2. Функції податків, їх природа
Виходячи з соціально-економічної сутності податки виконують наступні функції:
Фіскальна – з допомогою податків держава формує свої фінансові ресурси. Податки виступають інструментом розподілу ВВП між суб’єктами держави і самою державою, тобто при розподілі ВВП держава претендує на певні доходи податкоплатників через наявність обов’язкового оподаткування.
Податки як фіскальний інструмент необхідно розглядати у відповідності до принципів:
принцип стабільності надходження податків до бюджету (визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені законодавством доходи на конкретний рік будуть забезпечені у повному обсязі);
принцип рівнонапруженості надходжень податків до бюджету (визначається рівномірністю надходжень податків до бюджету протягом календарного року);
принцип рівномірності надходження податків (визначається рівномірністю податкових надходжень в розрізі окремих територій з розрахунку на одного жителя.)
Розподільчо-регулююча – податки виступають інструментом розподілу та перерозподілу ВВП. Будь-який податок обов’язково передбачає поділ певного об’єкту між державою і платником, при чому держава взмозі регулювати цей поділ (за допомогою елементів оподаткування). В свою чергу з допомогою величини оподаткування держава може регулювати процес виробництва і споживання тих чи інших товарів.
Використовуючи податок як соціально-економічний регулятор держава завжди повинна враховувати як свої інтереси, так і інтереси патників податків.
Суспільне призначення податків як економічної категорії проявляється в одночасному співіснуванні двох функцій (і фіскальної, і розподільчо-регулюючої).
3.Класифікція податків та податкових платежів
В будь-якій податковій системі повинна існувати певна визначена кількість податків. Теорія єдиного податку для усіх платників є утопічною. Класифікація податків провадиться за кількома ознаками:
За формою взаємовідносин платника податку і держави:
Прямі – сплачуються безпосередньо з конкретного об’єкту оподаткування платником. При чому платник і носій податку (особа, на яку падає податковий тягар) співпадають. (Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягара, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають більші доходи).
Непрямі – податки, які пов’язані з ціновими механізмами і сплата таких податків завжди збільшує ціну товарів чи послуг через встановлення надбавки до до об’єкту оподаткування. Непрямі податки передбачають неспівпадання конкретного платника і носія податкового тягара. (Розмір непрямих податків прямо не залежить від його доходів, проте певний зв’язок існує, оскільки непрямі податки включаються в ціни , то їх платить в абсолютному розмірі той , хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи).
Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими і непрямими податками.
За економічним змістом об’єкту оподаткування:
1. Податки на доходи і прибутки – стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий доход підприємств.
2. Податки на споживання – сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справяються у формі непрямих податків.
3. Податки на майно та ресурсні платежі – податки і податкові платежі, сплата яких пов’язана з відносинами власності. На відміну від податків на споживання, які сплачуюються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. (Найбільш несправедливий податок).
Залежно від рівня державних структур, щовстановлюють податки:
Загальнодержавні – податки, які встановлюють вищі органи влади і є обов’язковими до сплати по всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки і збори – встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати тільки на окремій території.
Можливі наступні варіанти встановлення місцевих податків:
Введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади (Україна – встановлюються місцевими радами за переліком, встановленим ВР).
Встановлення місцевих податків у відсотках до загальнодержавних податків (США).
Впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади (Японія).
По відношенню до механізму розрахунку:
Розкладні – спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками (історично перша форма стягнення податків).
Окладні – передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. (Звісно, держава прогнозує загальні надходження того чи іншого податку і залежно від потреби в доходах установлює відповідну ставку. Однак стягнення податку іде від платника, від розмірів об’єкта оподаткування).
По відношенню до платників:
Податки з юридичних осіб
Податки з фізичних осіб
Змішані
По відношенню до елементів ціни:
Податки, що включаються у валові витрати і собівартість.
Податки, що сплачуються з прибутку.
Податки, що є надбавкою до ціни.
4. Характеристика основних елементів податків:
Кожен податок містить наступні елементи:
суб’єкт або платник податку;
об’єкт оподаткування;
податкова база;
джерело сплати податку;
одиниця оподаткування;
податкова квота;
податкові пільги;
податкова ставка.
Суб’єкт або платник податку – фізична або юридична особа, на яку в законодавчому порядку покладено обов’язок сплачувати податок.
Об’єкт оподаткування – це предмет, щопідлягає оподаткуванню (майно, товари, прибуток).
Податкова база – це вартість об’єкту, яка є основою для нарахування податку.
Джерело сплати податків – це доход платника (ЗП, прибуток, рента), з якого він сплачує податок. (По деяких податках, напр.: податок на прибуток підприємств, об’єкт і джерело податку співпадають).
Одиниця оподаткування – це одиниця виміру об’єкта оподаткування (по прибутковому податку – грошова одиниця країни, по земельному податку– гектар, акр).
Податкова квота – це частка податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. (З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково має включати податкову квоту. Однак справа в тому, що тоді значно зменшуються податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються.).
Податкові пільги – це право суб’єкта господарювання (юридичної або фізичної особи), передбачене чинним законодавством, на повне або часткове звільнення від оподаткування.
Існує 4 види пільг:
Повне або часткове звільнення від оподаткування конкретного платника (чорнобильці, інваліди).
Повне або часткове звільнення від оподаткування певного виду діяльності.
Пониження ставки податку та встановлення нульової ставки.
Зменшення нарахованої до сплати суми податку.
Найбільш важливою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум доходів громадян – це найменша частина об’єкта, яка повністю звільняється від оподаткування.
Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
За побудовою податкові ставки поділяються:
Тверді – встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. (Вони можуть бути двох видів: фіксовані – встановлені в конкретних сумах, відносні – визначені у відношенні до певної величини (напр.: у % до мінімальної ЗП). Відносні використовуються в період економічної нестабільності).
Процентні – встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
пропорційні – це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування (найбільш відповідають принципу рівності платників);
прогресивні – розмір ставки збільшується в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Прогресія може бути простою і ступінчастою. При простій прогресії підвищені ставки застосовуються до всього об’єкта оподаткування, при чому ставка зростає по мірі росту загальної суми доходу чи майна (зазвичай застосовується для оподаткування спадщини). При ступінчастій прогресії підвищені ставки застосовуються не до всього об’єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує обмеження. При цьому діє шкала ставок. (Дохід ділиться на частки, для кожної частки встановлюється податкова ставка, при чому підвищеною ставкою оподатковується не весь дохід, а лише кожна наступна частка);
регресивні – зменшуються у міру зростання об’єкта оподаткування (вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання, регресивні ставки стимулюють створення і зростання багатства).
В практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні – у вигляді прогресивно-регресивної й регресивно-прогресивної шкали ставок.
Існує 3 методи встановлення податкових ставок:
Емпіричний – передбачає встановлення розміру ставки податків на основі аналізу фіскальних потреб.
Економіко-математичне моделювання – полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси платника і визначальні фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку (приклад: “Крива Лаффера”, недолік – не враховуються зміна умов і факторів).
Інтуїтивний – базується на передбаченнях і побажаннях тих, хто ці ставки розробляє і затверджує (не здійснюються повноцінні розрахунки, тому такі ставки мають імовірний характер).
5.Суть та наукові основи побудови податкової системи
Проявом на практиці податкової політики, яка проводиться в державі є побудова конкретної податкової системи.
Податкова система – це сукупність встановлених у країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.
Не дивлячись на різноманітність існуючих у світі податкових систем, існує ряд принципів, які визначають побудову оптимальної податкової системи, а саме:
1. Принцип вигоди і адміністративної зручності – наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає у тому, що податки повинні бути простими за фіскальною технікою, як для платника, так і для контролюючих органів.
2. Принцип платоспроможності – передбачає сплату податку у відповідності до рівня доходу або згідно майнового стану. З принципом платоспроможності пов’язані питання горизонтальної і вертикальної рівності в оподаткуванні. Горизонтальна рівність передбачає, що особи з однаковими доходами і з однаковим майновим станом сплачують однакові податки. Вертикальна рівність в оподаткуванні досягається в тому випадку, коли платники з різною платоспроможністю сплачують різні по величині суми податків. (Згідно вертикальної рівності в податковій науці розроблено ряд податкових ставок, які змінюються у прогресивній, регресивній і пропорційній послідовностях).
При вертикальній рівності в оподаткуванні прслідковується нерівномірність розподілу податкового тягара і податкового навантаження між платниками податків. У фіскальній науці це явище досліджується за допомогою діаграми Лоренца та коефіцієнта Джіні.
Крива Лоренца характеризує дійсний розподіл податкового навантаження на платників податків. Степінь нерівномірності розподілу податкового тягара досліджується за допомогою коефіцієнта Джіні:
Чим більший КД, тобто чим більш вгнута крива Лоренца, тим більша нерівномірність податкового навантаження на платників податків.
3. Принцип визначальної бази – основою для встановлення рівня оподаткування в державі повинна бути соціально-економічна доктрина держави. Згідно цієї доктрини прогнозуються витрати на певний період. Під ці прогнозні (не планові) витрати вишукуються планові доходи. Планові доходи виступають основою для планових витрат на поточний період. Визначивши обсяг планових витрат держава встановлює норми оподаткування в країні шляхом змін в податковій політиці.
Рівень оподаткування в державі визначається за процентним співвідношенням суми податкових надходжень до загальної суми доходів бюджету.
Рівень податкового навантаження = Сума сплачених податків і податкових платежів/ Виручка від реалізації = ПН / ВВП (макрорівень).
В оподаткуванні відбувається зіткнення інтересів держави і платника. Вони по-різному оцінюють роль податків. Тому рівною мірою позитивною для держави і платника роль системи оподаткування бути не може. Особливо полярні інтереси держави і платників в умовах кризи економіки і політики. В періоди кризи представники виконавчої і законодавчої влади повинні особливо слідкувати за станом податкового регулювання і своєчасно проводити коригування як системи оподаткування, так і всіх сфер виробничих відносин.
Роль податків у формуванні доходів бюджету виявляється через співвідношення між сумою податкових надходжень до бюджету, сумою груп податків, згрупованих за певними класифікаційними ознаками, і врешті, сумами окремих податків, з одного боку, і загальною величиною доходів бюджету, з другого. Найбільша питома вага тієї чи іншої групи податків, виду податку свідчить про їх значну роль у формуванні бюджету. На основі аналізу, проведеного в динаміці, у співставних цінах, визначаються значення оподаткування в проведенні стабілізації бюджетної політики та роль податків у розв’язанні соціальних завдань.
Роль податків відображає і співвідношення між окремими податками і групами податків, з одного боку, і загальною сумою податкових надходжень до бюджету, з другого. Порівнянням цих даних визначається, якій групі податків або виду податків у більшій мірі властива роль регулятора доходів бюджету.
Фіскальну роль оподаткування характеризують також дані про: частку виручки, що стягується з підприємств та доходів громадян; суми фінансових санкцій, які надходять до бюджету; витрати держави на утримання податкових служб; відхилення між загальною сумою податків, затвердженою в бюджеті, та їх величиною у звіті про виконання бюджету; розміри податково-бюджетних доходів і соціальних виплат із бюджету (запланованих і фактично виплачених).