1.5. Фактори ефективної міжкультурної комунікації. Необхідність розвитку „міжкультурної компетенції”

Процес ефективної міжкультурної комунікації можливий, якщо міжнародні менеджери не застосовуватимуть ті самі підходи, що й ме­неджери, які працюють у вітчизняній організації.

Ефективно діючий міжнародний менеджер має:

а) припустити відмінність між представниками інших культур, по­ки не доведена подібність;

б) намагаючись зрозуміти іноземних колег, описати те, що зробле­но або сказано, а не інтерпретувати чи оцінювати його. Опис ситуації - найточніший шлях збору інформації. Інтерпретація і оцінювання більшою мірою базуються на культурних особливостях спостерігача, ніж характеризують досліджувану ситуацію;

в) утриматись від завчасного оцінювання, поки не матиме змоги тривалий період спостерігати та інтерпретувати ситуацію з точки зору всіх задіяних культур;

г) використати зміну ролей;

д) пояснювати ситуації на основі припущень (гіпотези, котру слід перевірити).

Для ефективної реалізації процесу комунікації необхідно виробити культурну чутливість, тобто спроможність поставити себе на місце ін­шого і проявити толерантність стосовно інших, а не розглядати пред­ставника іншої культури відразу ж негативно. Крім цього, слід здобути знання про культурні особливості певної країни шляхом відрядження за кордон на навчання чи проходження практики тощо.

Таким чином, і для партнерів процесу міжкультурного спілкуван­ня, і його наукового дослідження термін «культурна компетенція», пе­редбачатиме:

а) розуміння залежності людської комунікативної поведінки від специфічної культурної схеми пізнання;

б) розуміння залежності від культури власних думок і поведінки, зокрема комунікативної поведінки;

в) спроможність і готовність перейняти особливості іншої культури;

г) знання вимірів, що відрізняють культури;

д) спеціальні знання різних стилів комунікації;

є) розуміння основних принципів міжособової комунікації;

є) володіння стратегіями ідентифікації та аналізу непорозумінь у комунікаціях на основі знань про культурні відмінності та їхній вплив на комунікативну поведінку.

1.6. Усунення культурних бар'єрів

Уже при першому спілкуванні з представниками іншої культури виникають культурні перешкоди. Міжкультурна компетентність дає змогу їх подолати. Передумовами цього є вже згадувані знання про природні та національно-державні фактори, міжкультурна комуніка­ційна і соціальна компетентність.

Рис. 2. Усунення культурних бар'єрів.

Однак незважаючи на соціальну та управлінську компетентність, співпраця між представниками кількох різних культур передбачає ряд труднощів.

Процес контактування представників двох культур можна аналізу­вати на основі таких точок зору: представника країни походження і представника країни перебування. Для обох сторін важливо знати дум­ку партнера.

Іншою проблемою щодо тривалого перебування представників за кордоном є процес зворотної інтеграції у власну культуру. Тут важлива наявність міжкультурної компетенції як в осіб, які збираються повер­татися, так і в осіб, які їх приймають.

Культурні бар'єри - це приховані перешкоди. Навіть якщо людина не сильно інформована щодо іншої культури, вона сформувала чітке позитивне або негативне уявлення про неї. Якщо ці уявлення і стосун­ки не будуть видозмінені то, практично неможливо буде високоефек­тивно співпрацювати з представниками інших країн.

Недостатнє знання мови може заважати налагодженню комуніка­ційного процесу між представниками різних країн, а існуючі культурні бар'єри лише ускладнять ведення міжкультурного тренінгу. Недостат­ній рівень підготовки до навчання або роботи за кордоном може спри­чинити серйозні наслідки. Це, зокрема, такі:

а) без критичного самоаналізу упереджене ставлення до представ­ників деяких країн залишиться, тоді як його можна було змінити;

б) недостатній рівень володіння мовою ділового партнера спричи­нює неправильну інтерпретацію його намірів.

Внаслідок цього представники ділових кіл вважають ідеальною власну культуру, а до інших культур вони виявляють нетерпимість.