про це надсилається в десятиденний строк до органів статистики та державної податкової служби.