4.5. Структурний аналіз міфів

у працях К. Леві-Строса

Структуралізм у фольклористиці – явище доволі складне, та й виникло воно внаслідок своєрідного "полігенезису". Проте і в тих його напрямах, де традиційно визнається основоположна і стимулююча роль розглянутої монографії В. Я. Проппа, питання про успадкування її ідей не таке вже й просте. У першу чергу сказане стосується теоретичного набутку патріарха структуралізму, видатного антрополога й фольклориста сучасності Клода Леві-Строса. Виробивши свою концепцію вивчення міфів під час багаторічної польової праці етнографа й фольклориста серед індіанців Південної Америки (учений був змушений покинути Францію, рятуючись від фашистів), К. Леві-Строс познайомився з книжкою російського вченого лише після першого перекладу її англійською (1958). Намагаючись визначити реальний ступінь залежності своїх ідей від спадщини російського формалізму, він у спеціальній розвідці "Структура і форма. Роздуми над однією працею Володимира Проппа" (1960) указує на визначну особисту роль живого посередника між "формальною школою" і структуралізмом, Р. О. Якобсона, що теж у роки війни опинився у США. Прочитавши ж у передмові до перекладу 1958 р., що сам він "застосував" і розвинув "метод В. Проппа", К. Леві-Строс зазначає: коли це й так, то "відбулося це не усвідомлено", оскільки праця В. Я. Проппа до перекладу лишалася йому недоступною. Проте через посередництво Р. О. Якобсона ним "було сприйняте дещо істотне і надихаюче"⁴⁰.

Оскільки увагу К. Леві-Строса зосереджено головним чином і майже повністю на дослідженні міфів, до того ж насамперед як явищ живої, сучасної традиції примітивних народів, то зупинимося на його теоретичному набутку лише в обсязі, необхідному для інтерпретації явищ українського фольклору й для окреслення загальної теоретичної перспективи в розвитку фольклористики.

Тому звернімося до програмної статті К. Леві-Строса "Структурне вивчення міфу" (1955), що в перекладі з англійської та в переробленому вигляді увійшла до монографії "Структурна антропологія" (Париж, 1958), перекладеної російською мовою з ґрунтовними коментарями та бібліографією (1978; 1985); маємо тепер і український переклад (1997). Виклад своєї методики вчений починає з часової характеристику міфу: він завжди оповідає про минуле, але значення міфу виявляється в тому, що події, про котрі розповідається, "існують поза часом". Аналогію дослідник знаходить у сприйманні істориком XIX ст. Ж. Мішле Великої французької революції: того дня, коли було взято Бастилію, "усе було можливо. <...> Майбутнє стало теперішнім. Іншими словами, часу більше не було, був спалах вічності". Що ж, і ми можемо пригадати, як уславлювався "геній усіх часів і народів" або як співали: "Ленин всегда живой...".

У міфі К. Леві-Строс бачить явище водночас "мовне і позамовне": маючи мовну природу, міф утворюється певними "складовими елементами", які з лінгвістичного погляду відносяться до "семантем" (одиниць значення, в індоєвропейських мовах – звичайно коренів) так, як вони відносяться "до морфем, а морфеми – до фонем". Ідеться, здавалось би, про синтаксис, але це не так, хоч згадані "великі складові частини, або міфеми", треба шукати на рівні фрази. Адже кожна така "міфема" за природою своєю " є якесь відношення". Коли складений з міфем міф і має зміст, то він визначається не окремими елементами, що входять до його складу, а "тим способом, котрим ці елементи комбінуються"⁴¹.

Отже, перед нами справді якась подоба синтаксису, але тоді виходить, що зміст способу комбінування елементів традиційному носієві міфу неприступний – так неписьменна людина володіє умінням застосовувати синтаксичні конструкції, зовсім не осмислюючи їх. Справжню структуру міфу, за К. Леві-Стросом, може встановити лише дослідник, аналізуючи сукупність його варіантів. Приступаючи до праці, він має зважати на такі структурні елементи міфу, як "арматура", "код" і "повідомлення". "Арматура" – це і є інваріантна структура міфу, "код" – це специфічний словник, яким користуються носії міфу, "повідомлення" (фактично збігаються з варіантами) – нарації, що їх оповідають носії міфу, користуючись свідомо "кодом" і несвідомо – "арматурою", із суми котрих дослідник повинен цю "арматуру" видобути. Для цього пропонуються дві процедури. Перша передбачає розбивку сюжетики "повідомлень" на елементарні семантичні фрагменти – опозиції (наприклад, чоловіче/жіноче, верх/низ, живе/мертве). Ці бінарні протиставлення слід згрупувати та осмислити таким чином, щоб знайти серед них головні, котрі відбивають відношення, що втілюють шуканий зміст міфу, а також забезпечують розгортання його дії, знімаючи або трансформуючи основні протиріччя.

Як приклад візьмемо один з наведених К. Леві-Стросом міфів. Це міф індіанців пуебло, у тій версії, де "боги усвідомлюють власну самотність і викликають людей на поверхню землі, щоб ті могли возносити молитви й поклонятися їм". Тут вирізняються опозиції: люди/боги верх/низ самотність/спілкування моління/мовчання населеність/безлюдність недостача/надолуження. Учений вважає, що "будь-який міф (котрий розглядається як сукупність варіантів) може бути поданий у вигляді канонічного відношення типу

Fx(a) : Fy(b) :: Fx(b) : Fa^–1 (y)".

Ця "медіальна формула" лише здається складною. Ось як її механізм реалізується в наведеному міфі пуебло. Боги (a) відчувають недостачу партнерів на землі (Fx), вони піднімають на поверхню (Fy) людей (b). Тим самим (::) недостача надолужується (Fx): боги зазнають від людей поклоніння, отримуючи таким чином новий статус (a^–1). Цей їхній новий статус піднесених богів у подальшому розвитку міфу завдяки "одночасній інверсії між значенням функції та значенням аргументу (дійова особа – С. Р.) двох елементів (у наведеному вище визначенні y та a)" може виконувати роль функції, а те, що було функцією, стати в новому фрагменті дійовою особою. Люди ж виступають тут як "медіатор", за допомогою якого відбувається зміна первісного статусу.

Одночасне вивчення цілого комплексу міфів ґрунтується вже на іншій методичній основі, підказаній К. Леві-Стросу близькістю міфу до музики, про яку французький етнолог писав не раз, а з найбільшим, мабуть, блиском – у передмові до свого п'ятитомного дослідження "Міфологіки" (1964, т. 1, "Сире та варене"). З цієї аналогії й випливає важлива для нього деталь інтерпретації міфу. К. Леві-Строс пропонує читачеві уявити собі, що людська цивілізація загинула, а археологи позаземної цивілізації намагаються розшифрувати знайдену в руїнах партитуру. Як її читати, вони не знають, тому й читають її зверху вниз. Хіба ж вони не отримають музичного змісту? "Інакше кажучи, усі ноти, що знаходяться на тій же вертикальній лінії, являють собою велику складову одиницю, або пучок відношень". Такі ж "пучки відношень" відкриваються і при структурному аналізі комплексу міфів, коли дослідник записує елементи цього комплексу в таблиці один над одним – приблизно так, як це робив у своїй "Схемі аналізування казок" В. Я. Пропп. Для ілюстрації скористаюся ідеєю П. Мюнза, одного з англійських популяризаторів праць К. Леві-Строса (табл. 1).

Таблиця 1. Модель аналізу комплексу міфів