МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД «ЛУГАНСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ та БІЗНЕСУ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

О.В. Шевчук, Р.М. Іванчук, О.А. Іванчук

«ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУЦТВО ПІДПРИЄМСТВ»

для студентів, які навчаються в магістратурі

за спеціальністю «Фінанси»

спеціалізація «Державні фінанси» і «Страхування»

Навчально-методичний посібник

ДЗ "ЛНУ імені Тараса Шевченка"

2012

УДК

ББК

Рецензенти:

Махортов Ю.О. – доктор економічних наук, професор;

проректор з науково-педагогічної роботи, завідувач

кафеди менеджменту і адміністрування Державної

академії житлово-комунального господарства.

Головин А.П. – кандидат юридических наук, завідувач

кафедри Луганського університету МВС ім.. Є.А. Дидоренка

Шевчук О.В., Іванчук Р.М., Іванчук О.А. Фінансова санація і банкрутство підприємств. Конспект лекцій для організації самостійного вивчення курсу студентами та магістрами спеціальності "Фінанси і кредит" /укладачі О.В. Шевчук, Р.М. Іванчук, О.А. Іванчук; держ. закл. "Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка". – Луганськ: Вид-во ДЗ "ЛНУ імені Тараса Шевченка", 2012. – 499 с.

УДК

ББК

В конспекті лекцій розглядається поняття санації і банкрутства як економічної і правової категорії; розкриваються питання механізмів заходів суб’єктів господарювання, пов’язаних із санацією, реструктуризацією, банкрутством; надається характеристика основних суб’єктів відносин і елементів фінансової санації, форми і методи фінансового оздоровлення; дається; показані внутрішні і зовнішні фінансових джерел оздоровлення підприємства, пропозиції щодо складання плану санації. Ілюстрація матеріалу, викладеного в конспекті лекцій, дасть змогу більш продуктивно використовувати його при практичному опрацюванні.

Автори сподіваються, що знайомство з посібником буде корисним не тільки студентам, а і спеціалістам-практикам та аспірантам.

Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Дердавного закладу "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка" (протокол № від )

ЗМІСТ	стор.
Передмова	7
Робоча навчальна програма з дисципліни	18
Тема 1. Основи фінансової санації 1.1. Фінансова криза на підприємстві: поняття, виді, класифікація 1.2. Етапи життєвого циклу підприємства и форми прояву кризи 1.3. Економічна сутність і механізм фінансової санації підприємства 1.4. Механізм банкрутства суб’єктів господарювання	19 19
Тема 2. ОЦІНЮВАННЯ САНАЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства 2.2 Діагностика фінансової кризи 2.3 Методи прогнозування банкрутства
Тема 3. Складання та узгодження плану фінансової санації підприємств 3.1. Складання плану фінансової санації підприємства 3.2. Структурно-логічна схема плану фінансової санації 3.3. Погодження плану фінансової санації та контроль за його виконанням
Тема 4. фінансУвАННЯ санації підприємств 4.1 Форми та умови фінансування санації підприємства 4.2 Збільшення вхідних та зменшення вихідних грошових потоків 4.3. Фінансування санації підприємства за рахунок коштів власників 4.4 Фінансування санаційних заходів за рахунок позикового капіталу 4.5 Визначення потреби в капіталі 4.6. Правила фінансування
Тема 5. ФІНАНСОВІ ДЖЕРЕЛА САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ Питання до теми 5.1. Форми фінансової санації 5.2. Внутрішні джерела фінансової санації 5.3. Санація балансу. Зменшення статутного капіталу підприємства 5.4. Санація із залученням коштів власників підприємства 5.5. Альтернативна санація 5.6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника 5.7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
тЕМА 6. ДОСУДОВА САНАЦІЯ та санація підприємства в судовому порядку 6.1 Порядок подання претензії про відшкодування заборгованості 6.2 Досудове врегулювання господарських спорів 6.2.1. Досудова санація господарськх товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25% 6.3 Реструктуризація заборгованості 6.4. Сутність судової санації підприємства 6.5. Входження до судової процедури санації підприємства 6.6. Механізм реалізації судової процедури санації
Тема 7. Реструктуризація підприємства 7.1 Реструктуризація підприємства, її зміст і порядок проведення 7.2 Види та форми реструктуризації 7.3 Етапи реорганізації підприємства 7.4 Механізм реорганізації юридичної особи
Тема 8. Оцінка вартості майна 8.1. Принципи оцінки нерухомості 8.2. Види вартості об’єктів нерухомості у матеріальній формі 8.3. Метологичні підходи до оцінки підприємств 8.4. Оцінка вартості цілісного майнового комплексу 8.5. Оцінювання нерухомого майна 8.6. Оцінювання вартості нематеріальних активів і рухомого майна 8.7. Визначення ліквідаційної вартості підприємства
тема 9. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ 9.1 Доарбітражне і арбітражне врегулювання господарських спорів 9.2. Інститут банкрутства підприємств в Україні 9.3 Порядок оголошення підприємства банкрутом 9.4 Ліквідаційні процедури 9.5 Мирова угода Тема 10. МЕТОДИ ДержавнОЇ фінансовОЇ підтримкИ санації підприємства 10.1 Повноваження державного органу з питань банкрутства 10.2 Державне фінансування санації підприємств 10.3 Непрямі форми фінансового впливу на санацію підприємств
Тема 11. ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 11.1. Особливості банкрутства містоутворюючих підприємств 11.2. Особливості банкрутства особливо небезпечних підприємств 11.3. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств 11.4. Особливості банкрутства професійних учасників ринку цінних паперів 11.5. Особливості банкрутства фермерського господарства 11.6. Особливості банкрутства відсутнього боржника 11.7. Особливості провадження санації боржника його керівником
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додатки

ПЕРЕДМОВА

Історія далекого минулого свідчить, що коріння інституту неспроможності існувало ще у римському праві. Відсутність стародавніх розвинених господарських та майнових зв’язків, а також механізму оцінки майна, компенсувалося забезпеченням зобов’язань особистісними відносинами. З моменту виникнення приватної власності, закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. В феодальні часи, наприклад, довгий час в якості гаранта забезпеченості повернення боргу було не майно, а безпосередньо боржник: його життя, особиста свобода й недоторканість: “…чтобы добыть кредит, плебею оставалось только заложить себя и детей в кабалу кредиторов”; за умов невиконання вимог про повернення кредиту відповідно до норм Римського права 12 віку, боржник надходив в приватне розпорядження кредитора, причому останній на законних основах мав право розрубити боржника на частини.

Розвиток капіталістичних відносин вимагав інших засобів боротьби з неспроможністю боржника і поступово в цивільному і торговельному законодавстві більшості країн були введені норми, спрямовані не на тілесні покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів і претензій кредиторів.

В подальшому удосконалення римського права привело до появи в ньому норм, що надавали право кредитору обернути стягнення на майно боржника, але втім це не рятувало його від особистої боргової розправи ¹.

За суб’єктивними обставинами вже у стародавній Русі ІХ-ХІІІ століть розрізнялися відповідальність за банкрутство та інші види злочинності.

В Росії, а значить і в Україні, джерела зародження інституту неспроможності можна знайти в “Русской Правде” [2]² . Так, наприклад, стаття 69 регулює той випадок, коли у боржника декілька кредиторів, і він не в змозі їм заплатити. Способом стягнення боргу служив продаж боржника на “торгу”, за умов, що неспроможність боржника виникла внаслідок нещасного збігу обставин. Одержані грошові кошти розподілялися кредиторами відповідно до встановлених правил.

Подальші згадки про існування інституту неплатоспроможності знаходимо в Соборном уложении 1649 року, хоч воно практично повторює те, що було закладено в “Русской правде”.

Переломним моментом в регулюванні відносин неспроможності стало ХVIII століття. Саме в той період створюється велика кількість законодавчих актів, кодифікація яких була завершена в 1800 році виданням Статуту про банкротів.

Статут складався з двох частин: “Для купцов и другого звания торговых людей, имеющих право обязываться векселями” и “Для дворян и чиновников”, виділяв три види неспроможності: нещасну, необережну й злісну, вміщував нові норми про порядок визнання недійсними деяких угод, укладених банкрутом, регламентував наслідки неплатоспроможності, що полягали в позбавленні банкрута більшості прав.

Статут про банкрутів широко застосовувався на практиці, і в процесі його використання були виявлені «разные неудобства и недостатки, в отвращение коих было принято решение создать новый Устав» [3].

Статус про банкротів 1832 року чітко визначив в якості критерію неспроможності "неоплатність" і проіснував близько до 1917 року. Після революції поняття неспроможності в російському праві було відсутнім, однак в період НЕПу судам доводилось розглядати позови, пов’язані із неспроможністю боржників, використовуючи при цьому норми Статуту 1832 р. Для запобігання непорозумінь в ряд статей Цивільного Кодексу 1922 р. про заставу, поруку, позику, було введено поняття неспроможності, але відсутність механізму застосування даних норм не дало будь-якого позитивного результату.

Перехід економіки України до ринкових механізмів привів до кардинальних змін фінансово-господарської діяльності. Невід'ємним елементом ринкової системи стали конкуренція і відповідно неминуче банкрутство неконкурентоспроможних підприємств і організацій.

В ринкових умовах господарюючі суб’єкти повинні бути впевнені в надійності й економічній спроможності своїх контрагентів, в протилежному випадку вони не можуть використати механізм банкрутства як один із способів повернення боргу недобросовісними партнерами. Керівники підприємств і організацій повинні проводити діагностику фінансового стану підприємств з метою дослідження можливостей фінансового оздоровлення та уникнення можливого банкрутства.

Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.

У процедурах банкрутства фінансово-господарська діяльність продовжується, однак, вона має ряд особливостей, обмежень та заборон, що визначені законодавчими нормами конкретно для кожної процедури, що приводить в свою чергу до особливостей організації і ведення бухгалтерського обліку і звітності³ .

Ефективна система банкрутства є вкрай важливою, особливо в часи економічної кризи, коли підприємства стикаються з недостачею готівкових коштів, а значить, не можуть виконувати свої зобов’язання перед кредиторами.

Тому законодавство про банкрутство постійно удосконалюється з врахуванням досвіду розвинених ринкових країн та ситуаційних моментів дійсності.

Для подальшого розвитку економіки України і прискорення її виводу із кризи необхідно реформувати діючу систему банкрутства, створити стимули для оздоровлення неплатоспроможних підприємств, посилити захист кредиторів і інвесторів – таку позицію заявили .учасники міжнародної конференції "Пути оптимизации системы банкротства в Украине"⁴, яка проводилася Міністерством економіки України за підтримки групи Світового банку провело в Києві в кінці 2010 року.

Для обговорення пріоритетів майбутньої реформи системи банкрутства в світі і кращої практики функціонування таких систем в країнах світу, і, зокрема, в Україні учасники цього заходу обнародували негативні і позитивні сторони в діючій системі банкрутства та запропонували шляхи створення ефективного регуляторного середовища для арбітражних управляючих і проблему банкрутства державних підприємств.

Відкриваючи конференцію, перший заступник міністра економіки Анатолій Максюта підкреслив, що процедуру банкрутства в Україні використовують для розширення бізнесу і розподілу власності, а не для відновлення платоспроможності підприємства.

Директор Держдепартаменту з питань банкрутства Мінекономіки України Юліан Хорунжий , спираючись на статистичні дані про банкрутство в Україні, доклав учасникам конференції про те, що в січні – листопаді 2009 року кількість банкрутств комерційних підприємств в Україні зменшилося на 25% - з 3245 до 2611 одиниць, кількість порушених справ про банкрутство держпідприємств за 11 місяців 2009 р. скоротилася на 83% - с 192 до 105. Скоротились і фіктивні банкрутства, основними цілями яких були перерозподіл форм власності, ухилення від уплати податків або кредитів.

За дослідженнями пана Хорунжого наведені показники, визвані двома основними причинами:

по-перше, нестачею вільних коштів в обороті компаній, в зв’язку з чим кредитори охоче реструктуризують заборгованості;

по-друге, підвищенням свідомості боржників: «Должники сознают всю опасность банкротства во время кризиса, и поэтому соглашаются на переговоры с основными кредиторами касательно реструктуризации».

Негативним, на думку старшого менеджера проектів фонду «Ефективне управління» Андрія Лобача є те, що для багатьох підприємств, які не змогли справитися з наслідками кризи, банкрутство є неминучим. «В этой ситуации необходимо установить прозрачную и быструю процедуру банкротства, которая даст должнику шанс восстановить свою платежеспособность, защитить интересы кредиторов и предотвратить скрытый вывод активов из предприятия», вважає А. Лобач.

Учасники конференції відмітили вкрай неефективну вітчизняну процедуру банкрутства, її дороговизну і довготерміновість. В Україні, вважають учасники конференції, дуже низький показник відшкодувань вимог кредиторів. В середньому він складає 9%, тоді як в країнах Східної Європи і Середньої Азії – 28%. На процедури, пов’язані з банкрутством, в Україні витрачається 42% коштів від загальної вартості бізнесу, а в країнах Східної Європи і Середньої Азії – усього 13%. Крім того, процес відновлення платоспроможності боржника та/або визнання його банкрутом відбувається Україні в середньому три роки. Разом з тим, в 90% випадків банкрутство призводить до ліквідації підприємствва. Саме тому, за словами пана Лобача, кардинальна зміна процедури банкрутства повинна стати пріоритетом держави на майбутнє.

На думку народного депутата Юрія Воропаєва, одним із найбільших недоліків діючого законодавства про банкрутство є об'єднання в руках держави двох функцій, що суперечать одна другій. «Защита интересов государства как владельца и надзор за деятельностью арбитражных управляющих входит в компетенцию Минэкономики. Из-за этого один недобросовестный чиновник может практически полностью контролировать процесс банкротства. Эти функции нужно максимально развести».

За словами пана Воропаєва, необхідно також посилити вимоги до арбітражних управляючих, створити умови для розвитку саморегулюючих організацій арбітражних управляючих, скоротити загальну тривалість процедури банкрутства, переглянути механізм сповіщання кредиторів про порушення справи про банкрутства боржника і т.ін.

Представник партнера київського офісу МЮФ CMS Cameron McKenna Даніель Білак, вважає, що розвитку в Україні судочинства з питань банкрутства заважає корупція, недостатня відповідальність, слабкий режим підприємства, недосконалість механізму ініціювання банкрутства боржником, неурегульованість процедури банкрутства фізичних осіб і т.п.

Щоб вирішить ці проблеми, пан Білак рекомендував внести в законодавство процедурні зміни відносно ініціювання виробництва у справі про банкрутство, посилити відповідальність сторін та урівноважити позиції боржника та кредитора.

Учасники конференції виробили пріоритети реформи законодавства про банкротство, які вже знайшли своє втілення в значному числі норм вітчизняного законодавства про банкрутство з введенням «Про внесення змін в діючий Закон «Про відтворення платоспроможності боржника або визнанні його банкрутом»., робота над яким проходила під егідою фонду «Ефективне управління», в составі якого судді, арбітражні управляючі, юристи-практики та представники профільних міністерств.

В Законі проглядаються умови дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, уточнюються підстави оскарження угод, що повинно зупинити вивід активів підприємства до порушення справи про банкрутство, пропонується ряд механізмів реструктуризації боргу, регламентується процедура ліквідації і т.п.», уточнює Олексій Сошенко, член робочої групи фонду "Ефективне управління", радник юридичної компанії.

Учасники конференції вважають: Закон "Про банкротство" повинен виконувати три основні функції:

1. Превентивну – слугувати в якості механізму попередження непродуктивного використання активів підприємства.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкротства, однак мають сутнісні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти повній оплаті боргів кредиторам. Попередження великої хвилі банкротства реалізації функції повної оплати боргів кредиторів щодо державних підприємств на практиці потребує застосування декілька лояльного підходу, що неможливо поширити на приватні підприємства. Якщо приватні підприємці не будуть в повній мірі обмежені дією Закону про банкротство, то момливим стає суттєве підприємстві фінансової дисципліни (розрахунково-платіжна дисципліна), а це, в свою чергу, понизить довіру до приватного підприємництва та темпи його розвитку.

Відповідно статті 1 Закону України "Про банкрутство", під банкротством розуміється пов’язана с недостатністтю активів в ліквідній формі неспроможність юридичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності – задовольнити і виконати зобов’язання в установлений строк, пред'явлені з боку кредиторів.

Підставою для порушення справи про банкротство підприємства є письмова заява будь-якого кредитора боржника, органів ДПА або ДКРС в господарський суд. Кредитор має право звернутися з даною заявою за умов, якщо дебітор є неспроможним задовольнити на протязі одного місяця визнані ним претензиційні вимоги.

Господарський суд приймає рішення про підприємство-боржника за умов, якщо пропозиції відносно проведення його санації відсутні, якщо усі пропозиції про санацію відхилені або сторонам не вдалось досягти згоди. Постановою про визнання боржника банкротом господарський суд визначає ліквідаторів. Ліквідатори (ліквідаційна комісія) призначається із числа зборів кредиторов, банків, финансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкротом є державне підприємства.

З моменту визнання боржника банкротом:

1. призупиняється підприємницька діяльність даного суб’єкта господарювання;

2. до ліквідаційної комісії переходять права розпорядження майном банкрота;

3. вважається таким, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрота;

4. зупиняється нарахування пені і відсотків зі всіх видів заборгованості.

Відзначається той факт, що розвиток інституту банкрутства в умовах ринкової економіки є стратегічно найважливішим, заперечення факту банкрутства, як негативного кризового явище лише посилить економічну ситуацію, оскільки банкрутство є невід'ємним явищем в ринковій економіці і виконує ряд важливих функцій:

- регулювання розвитку ринку. За допомогою банкрутства ринок позбавляється від підприємств ведучих неефективну, неконкурентну діяльність. Це дозволяє захистити інші підприємства від «недобросовісних» партнерів робота з якими, приводить до значних фінансових втрат і іноді ставить під загрозу їх подальше існування. Крім того, 15ідприємція таких підприємств спрощує конкурентну боротьбу у пошуках джерел фінансування поточної діяльності;

- стимулювання комерційного банку до ефективного ведення своєї господарської діяльності, ухвалення оптимальних рішень, вдосконалення форм і методів управління;

- забезпечення рівних прав, зобов'язань і відповідальності господарюючих суб'єктів незалежно від їх організаційно – правової форми, розміру і форми власності. Основним при реалізації даної функції повинні бути справедливі права, як відносно боржника, так і кредитора. Це відноситься і до справедливого розподілу грошових коштів отриманих від реалізації майна боржника, встановлення першочерговості сплати зобов'язань у разі браку таких. Першочерговість виплат встановлюється законодавчо, виходячи з принципу захисту прав окремих кредиторів (держави, працівників, кредитори вимоги, яких захищені заставним зобов'язанням);

- створення необхідних умов для збереження і відновлення діяльності підприємства за умови доцільності. Реалізація цієї функції повинна здійснюватися не тільки на державному рівні, але і на рівні банків, їх клієнтів тих, що надають підтримку при реалізації заходів реорганізації (фінансова допомога, відстрочення платежів, списання боргів і т.д). Однак, відмічається, що останній Закон «Про відновлення платоспроможності боржника», прийнятий в квітні 2010 року, захищає не рівні права всіх, а в першу чергу, власність володарів банків, дозволяючи реструктуризувати заборгованість на невизначений період, взявши до обліку заборгованість за заявою позивача на рахунок 9806 «Документи фізичної особи, невиконані в строк, з вини банку».

Вищевикладене накладає на активне антикризове управління ряд зобов'язань по ефективному виведенню підприємства з кризи. Крім того, заходи, що застосовуються, повинні відповідати рівню економічного розвитку, а стадії активного управління формувати оптимальний закінчений процес.

Сьогодні більшість українських комерційних банків знаходяться в кризовому стані і вимагає впровадження активних антикризових заходів, конкретних скоординованих дій з виходу з кризи, чіткого розуміння процесів, що протікають на даний момент у банках.

Комплексне викладення питань правового забезпечення аналізу і оцінки ймовірності банкрутства має велике значення і потребує адекватного забезпечення навчально-методичною літературою відповідного рівня. Розуміння потреби в забезпеченні дисципліни відповідним тематичним матеріалом стало повштохом до складання данного навчального матеріалу.

Просимо тих, хто буде звертатися до знайомства з матеріалом, викладеним в посібнику, звернути увагу на те, що наведені цифрові та інші відомості маіють навчальний і ряді випадків умовний характер, і не можуть слугувати довідковим матеріалом.

Р О Б О Ч А Н А В Ч А Л Ь Н А П Р О Г Р А М А

із дисципліни «Фінансова санація і банкрутство підприємств»

№ теми	Змістовні модулі та їх структура	Загальна	лекції	семінари / (18ід. зан.)		Самост.
	Модуль 1	68	18	10		40
1.	Основи фінансової санації	8	2	2		4
2.	Оцінювання (діагностика) санаційної спроможності підприємства	16	4	2		10
3.	Розробка і погодження плану фінансової санації підприємства	14	4	2		8
4.	Фінансування санації підприємств	14	4	2		8
5.	Внутрішні та зовнішні джерела санації підприємства	16	4	2		10
	Заліковий модуль 1
	Модуль 2	76	16	12		48
6.	Досудова санація та санація підприємства у судовому порядку	12	2	2		8
7.	Реструктуризація підприємства	12	2	2		8
8.	Оцінка вартості майна підприємства	12	2	2		8
9.	Економіко-правові аспекти санації, банкрутства та ліквідації підприємств	14	4	2		8
10.	Методи державної підтримки санації підприємства	14	4	2		8
11.	Санація СГД з урахуванням сфери діяльності	12	2	2		8
	Разом	144	34	22		88

Тема 1. Основи фінансової санації

План до теми

1.1. Фінансова криза на підприємстві: поняття, виді, класифікація

1.2. Етапи життєвого циклу підприємства и форми прояву кризи

1.3. Економічна сутність і механізм фінансової санації підприємства

1.4. Механізм банкрутства суб’єктів господарювання

Ключові терміни і поняття: криза, кризовий стан підприємства, банкрутство підприємств, класична модель санації, фактори розвитку кризи, форми санації, антикризовий менеджмент, менеджмент санації, політика антикризового управління, оцінка ефективності санації

Література:

14 (Елецьких), с. 6-30, 87-94; 18 (Закон, дод. 1); 19 (Карпунь), с.13-106; 26, (Костирко), с. 8-34; 39 (Онисько), с. 8-21; 47 (Терещенко), с. 7-46; 48 (Тюріна), 9-41 .

1. Фінансова криза на підприємстві: поняття, виді, класифікація, зв'язок з життєвим циклом підприємства

Відомо, що нинішній етап економічної діяльності господарюючих суб’єктів пов’язаний з факторами і ресурсами як зовнішнього, так і внутрішнього середовища, котрі торкаються різних стадій виробничої функції підприємства, визначають фінансову результативність його оперативної, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності.

В умовах ринкових відносин підприємство – це центр господарської діяльності, організаційно виокремлена та економічно самостійна первина ланка економічної системи країни, котре діє самостійно, вільне у виборі видів діяльності, розпорядженні трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, реалізації результатів своєї праці, виборі особистої назви ( фірма, компанія, корпорація, товариство).

Виокремлення підприємств з множини і ідентифікація кожного з них як юридичної особи здійснюється за критеріями: наявності усталеної системи, наявності обліку та звітності, самостійного балансу, розрахункового рахунку в банку, печатки з назвою підприємства, товарного знаку (термін, символ).

Підприємство визнається суб'єктом господарювання за умов, якщо воно відповідає таким критеріям:

- має закінчений цикл відтворення (продукція в умовах поділу праці набуває форму товару);

- володіє правом юридичної особи;

- на ньому створено і функціонує трудовий колектив;

- самостійно здійснює виробничо-господарську діяльність;

- використовує у господарській діяльності відповідне майно;

- в організаційній структурі юридичної особи відсутні інші суб’єкти господарювання, що володіють правом юридичної особи;

- справа ведеться на принципах одного з двох (господарського або комерційного розрахунку) методів господарювання.

Необхідно відмітити, що на діяльність підприємства впливає як зовнішнє, так і внутрішнє середовище, що його оточує. Причому, характерним є те, що тільки внутрішнє середовище безпосередньо визначає ефективність діяльності підприємства а зовнішні фактори – це такі складові як постачальники виробничих компонентів, споживачі продукції, державні органи, населення. Внутрішнє середовище виробничої спеціалізованої одиниці підприємства складають виробничі ресурси в складі трудових ресурсів, засобів виробництва, інформаційних ресурсів, грошей і продукту праці (виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг).

Як фактор господарювання підприємство повинно керуватися виробничо-технічною, організаційною та економічною єдністю, яка закладається в єдності методів господарювання, оцінки діяльності структурних підрозділів.

В ринковому середовищі стале функціонування виробничих об’єктів бажане, але в умовах відсутності жорсткого регулювання і збуту продукції не є обов’язковим їх станом. Прагнення господарюючих суб’єктів до стабільності у власній діяльності щодня приводить їх до стикання з хвилями ринкової стихії, з наслідками живого реагування виробничого організму на зовнішні подразники. Проте за ініціативу і підприємливість, як і за негативні наслідки своїх керівників, відповідальність несе само підприємство.

В процесі становлення ринкових відносин більшість вітчизняних підприємств опинились в ситуації незадовільного фінансового стану. На межі банкрутства перебуває сьогодні багато підприємств, які не мають змоги вчасно виконувати свої зовнішні та внутрішні зобов’язання. Для вироблення методики ефективного розв’язання кризових ситуацій необхідно, перш за все, з'ясувати їх сутність, оцінити та встановити походження. Будь-яке оцінювання кризової ситуації включає три чинники, а саме: масштаб оцінювання; здатність розуміти ситуацію; надійність даних.

Відомо, що із здобуттям незалежності Україна успадкувала частину загального економічного потенціалу, але втратила господарські зв’язки, що складалися століттями, частину паливно-енергетичного ресурсу, тобто сталося погіршення структури виробництва, і, як наслідок, не могло не визвати кризових явищ, привело до зростання взаємозаборгованості, політичної нестабільності в суспільстві, обумовило недосконалість законодавства та неефективний менеджмент,і в решті решт, слугувало існуванням в країні стійкої тенденції до збільшення кількості збиткових підприємств [13, с. 10]. Такі висновки вчених підтверджуються практикою господарювання вітчизняних підприємств в наш час.

Нині в Україні як в цілому, так і в її адміністративних одиницях, як про це свідчать дані аналізу, що розміщені в таблиці 1, спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств. Підтвердженням цьому можуть бути аналіз фінансового стану підприємств Луганської області (таблиця 1.1).

Дані таблиці свідчать:

- в Луганській області приблизно третина підприємств з загальної їх кількості збиткових. Та й у тих підприємств, що не мають збитків, рівень рентабельності від операційної діяльності ледве перетинає 2 відсотки;

- одночасно спостерігається зростання збитків, що отримали підприємства Луганської області впродовж 2007-2009 роках від усіх видів діяльності (операційної, фінансової, інвестиційної), і хоча у 2010 році збитки декілька знизилися, однак складають величезну суму. Такий фінансовий стан підприємств Луганської області говорить про те, що більшість підприємств вже стоїть на грані банкрутства;

- у структурі корпоративних прав держави підприємств, що перебувають в управлінні Регіонального відділення ФДМУ по Луганській області, значну частку становлять підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство. З 39 відкритих акціонерних товариств (ПАТ), що перебувають в управлінні регіонального відділення, 23 (58,9% загальної кількості) перебувають на різних стадіях банкрутства. Із загальної кількості підприємств-банкрутів у процедурі санації перебувало 12, у процедурі ліквідації – 7, зупинено справу про банкрутство щодо 4 підприємств [45, с.6].

Таблиця 1.1. Аналіз зведених показників діяльності підприємств Луганської області за 2000-2008 роки (13).

Показники	за роками
	2000	2005	2007	2008	2009	2010
Кількість об’єктів за ЄДРПОУ, од.	31298	37443	40791	42291	44246
Збиток від звичайної діяльності до оподаткування збиткових підприємств, 24ідп. 24ідп.	1403,0	1233,3	1890,2	4309,2
Кількість підприємств, які одержали збиток, у % до 24ідльної кількості 24ідпрриємств	38,1	33,4	30,2	33,4
Рентабельність операційної діяльності підприємств, %	1,5	2,5	2,2			-
Основні засоби (у фактичних цінах, на кінець року) 25ідп. 25ідп.		57357	84441	99572	113452
Фінансовий ре­зультат від зви­чайної діяльності до оподаткування, 25ідп. 25ідп.		909,5	-1252,3	-1061,7	-4049,9	-2944,8
Інвестиції в осно­вний капітал (у факт. цінах), 25ідп. 25ідп.		182	402	460	152	301

З огляду на зазначене питання здійснення процедур банкрутства, виконання планів санації фінансово-економічного стану підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, постійно контролюється фахівцями регіонального відділення.

У ринковому середовищі виробнича система підприємства як суб’єкт господарювання, а суцільна діяльність його функціонування пов’язана з соціально-економічними вимогами і визначається його економічними відносинами з іншими суб’єктами ринкового середовища з приводу наповнення ринку товарів і послуг продукцією власного виробництва, створення і підтримка численності робочих місць, участь в екологічних, освітніх та інших суспільно 25ідприємних програмах, які виконуються в регіоні. Навколо суб’єкта економічних відносин складається своєрідна система організації, що вміщує різноманітних суб’єктів виробничого, економічного, техніко-технологічного, організаційно-правового, соціального, та інших суб’єктів господарських та економічних відносин.

Ускладнення відносин між суб’єктами господарювання в ринковому господарстві може привести до банкрутства, що як процедура в економічній літературі розглядається як складне економічне явище.

Звісно, що перерозподіл власності на засоби виробництва (основні засоби та оборотні активи), котрі раніше належали державі, що почався наприкінці минулого століття, призвів до стрімкого накопичення виробничого і фінансового капіталу, підніс конкуренцію між суб'єктами економічних відносин ринку, забезпечив процес постійного оновлення виробничих систем шляхом створення відповідних умов щодо господарювання, зокрема змін у структурі власності на засоби виробництва. Досліджуючи проблеми формування та використання експортного потенціалу харчової промисловості України, Т.В. Пепа відмічає, що масштаби перерозподілу капіталів в економічному просторі України перевищують показники інших країн Східної Європи і СНД [24]. Чутливість національних систем до коливань зовнішнього середовища зобов’язує персонал підприємств, їх керівників адекватно реагувати на небезпеку кризи, постійно попереджати деструктивні впливи з боку внутрішніх сил, професійно використовувати антикризові механізми фінансової санації і банкрутства.

Досліджуючи галузеву структуру збиткових підприємств України Н.М. Тюріна та Н.С. Карнацька виявили, що найбільша сума збитків спостерігається в промисловості, сільському господарстві, торгівлі, господарському підприємстві і зв’язку, тобто у базових галузях економіки наслідком яких стали затоварювання, відвантаження товарів без оплати, знецінення оборотних коштів, розрахунки за бартером [48, с. 11]. Зростання цін і спад виробництва супроводжувалися збільшенням усіх видів неплатежів і, насамперед, між підприємствами [48, с. 12]. Дані статистики свідчать, що вже станом на 1.07.2007 р. простроченими були близько 15,5% дебіторської та близько 15,45% кредиторської заборгованості підприємств і їх абсолютний розмір постійно зростає [13].

Соціально-економічна модель підприємництва, що заснована на ринковій економіці, котра пов’язана з невизначеністю досягнення кінцевих результатів і ризиками втрат, вміщує такий елемент як банкрутство. Як показують дослідження термін " банкрутство" вченими трактується як неспроможність боржника стало виконувати власні зобов’язання прийняті на себе фінансові зобов’язання. Останні можуть виникнути внаслідок чисельних взаємовідносин підприємств (організацій, установ) одного з іншим, з кредитними установами, з податковими органами бюджетом, фізичними особами та ін.

Банкрутство господарюючого суб’єкта може виникнути внаслідок різних причин:

- непереборної сили, наприклад стихійного лиха, політичної нестабільності суспільства, економічної кризи в країні, військових дій іт.ін.;

- навмисних дій з метою уникнути уплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету та (або) боргів кредиторам;

- здійснення ризикових операцій або неефективної роботи.

Вчені свідчать, що в СРСР такої категорії як категорія "банкрутство підприємств" (12, с. 450) не існувало, проведення в Україні правової та економічної реформи, спрямованої на впровадження принципів господарювання, привело до зниження значень економічних показників діяльності підприємств, спричинило появу великої кількості позовних заяв до господарських судів, пов’язаних з підприємнмцтвом. Врегулювання цих справ викликало появу інституту банкрутства в Україні.

В науковій літературі наголошується: "Інвестиційна діяльність, спрямована на технічне оновлення підприємств та їх перехід на випуск конкурентоспроможної продукції, запровадження ефективної підприємницької політики, що не дозволяє обмежувати права підприємств щодо формування та використання власних амортизаційних коштів, розробку і реалізацію механізму примусового застосування і реалізацію механізму примусового банкрктства [с. 14]⁵.

Термін "банкрутство" походить від двох італійських коренів "bank – банк, rotto – зломаний". У дослівному розумінні він означає відмову громадянина або фірми платити за своїми борговими зобов’язаннями через відсутність коштів.

Поняття банкрутства і органічно примаманне ринуовим відносинам. Сучасна економічна трактовка поняття "банкрутство підприємств" як юридичної фіксації неспроможності підпрриємства задовольнити вимоги кредиторів за допомогою реабілітаційних процедур зустрічається у більшості авторів (с. 77)⁶ і закріплена у Законі України "Про відновлення неплатоспроможності підприємства або визнанні його банкротом" (таблиця 1.2).

Будь-яке підприємство щодня стикається з проблемами різного характеру, однак не всяка проблема стає кризою. Тому інтерес представляють самі поняття "криза" і "кризовий стан" відносно діяльності підприємств [44, с. 12]. Криза [10а, с.323] (від грец. krisis) – рішення, поворотний пункт, результат):

1) різкий крутий перелом у чому-небудь, важкий переходний стан;

2) гостре утруднення з чим-небудь, загострення протиріч у процесі розвитку будь-якої сфери людської діяльності.

За дослідженнями С.М. Ониська, О.О. Терещенка фінансову кризу на підприємстві часто асоціюють із погрозою неплатоспроможності й банкрутства підприємства,

Таблиця 1.2. Визначення поняття «банкрутство» різними авторами та в чинному законодавстві України

Бочаров В.А. Основы логики /В.А. Бочаров, В.І. Маркін. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 296 с.; с. 86]	П.Г. Грабовий, С.Н. Петрова, С.І. Потапців [18, с. 86]	[46, с. 26] Тарасов К.Е. Логика и семиотика диагноза (методологические проблемы). / К.Е. Тарасов, В.К. Великов, А.И. Фролов. – М.: Медицина, 1989. – 272 с.	[9, с. 70] Боровиков В. STATISTIKA: искусство анализа данных на компьютере / В. Боровиков. – СПб.: Питер, 2001. – 656 с. [9, с. 70]	[46, с. 32] Фетисов Г.Г. Устойчивость коммерческого банка и рейтинговые системы ее оценки / Г.Г. Фетисов. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 168 с	[49, с.135 – 136] Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке / В.Е. Черкасов. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 272 с.	[33, с. 148] Методичні рекомендації по організації та проведенні балансовий комісій на підприємствах, що належать до сфери управління, та в підгалузях міністерства транспорту України, затверджені наказом Мін транспорту України від 28.03.2003 р. № 249: в книзі О. Кононенко, О. Маханько.
Неспромож­ність що су­проводжу­ється зупи­ненням пла­тежів за бор­говими зо­бов’язаннями	Неспроможність боржника, відмова підприємства пла­тити за своїми бор­говими зо­бов’язаннями із – за відсутності кош­тів; Фінансовий крах, розорення.	Призупинення за су­довим рішенням гос­подарської діяльності фізичної або юридич­ної особи в наслідок неспроможності задо­вольнити визнані ним (або визнані судом правомірними) вимо­гами кредиторів та виконати зобов'я­зання перед бюдже­том в зв'язку з пере­вищенням зобов'язань боржника над варті­стю його майна, якщо застосування визна­чених в Законі засобів запобігання банкрут­ства не дало позитив­них результатів	Підтверджено 30ідприємтально економічна не­спроможність підприємства що висловлю­ється в його не­спроможності фінансувати по­точну основну діяльність та сплатити стро­кові зобов'я­зання.	Неспроможність підприємства – боржника, тобто його нездатність платити по своїм борговим зобов’язанням	Неспроможність задовольнити ви­моги кредиторів що до оплати това­рів (робіт, послуг), включаючи незда­тність забезпечити обов’язкові пла­тежі до бюджету, позабюджетні фо­нди в зв'язку з пе­ревищенням зобо­в'язань боржника над його майном або в зв'язку з не­задовільною стру­ктурою балансу боржника.	Визнана господарським судом неспроможність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не 31ідакше як через застосування ліквідаційної процедури;

10.; 112а.

46.

Продовження таблиці 1.2

[Закон про НБУ 22, с.117] Карпунь	Мельник Л.Г. [37, с. 39] Мельник Л.Г. Экономика и информация: экономика и информация в экономике: Энциклопедический словарь / Л.Г. Мельник. – Сумы, ИТД «Университетская книга», 2005. – 384 с.	Захарін С.В. [26, с. 5, 140] Захарін С.В. Перспективні напрями розвитку фінансової системи в контексті стимулювання інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності / С.В. Захарін // Проблеми науки, 2010, № 3. – С. 13-20.	[3, с. 241 ] Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навчальний посібник / В.І. Аранчій. – КА.: ВД "Професіонал", 2004. – 304 с.	[24, с.54] Закон про відновлення платоспром	Кондрашихін А.Б.[25, с. 22] Про оподаткування прибутку підприємств	ГКУ, Стаття 209 [14, с. 345]
Складний процес, який може бути охарактеризований з різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової обліково-аналітичної, тощо	Нездатність боржника-підприємства платити за своїми борговими зобов'язаннями	Визнана господарським судом неспроможність боржника відновити та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури	Визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як шляхом застосування ліквідаційної процедури	Несостоятель­ность долж­ника (юриди­ческого или физического лица), то есть признание ар­битражным судом или объявленная должником неспособность удовлетворять требования кредиторов по денежным обязательст­вам и (или) исполнять обязанности по уплате обя­зательных платежей (на­логов, сборов, и иных обяза­тельных взно­сов в бюджет и внебюджет­ные фонды)	Визнана господарським судом, або оголошена боржником нездатність в повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями і (або) виконати обов’язки щодо сплати обов'язкових платежів-податків, зборів та інших обов'язкових внесків до бюджету відповідного рівня, до позабюджетних фондів у порядку і на умовах відповідно до законодавства для юридичної особи	Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкротством

закінчення таблиці 1.2.

3, с. 241]

В.І. Аранчій [12, с. 241 ]

В. Боровіков, [9, с. 70]

В.А. Бочаров, В.І. Маркін [10, с. 86] [37, с. 39]

О.М. Вінник, с. 451

П.Г. Грабовий, С.Н. Петрова, С.І. Потапців [18, с. 86]

[22, с.117]

[24, с.54]

25, с. 22]

[26, с. 5, 140]

[37, с. 39]

*К.Е. Тарасов, В.К. Великов, А.И. Фролов [62, с. 26

Г.Г. Фетисов [65, с. 32]

В.Е. Черкасов, [68, с.135 - 136]

[3, с. 86]

[3, с. 241 ]

ГУ Стаття 209 [41, с. 345]

Стаття 209 [41, с. 345]

3. Банковское дело / Под ред. Лаврушина О.И. - М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 2002. – 428с.9. Боровиков В. STATISTIKA: искусство анализа данных на компьютере / В. Боровиков. – СПб.: Питер, 2001. – 656 с.10.Бочаров В.А. Основы логики /В.А. Бочаров, В.І. Маркін. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 296 с.

його неприбутковою діяльністю, або відсутністю в цього підприємства потенціалу для успішного функціонування [18, с. 6; 37, с. 9].

Кризовий стан підприємства – це такий його стан, коли воно неспроможне здійснювати фінансове забезпечення своєї господарської діяльності [37, с. 6].

Кризовий стан підприємства – сукупність ситуацій, які збільшують імовірність появи неплатоспроможності підприємства та її розміри, провокують виникнення загроз із йо го зовнішнього і внутрішнього середовища та можуть

призвести до руйнування організаційного, економічного й виробничого механізму функціонування [22, с. 83].

Аналіз економічної літератури дозволив зробити висновок, що автори повяз’ують кризовий стан підприємства з імовірністю появи неплатоспроможності і при оцінки факторів впливу на розвиток підприємства оперують різними ознаками і дають їм свої назви.

В результаті аналізу вище наведених думок, визначемо, що кризовий стан підприємства можна характеризувати

а) рівнем кризового стану підприємства [22, с. 90; Карпунь(44, с. 14] Терещенко(рис. 1.1):

можлива ймовірність банк­рут тва (не загрожує функ ціонуванню підприємства)

висока ймовірність банкрутс­тва (загрожує подадьшому існуванню підприємства)

Рис. 1.1. Характеристика кризового стану підприємства

б) видом кризи: стратегічні кризи, пов’язані з радикальними порушеннями нормальної виробничої й збутової діяльності на основі існуючого технологічного потенціалу, так звані, кризи занепаду, коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху, підприємство нездатне розрахуватися за своїми зобов’язаннями внаслідок значної втрати капіталу; кризи як зриви в досягненні окремих конкретних цілей функціонування фірми (по збуту, рентабельності, новим виробам і т.п.), так звані кризи зростання; криза прибутковості, коли збитки підприємства поглинають його власний капітал, що приводить до незадовільної структури балансу; криза ліквідності, коли підприємство є неплатоспроможним або існує можливість втрати неплатоспроможності, є 36ідприємстом асинхронності грошових притоків і відтокі (36ідпр. 1.3).

Залежно від характеру причин та відповідних їм наслідків С.Л. Благодетєлева-Вовк [7, 14], І.Н. Карпунь [22, 89] класифікують кризи підприємств на мікроекономічному рівні за ознакою їх поділу на поточну та перспективну діяльність (рис. 1.2).

Аналізуючи фактори, що призводять до стратегічної кризи, криз прибутковості та ліквідності та характер їх прояву, ми бачимо, що вчені неоднаково співвідносять фактори, що зумовили ці кризи, з самими кризами.

Таблиця 1.2.

Класифікація причин, що їх обумовлюють кризи за видами криз (розроблено авторами за 37, с. 10-11⁷; 43, с. 22 Терещенко)⁸

Загальна назва кризи	Назва різновиду кризи	Підвід різновиду кризи	Причини, що обумовлюють виникнення кризи
1	2	3	4
Стратегічна	Виробнича	Інноваційна	Ігнорування потреби технологічних новацій, несвоєчасна або невдала модернізація, недофінансування науково-пошукових робіт, втрати технологій через нефункціонування
	Фінансова	Інвестиційна	Втрата довіри інвесторів, низька інвестиційна привабливість, недостаточно інтенсивний пошук партнерів, неефективна реалізація інвестиційного проекту, розкрадання коштів, корупція
Тактична (криза поточної діяльності	Виробнича	Криза недовиробництва (дефіциту)	Високий попит на продукцію,наявність недостатнього обсягу потужностей, необхідних ресурсів, зриви у постачанні, зриви виробництва внаслідок нестачі електроенергії, проведення страйків, дії форс-мажорних обставин
		Криза перевиробництва	Низький попит, високі ціни високий рівень конкуренції, зриви у системі збуту продукції, наявність надлишкових потужностей
	Фінансова	Криза ліквідності	Низький рівень реалізації продукції, наявність значної дебіторської заборгованості, зокрема, просточеної, недоступність зовнішніх джерел фінансування

Таблиця 1.4.

Класифікація факторів, характеру прояву криз

за різними авторами

Фактори кризи	Види криз
	стратегічна		прибутковості		ліквідності
	37, с. 11 Онисько	43, с. 22 Терещенко	37, с. 11	43, с. 22	37, с. 11	43, с. 22
1	2	3	4	5	6	7
неправильний вибір місця розташу­вання підприємства	+	+
неефективна політика збуту та асор­тиментна політика	+			+
недосконале планування та прогнозування	+
не­ефективний апарат управління	+
дефіцити в організаційній структурі	+	+
ві­39ідприєм або недосконалість виробничої програми	+	+
неузгодженность стратегічного та оперативного планування		+
зайві виробничі потужності	+			+
відсут­ність або недієздатність системи контролінгу	+	+
помилкова політика диверсифікації		+
неефективність 39ідппоративного управління		+

продовження таблиці 1.4

1	2	3	4	5	6	7
несприятливе 40ідприємношення цін та собівартості			+
незадовільне кправління витратами				+
невиправдане зави­щення цін			+	+	+
ризиковані великі проекти		+	+
недієздатність системи ризик-менеджменту			+
зростання собівартості за стабі­льних цін			+	+
зменшення обороту від реалізації про­дукції			+	+
збитковість окремих структурних під­розділів			+	+
придбання збиткових підприємств			+	+
значні запаси готової продукції на складі			+
високі витрати на персонал			+
високий рівень постійних витрат				+
високі процентні ставки			+	+
неефективна маркетингова політика			+	+
невраховані вимоги золотого правила фінансування					+	+
незадовільне 40ідприємсня витратами						+
незадовільна структура капіталу					+	+

Продовження таблиці 1.4

1	2	3	4	5	6	7
відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів					+	+
незадоволена робота з дебіторами					+	+
надання незабезпечених товарних кредитів					+	+
великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності					+	+
великі обсяги низько ліквідних оборо­тних активів					+	+
неефективне управління оборотними активами						+
зниження кредитоспроможності 41ідпр­риємства					+	+
високий рівень кредиторської забор­гованості					+	+
форс-мажорні обставини	+	+	+	+	+	+
Характер прояву криз	в руйну­ванні на підприємс­тві ви­робни­чого персо­налу і відсут­ності довго­стро­кових фак­торів ус­піху		в трива­лих збит­ках (пер­маненті збитки вихоло­щують влас­ний капітал, що приз­водить до незадовіль­ної струк­тури капі­талу		підприємство є неплато­спро­можним або існує за­гроза втрати плато­спро­можності

Серед симптомів серйозним попередженням наступаючого неблагополуччя підприємства може стати негативна реакція за різними блоками ранніх ознак банкрутства (рис. 1.2). В якості ознак, що насторожують, С.Я. Єлецьких та Г.В. Тельнова (с.15, табл. 1.4.)⁹ називають:

- позачергові перевірки підприємства;

- обмеження комерційної діяльності підприємства органами влади, скасування й вилучення ліцензій;

- інші.

Причина (джерело) кризи як– подія або явище, внаслідок чого зявляються фактори кризи розглядали С.Ч. Єлецьких та Г.В. Тельнова [18, с. 9].

В узагальненому вигляді серед джерел виникнення факторів кризи виділяються природні; екологічні; виробничо-технічні; фінансово-економічні; соціально-психологічні.

Закордонні дослідники відзначають, що третя частка вини за банкрутство припадає на внутрішні фактори і її дві треті – на внутрішні фактори. На відміну від закордонних – вітчизняні вчені припускають, що для сучасної України "…характерна зворотна пропорція впливу факторів" (18, с. 13).

Зовнішні і внутрішні фактори, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства вивчали різні вчені.

Рис. 1.2. Блоки ранніх ознак банкрутства (складено авторами за 18, с. 8)

Так , І.Н. Карпунь класифікував їх на внутрішні і зовнішні¹⁰, , показані на рис. 1.3 (с. 87-88); В.І. Аранчій (с. 242-244), Г.В. Тєльнова (с. 16-17)¹¹. С.Я. Єлецьких¹² дали більш детальні класифікації внутрішніх факторів, котрі визначають розвиток підприємства і є результатом його роботи, можуть сприяти виникнення кризи; (рис. 1.4; 1,5). Підприємство може також витримувати значні обтяження внаслідок змін у сфері державного регулювання, різких спадах державного замовлення, зниження доходів населення країни, погіршення його добробуту, що в наш час характерно для нашої країни.

Звернемо увагу на фактори, що формують платоспроможність в нашій країні. У загальному випадку причинами неплатоспроможності є фактори, що наведені на рис. 1.6.

Рис. 1.3. Зовнішні і внутрішні фактори, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства (Карпунь)

Рис. 1.4. Причини кризи вітчизняних підприємств (18, с. 14) ¹³

Рис. 1.5. Взаємозвязок внутрішніх і зовнішніх факторів виникнення кризи (Елецких, стор. 15).

Рис. 1.6 . Фактори, що є причинами неплатоспроможності 49ідприємствва у загальному випадку, складено авторами за 18, с. 12,

1.2. Етапи життєвого циклу підприємства и форми прояву кризи

В ситуаціях, коли під питанням знаходиться сама можливість подальшого виживання, С.Я. Елецьких, Г.В. Тельнова [18, с. 6-7] пропонують фінансову кризу на підприємстві характеризувати такими трьома параметрами:

а) наявність погрози високопріоритетним цілям і цінностям;

б) ефект раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

в) гострий дефіцит часу для реагування на погрозу.

Вплив зовнішніх факторів кризи має, як правило, стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них.

Фінансова криза – це фаза розбалансованої діяльності підприємства й обмежених можливостей впливу його керівників на фінансові відносини, які виникають на цьому підприємстві [18, с. 6],

Фінансова криза – це розбалансування системи "підприємство" та обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги [22, с. 83].

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства, загрозу неплатоспроможності та банкрутства, відсутність потенціалу для успішного функціонування підприємства [37, с. 9].

Фінансова криза – це розбалансування системи "підприємство" та обмеженість можливостей впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на відновлення стійкої рівноваги [26, с. 83; 37, с. 6], загрозу неплатоспроможності та банкрутства, відсутність потенціалу для успішного функціонування підприємства.

Фактор кризи – подія, зафіксований стан абовстановлена тенденція, що свідчить про настання кризи [18, с. 9].

Вчені поділяють фактори, (джерела, чинники) виникнення фінансової кризи на підприємстві за видами криз (стратегічні; прибутковості, ліквідності ; по відношенню до підприємства (зовнішні і внутрішні).

Найважливішим принципом стратегічного антизкризового фінансового управління є стан постійного очікування сигналів про кризу, що насувається (симптоми кризи), і негайна реакція на них (рис. 1,7). Симптом кризи – це первісний зовнішній прояв кризових явищ [18, с. 9; 43, с. 22].

Рис. 1.7. Симптом та фази фінансової кризи (розроблено авторами за 18, с. 9)

Взаємозв’язок розвитку життєвого циклу підприємства з певним його станом, точками виникнення кризових ситуацій і банкрутства показано на рис 1.8.

Для кожного з етапів життядіяльності вчені рекомендують специфічну, відповідаючу етапам розвитку підприємства антикризову програму для підприємства табл. 1..

І. На стадії створення підприємства і його становлення антикризова програма передбачає ліквідацію кризи відсутності прибутку за допомогою стратегії виведення товару на ринок. В складі цієї стратегії такі складові:

1) клієнтська політика з орієнтацією на певного клієнта, що потребує оперативного реагування на зміну положення на ринку; обов’язкового докладного огляду ринку товарів, що готуються до випуску; вивчення існуючих конкурентів; використання послуг досвідчених маркетологів у процесі просування товару на ринок; побудуви бази даних по постачальниках сировини і матеріалів, конкурентам, постійним клієнтам, для використання в оперативному реагуванню на зміну положення на ринку;

2) цінова політика для визначення меж ціни для клієнта відповідно до варіантів, розміщених в наведеній нижче таблиці 1.5.

Таблиця 1.5. Варіанти меж ціни

	Межи (варіанти) цін продажу товару за:
	максимально можливою	оптимальною ціною	диференцрованою (з однаковою собівартістю), застосовуючи різні торговельні марки
товари одиничного виробництва	+
товари масового виробництва		+
орієнтація на різні сегменти ринку			+

3) політика просування товару на ринок за допомогою реклами з таким набором стратегій:

а) стратегія інтенсивного маркетингу – установлення високої ціни при одночасно високому рівні витрат на стимулювання збуту (СТИЗ). Стратегія забезпечує максимум прибутку, розразовуючи на одиницю товару, й видке проникнення на ринок, і виправдана за таких умов: більша частина потенційних покупців не інформована про товар; ті, хто неінформований, готоі придбати товар і заплатити за нього високу ціну; підприємство прагне виробити в покупцівкраще становлення до свого товару в умовах конкуренції;

\

А, Б, В, Г - точки кризових ситуацій

Рис. 1.8. Життєвий цикл, кризові ситуації та банкрутство підприємств (18, с. 19)

Таблиця 1.6.

Характеристика життєвих етапів підприємства

Етапи	Характерні осо­бливості	Основні завдання	Види криз
1	2	3	4
1	підприємство поставляє на ри­нок експеримен­тальні зразки, послуги, апробує ринок на пред­мет попиту	визначається його політика і місія, роз­робляється концепція і мета діяльно­сті, підпри­ємства, фор­мується його потенціал.	За інформацію англійських дослідників до кінця другого року не доживає 20-30 відсотків знову виник­ших підприємств. Серед причин кризи вчені назива­ють такі: - обмеженість матеріальних, трудових та фінансових ре­сурсів; - велика залежність від рин­кової кон’юнктури; - слабкі кредитні можливо­сті; - некомпетентність кері­вництва
2	виводиться товар на ринок, що су­проводжується великими витра­тами і відсітні­стю прибутку	- вироблення конкурентної стратегії; - підищення ролі марке­тингу в управленні підприємст­вом в завою­ванні сегме­нту ринку	небезпека кризи пов’язана із зовнішніми циклами розви­тку економіки і політич­ними причинами; внутрішні причини полягають у: - недостатній технічній оснащеності; - недостачі виробничих по­тужностей; Кількість невдач МП на да­ному етапі складає від 40 до 80 %
3	сприйняття то­вару й зростання прибутку	підприємство досягає ви­сокої конку­рентоспро­можності, повністю	- ускладнення організацій­ної структури; - "заморожування" значної частини капіталу у вироб­ництвах, що втратили перс­пективу

продовження табл. 1.6

1	2	3	4
3		освоїло технологію, має конкурентні переваги у конкретній галузі виробництва й економічній діяльності, стає менш залежним від результату конкурентної гонки	питомі витрати; - послаблена реакція на принципово нову продукцію; - діяльність часто розгалужена за занадто широким колом напрямків
4	уповільнення зростання збуту	прибуток поступово знижується у зв’язку зі зростанням витрат на захист товару від конкурентів	причини кризи: - звуження частки ринку; - більші недовантажені потужності; - стабільна номенклатура продукції; - ускладнення маркетингових досліджень - неможливість внести значні вдосконалення в продукцію
5	Припинення існування підприємства	неможливість ефективного функціонування, як правило, наявність неплатоспроможності	Стає необхідним застосування комплексу заходів з фінансового оздоровлення підприємства (санації).

б) стратегія вибіркового проникнення – висока ціна товару при низькому рівні витрат на СТИЗ сприяє досягненню максимального прибутку на одиницю товару, можлива при умовах: обмеження місткості ринку; поінормованості більшої частини потенційних покупців про товар; готовності тих, хто бажає придбати товар, заплатити за нього високу ціну; відсутності конкуренції.

в) стратегія широкого проникнення – низька ціна товару при високому рівні витрат на стимулювання збуту (СТИЗ). Ця стратегія забезпечує найбільш швидке проникнення на ринок і завоювання максимальної частки ринку. Вона може реалізуватися за умов:

- досить великої місткості ринку; поріняльно поганоїпоінформованості потенціальних покупців про товар;

- небажання більшості покупців платити високу ціну за товар; наявність на ринку товарів конкурентів;

- зменшення витрат на одницю товару зі збільшенням масштабів виробництва і його вдосконалюванням;

г) стратегія пасивного проникнення – вимагає встановлення низької ціни на товар при незначних витратах на СТИЗ. Стратегія пасивного маркетингу виправдана за таких умов: ринок має більшу ємність; покупці добре поінформовані про товар; покупці будуть здобувати товар тільки за відносно високими цінами; є потенційна небезпека конкуренції.

Вибрати правильну стратегію й рекламну компанію можна тільки на основі повної інформації про споживачів продукції й ситуації на ринку.

ІІ. На стадії підйому антикризова програма передбачає:

І. В політиці просування товарів на ринок передбачає:

- розробку стратегічних підходів до підвищення якості товарів, проникнення в нові сегменти ринку, використання нових каналів розподілу, залучення додаткового числа споживачів;

- створення й виведення нового товару на ринок, збитки від чого будуть погашатися прибутком товару, що перебуває "на підйомі".

При цьому зміст антикризових процедур повинен бути спрямований на такі напрями:

- ефектине використання оборотних активів через залучення у виробництво товарів перспективного збільшення попиту;

- неперевищення показниками ліквідності верхніх меж нормативних значень (перевищення верхніх меж нормативних значень свідчить про "заморожування" коштів);

- нормування розміру виробничих запасів та контроль за дотриманням норм їх зберігання на складах і використання у виробництів.

Для досягнення цілей антикризових процедур, насамперед, необхідно:

1. На етапі визначення перспектив збуту товарів поточних асортиментів підприємства

1.1. простежити куди й кому надходять вироби й що відбувається при цьому;

1.2. вивчити методом ранжування всі асортименти продукції підприємства за ступенем перспективності збуту, сформувавши три групи продукції:

а) вироби, попит на які буде зростати в майбутньому;

б) вироби, попит на які буде зберігатися на колишньому рівні;

в) вироби, на які очікується падіння попиту;

1.3. уточнити можливості ресурсного забезпечення виробництва;

1.4) оцінити можливості стійкого збуту нової продукції і забезпечення її випуску необхідними матеріалами й комплектуючими виробами;

1.5) ухвалити стратегічне управлінське рішення про всі параметри виробництва й збуту найбільш перспективних виробів.

ІІ. В ціновій політиці закладається обовязковість маневрування цінами на модифікації первісного товару. Рівне співвідношення приросту якості й приросту ціни є свідченням конкурентоспроможності (таблиця 1.7).

Таблиця 1.7.

Дотримання інтересів учасників процесу реалізації

ціна дорівнює якості		ціна випереджає зростання якості		ціна нище якості
клієнт	суб’єкт господарювання	клієнт	суб’єкт господарювання	клієнт	суб’єкт господарювання
не переплачує	продукція конкурентоспроможна	змушений переплачувати	зниження збуту	зниження обізнаності, так як товарбуде менше рекламуватися	зниження витрат

ІІІ. На стадії спаду антикризова програма спрямована на:

- розробку програм з більш ефективним використанням наявних у підприємства ресурсів, у тому числі продаж невикористаного устаткування й матеріалів;

- повне або часткове перепрофілювання виробництва створення й виведення нового товару на ринок, збитки від;

- впровадження прогресивних форм і методів організації праці й т.д.

Зобов’язання менеджера в розрізі процедур антикризової програми на цьому етапі життєдіяльності підприємства зводиться до:

а) мінімізації кредиторської заборгованості;

б) підвищення стабільності й ліквідності;

Можлива також реорганізація діючого підприємства, що опинилось на межі банкрутства, утворення нового шляхом злиття з фінансово здоровим підприємством або виділенням з існуючого підприємства прибуткових сфер виробництва.

Застосовуючи антикризову програму на кожному етапі життєвого циклу підприємства, його керівник зобов’язаний не допустити спаду виробництва.

Послідовно відслідковуючи зміну стану на підприємстві та вчасно аналізуючи фінансову звітність керівник буде мати можливість не тільки визначати передумови, "ранні сигнали" кризи, але й ефективно управляти фінансами, підтримувати фінансову стабільність, що є основою успішної діяльності підприємства.

Однак реалізація всієї сукупності процедур антикризового управління (банкрутство в широкому значенні слова) починається на певному етапі життєвого циклу в умовах різкого спаду, що характеризується, як правило, неплатоспроможністю підприємства. Досягнення найбільшої фінансової стабільності при різних несприятливих зовнішніх і внутрішніх обставинах можливо тільки за умов застосування антикризового управління на всіх етапах життєвого циклу підприємства. Але, навіть, при сприятливих економічних умовах для господарюючого суб’єкта завжди існує можливість настання кризових ситуацій, що асоціюється з ризиком. В економічній літературі ризики найчастіше характеризують за ознаками:

- за об’єктами, ризиковість яких аналізують, виділяють кредитний (невиконання постачальником його зобов’язань щодо кредитора, можливість відмови позичальника від сплати відсотка за кредит або повернення самого кредиту), процентний (небезпека втрат через коливання ринкових відсоткових ставок та зміну вартості кредитів) валютний (імовірність валютних втрат через зміну курсу чужоземної валюти щодо національної період між укладанням угоди і фактичними розрахунками за неї при здійсненні зовнішно-торгівельних, кредитних і варютних операцій), інвестиційний, та інші види ризиків;

- за природою самих ризиків (рис. 1.8):

В економічній літературі ризики інтерпретуються з двох підходів:

- ризик - це будь-яка невизначеність щодо внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства;

- традиційне трактування, за яким до ризикових ситуацій відносять не невизначеність взагалі, а тільки можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності. несприятливими обставинами (знайшов своє поширення в аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства). Відносно видів і типів ризиків.

Рис. 1.8. Класифікація ризиків за їх природою

Політичний та економичний ризики – зовнішні по відношенню підприємства і воно не може впливати на них, тому в більшості випадків піддається контролю виробничий та фінансовий ризики. Це не значить, що можна повністю уникнути їх впливу, бо саме вони притаманні безпосередньо підприємницькій діяльності. Тому на підприємстві повинна бути вироблена науково обґрунтована виробнича і фінансова політика, яка з одного боку дозволить зменшити імовірність виникнення несприятливих ситуацій, а з іншого – зменшити, наскільки цн можливо, негативні наслідки ситуацій, якщо вони виникли.

В багатьої країнах економічні суб’єкти працюють в ринкових умовах на принципах конкуренції, з підтримкою її на державному рівні, що дозволяє використовувати ресуси національної економвки найоптимальнішим чином. Дія підприємств на принципах конкуренції заставляє найменш ефективні з них, котрі не витримують її тиску, зникати з ринку на будь-якому етапі їх господарювання – від закупки сровини до збуту готової продукції.

Зв'язок ризику й прибутковості проявляється в самій природі підприємницької діяльності. При ефективній діяльності отриманого прибутку достатньо як для кредиторів, так і до власників, і, навпаки, при її недостатності підприємство опиняється на грані банкрутства.

Саме за причиною зниження прибутковості – встановлюється перший індикатор початку фінансових труднощів. Другим індикатором фінансових труднощів постає недостача грошових коштів.

Але слід відмітити й неоднозначність трактувати зниження прибутковості в якості попередника банкрутства – зв'язок між рентабельністю, платоспроможністю і ефективністю складний і неднозначний, бо фінансовий результат формується під впливом багатьох факторів як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства. З цього приводу вчені попереджують "… для встановлення серьозного "діагнозу" необхідний повний комплексний аналіз не тільки фінансової звітності, але й ринкової позиції підприємства" [36, с. 14].