Б

Мал. 9. Слизова оболонка шлунка: 1 - стравохід; 2 — кардіальна частина; 3 — дно; 4 — тіло; 5 - воротар; 6— отвір воротаря; 7 — дванадцятипала кишка

удова шлунка. Анатомічно в шлунку розрізняють кардіальну частину, що починається безпосередньо від стравоходу, дно шлунка, тіло і воротарну (пілоричну) частини (мал. 9), а функціонально — більшу за розмірами та секрецією різко кислого соку з ферментами і слизом фундальну частину і воротарну (пілоричну) — з лужним за реакцією слизом і ендокринними клітинами, що продукують гормони. Порожнина шлунка обмежується двома сфінктерами: кардіальним і воротарним, з яких справжнім (за наявним м'язовим кільцем) є лише воротариий. М'язи кардіальної частини постійно скорочені, чим перешкоджають поверненню вмісту шлунка до стравоходу. В міру наповнення шлунка тонус м'язів кардіальної частини підвищується. Отже, хоча кардіальний сфінктер і не виражений анатомічно, його тонізовані м'язи і зона підвищеного тиску в діафрагмальній ділянці стравоходу створюють сфінктер функціональний.

Внутрішня, слизова, оболонка шлунка утворює численні складки, неоднакові за рельєфом в різних його ділянках (мал. 9). Слизова оболонка має у людини 4—5 оточених борознами поздовжніх складок, на поверхні яких розміщені шлункові ямочки. На дні їх відкриваються трубчасті залози шлунка, більшість яких мають три групи екзокриноцитів: головні, які продукують ферменти (пепсиноген), парієтальні (обкладові), що забезпечують продукцію хлоридної (соляної) кислоти, і шийкові (додаткові) мукоцити, які виділяють слизовий (мукоїдний) секрет.

У різних відділах шлунка є клітини, що продукують гуморальні чинники, здатні впливати на його функції. Зокрема, це аргентофільні клітини, які виробляють серотонін. Слизова оболонка воротарного відділу не містить парієтальних клітин, проте вона здійснює певною мірою ендокринну функцію. Тут розміщені шлунково-кишкові ендокриноцити (гастринові, або джі-клітини), які продукують гастрин, найсильніший стимулятор виділення кислого шлункового соку. Клітини слизової оболонки шлунка виділяють гістамін, який також спричинює кислу секрецію, проте порівняно з гастрином його дія значно слабша.

Гладком'язова оболонка шлунка складається з трьох шарів: зовнішнього поздовжнього, середнього колового і внутрішнього косого. Вона змінює розмір і форму шлунка, забезпечує інтенсивні скорочення, необхідні для переміщення його вмісту.

Зовнішня, серозна, оболонка шлунка має сполучнотканинну основу з еластичними волокнами.

СЕКРЕЦІЯ ШЛУНКА

Секреторні залози шлунка за добу продукують біля 2 л шлункового соку, завдяки якому продовжується гідроліз харчових речовин, що надійшли у травний канал.

Секреторні залози шлунка трубчасті і мають особливості будови і функції в різних відділах шлунка. Виділяють такі секреторні відділи шлунку (рис. 3.4):

1. к

   

   Схема секреторних відділів шлунка.

   ардіальний - це смужка розміром 1—4 см, яка розташована нижче стравоходу і має залози з численними протоками;

2. фундальний - основний секреторний відділ шлунка, який займає s його поверхні; до його складу належать тіло та дно шлунка. Секреторні залози цього відділу мають три види клітин: парієтальні, головні та слизові (мукоцити);

3. пілоричний - займає 15-20% поверхні слизової оболонки шлунка, до складу його належать препілоричний відділ та пілоричний канал з пілоричним сфінктером. Секреторні залози цього відділу продукують слиз і в малій кількості - пепсиногени, вони не мають парієтальних клітин.

Клітини шлункових залоз дна і тіла шлунка:

• Парієтальні - секретують НС1, яка перетворює ферменти пепсиногени на пепсини, а також секретують внутрішній фактор, необхідний для всмоктування вітаміну В₁₂ у дистальному відділі тонкої кишки;

• Головні - секретують ферменти пепсиногени (неактивна форма протеолітичних ферментів пепсинів).

• Слизові (мукоцити) - секретують слиз.