8.7. Визначення ліквідаційної вартості підприємства

Оцінка ліквідаційної вартості підприємства може проводитися, коли:

о цінюється частка власності, складова або контрольний пакет акцій, або частка, яка викликана продажем активів підприємства;

п рибуток підприємства від виробничої діяльності невеликий у порівнянні з вартістю її чистих активів (рентабельність низька або підприємство збит­кове);

у хвалене рішення про ліквідацію підприємства;

п ідприємство перебуває в стані банкрутства.

Ліквідаційна вартість підрозділяється на впорядковану, примусову і вартість припинення існування активів підприємства.

Ліквідаційна вартість припинення існування активів підприємства. У цьо­му випадку активи підприємства не продаються, а списуються і знищуються, а на даному місці будується нове, прогресивне підприємство, що дає значний економі­чний або соціальний ефект. У цьому випадку вартість підприємства є негативною величиною, оскільки вимагає від власника підприємства певних витрат на лікві­дацію активів.

Послідовність розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості включає на­ступні етапи:

Розробка календарного графіку ліквідації активів підприємства здійсню­ється для максимізації виручки від продажу активів з тим, щоб погасити заборго­ваність підприємства.

Розрахунок поточної вартості активів підприємства здійснюється по методу накопичення активів. Перевірка і коректування статей балансу проводять­ся одночасно з проведенням інвентаризації майна підприємства на дату оцінки. Одночасно з інвентаризацією майна підприємства розраховується залишкова від­новна вартість основних засобів шляхом віднімання з їх повної відновної вартості всіх видів зносу.

Коректування поточної вартості активів балансу підприємства. Пото­чна вартість об'єктів нерухомості або загальна вартість земельної ділянки і об'єкту нерухомості коректується (збільшується) на величину комісійних витрат, до яких відносяться витрати на ріелторські, оцінні і юридичні послуги. До інших прямих витрат відносяться податки і збори, які доводиться платити при продажі основних активів. Збільшена таким чином поточна вартість нерухомості дисконтується на дату оцінки.

Коректування величини зобов'язань підприємства. Після коректування статей активу балансу необхідно здійснити коректування статей пасиву балансу в частині довгострокової і поточної заборгованостей.

Один з етапів визначення ліквідаційної вартості підприємств — розрахунок витрат, пов'язаних з ліквідацією підприємства. До складу цих витрат входять ви­трати по поточних комунальних платежах, оподатковуванню, страхуванню і охо­роні активів до їх продажу, оподаткуванню по операціях з нерухомістю, вихідна допомога і виплати працівникам підприємства, управлінські витрати (у тому числі консалтингові послуги: ріелтора, юриста, оцінювача). Після визначення всіх ви­трат, пов'язаних з ліквідацією підприємства, скоректована вартість всіх активів балансу збільшується на суму поточних витрат, пов'язаних з ліквідацією підпри­ємства, якщо вони не враховувалися раніше в розрахунках. Таким чином, вихо­дить величина ліквідаційної вартості підприємства.

тема 9. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

План до теми

9.1 Доарбітражне і арбітражне врегулювання господарських спорів

9.2. Інститут банкрутства підприємств в Україні

9.3 Порядок оголошення підприємства банкрутом

9.4 Ліквідаційні процедури

9.5 Мирова угода

Література:

Онисько с. 8-21; Тюріна 9-41; Елецьких с. 6-30

Ключові терміни і поняття:

І.О. Вечірко

9.1 Доарбітражне і арбітражне врегулювання господарських спорів

Доарбітражне врегулювання спорів, а також їх розгляд в арбітражному порядку регулюється Арбітражним процесуальним Кодексом України.

Доарбітражне врегулювання спорів полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких заявляється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовому оцінюванню;

д) перелік документів, які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня її одержання. Якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції, розглядаються протягом двох місяців.

Підприємства та організації в разі потреби звіряють розрахунки, здійснюють експертизу або вдаються до інших дій, щоб забезпечити доарбітражне врегулювання спору. Підприємства та організації, до яких надійшла претензія, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляють письмово, наводячи таку інформацію:

а) повну назву та поштові реквізити підприємства (організації), яке дає відповідь, і підприємства (організації), якому вона надсилається; дату і номер відповіді; дату і номер розглянутої претензії;

б) коли претензію визнано повністю або частково - визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовому оцінюванню;

в) коли претензію відхилено повністю або частково - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові мають бути повернені оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії. Відповідь на претензію, підписану керівником чи заступником керівника підприємства (організації), надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

1. Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2. Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково.

3. Претензію визнано повністю або частково, але не повідомляється про перерахування визнаної суми.

4. Претензію визнано і заборгованість погашено - спір вважається врегульованим.

У разі, коли претензія лишилася без відповіді або була відхилена, заявник змушений звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не надійшли, заявник претензії через 20 днів від дня одержання відповіді має право подати до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то й копія претензії. У разі неплатоспроможності боржника кредитор через місяць з дня отримання позитивної відповіді на претензію (але не раніш ніж через 3 місяці з дня настання терміну платежу за договором, актом чи іншим документом) вправі звернутися до арбітражного суду із заявою, порушивши справу про банкрутство неспроможного боржника.

У разі коли строки розгляду претензії порушено чи залишено її без відповіді, арбітражний суд у процесі вирішення господарського спору має право стягнути в дохід державного бюджету з підприємства, яке припустилося такого порушення, штраф у розмірі 2% від суми претензії, але не менш ніж 5 розмірів мінімальних заробітних плат і не більш ніж 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якщо претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або частково, заявник, як уже зазначалося, вдається до арбітражного врегулювання спору. Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами зацікавлених підприємств та організацій, чиї права й законні інтереси порушено, а також державних та інших органів, що звернулися до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством України.

Арбітр повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо її оформлено з такими порушеннями:

1) підписано особою, яка не має такого права, або особою, посаду якої не зазначено;

2) не зазначено повні назви сторін та їх поштові адреси;

3) не названо причин подання позовної вимоги, не наведено вагомих підтверджень викладених у заяві обставин, відсутній обґрунтований розрахунок суми, яка має бути стягнена;

4) не подано доказів сплати державного мита в установленому порядку та розмірі;

5) порушено правила об'єднання вимог - об'єднано в одній позовній заяві різні вимоги (до одного чи кількох відповідачів), спільний розгляд яких перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

6) не має доказів того, що відповідачеві надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів;

7) не подано доказів стосовно заходів, яких було вжито з метою доарбітражного врегулювання спору в установленому порядку;

8) немає свідчень про звернення до установи банку з метою одержати від відповідача заборговану суму, коли вона згідно із законодавством мала бути одержана через банк;

9) якщо минув строк позовної давності. Позовна давність - це встановлений законодавством строк, протягом якого потерпіла сторона для захисту порушеного права може звернутися до суду. Загальний строк позовної давності стосовно захисту прав на відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, - 3 роки. Щодо відшкодування неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності - 6 місяців. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права. Наприклад, якщо строк виконання зобов'язання за договором чи іншим документом припадає на перше число місяця, але на цей момент його не виконано, то з другого числа поточного місяця сторона, законні інтереси якої порушено, має право на позов, і з цього числа починається відлік строку позовної давності, протягом якого можна звертатися до арбітражного суду для захисту своїх інтересів. Як уже зазначалося, закінчення строку позовної давності до подачі позову є підставою для відмови у позові. Згідно зі статтею 83 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на податкові, бюджетні та деякі інші відносини.

Справи зі спорів, що виникають з приводу виконання господарських договорів та з інших причин, розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням відповідача.

Позовна заява до арбітражного суду щодо вирішення господарського спору має містити:

• назву арбітражного суду, до якого надсилається заява;

• назви сторін, їхні адреси;

• зміст позовних вимог;

• зазначення ціни позову;

• формулювання обставин, які спричинили позов;

• докази, які підтверджують позов;

• обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи є предметом спору;

• відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

• перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

Позивач, заявляючи позов, зобов'язаний надіслати відповідачеві копію позовної заяви та доданих до неї документів.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: статус суб'єкта підприємницької діяльності, відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення); відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення); сплату державного мита в установленому порядку і розмірі; документи, що засвідчують повноваження представника позивача в арбітражному суді.

Важливим елементом позовної заяви є ціна позову. Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, поставлених до відповідача. Ціна позову визначається:

• у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою;

• у позовах про вимагання майна - вартістю майна, яке вимагається;

• у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

• у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.

До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не зазначені, - суми їх, визначені арбітром. Якщо ціна позову зазначена неправильно, її визначає арбітр.

Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов'язаних із розглядом справи.

Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду, установлюються в таких розмірах:

1) щодо позовних заяв майнового характеру - 5% ціни позову, проте не менш як 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів і розглядаються в обласних Київському і Севастопольському міських арбітражних судах, - 5 зазначених мінімумів;

3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у Вищому арбітражному суді України, - 6 таких мінімумів.

Господарський суд за заявою сторони, яка подала позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження справи, якщо в разі невжиття таких заходів виконати рішення арбітражного суду може бути дуже складно або неможливо. Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк, який не перевищує двох місяців від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому має бути висновок: задовольнити позов або відмовити в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне рішення про стягнення дебіторської заборгованості, а боржник не в змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то по закінченні одного місяця від дня винесення ухвали арбітражним судом (проте не раніш як за три місяці після встановленого для погашення строку) кредитор може звернутися із заявою стосовно порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.