Додаток б

Правила оформлення конкретного конструкторського документа (графічного матеріалу) визначаються його специфікою та положеннями відповідних стандартів. Розглянемо спочатку загальні правила оформлення креслень, що діють відповідно до документації всіх галузей промисловості.

а) Формати і основні написи

Креслення та інші конструкторські документи виконуються на форматах, визначених ГОСТ 2.301-68. Використання таких форматів дозволяє економити папір, легко комплектувати та брошурувати креслення таінші конструкторські документи в альбоми, створює зручність їх зберігання, а також користування ними. Формати аркушів визначаються розмірами зовнішньої рамки, виконаної тонкою лінією відповідно до рис. Б.1. Формат аркуша розміром 1189  х 841 мм, площа якого приблизно дорівнює 1 м², і інші формати, отримані шляхом послідовного ділення його на дві рівні частини, паралельно меншій стороні відповідного формату, беруться за основні (табл. Б.1).

Рис. Б.1. Оформлення форматів

Таблиця Б.1

Значення розмірів сторін основних форматів

Позначення формату	Розміри сторін формату, мм
А0	841 х 1189
А1	594 х 841
А2	420 х 594
А3	297 х 420
А4	210 х 297

Допускається використання додаткових форматів, які утворюються збільшенням коротких сторін основних форматів на величину, кратну їх розмірам. Позначення похідного формату складається з позначення основного формату та його кратності, наприклад: А0 х 2, А4 х 8 і т. ін. На кожному форматі виконується внутрішня рамка, що обмежує робоче поле креслення. Лінії цієї рамки проводять суцільною товстою основною лінією від верхньої, правої і нижньої боків формату (у всередину від зовнішньої рамки) на 5 і 20 мм від лівої, утворюючи поле для підшивання аркуша.

Кожен конструкторський документ повинен мати основний напис, що містить загальні відомості про змальовувані об’єкти. Форми, розміри, зміст, порядок заповнення основних написів і додаткових граф до них в конструкторських документах встановлює ГОСТ 2.104–68. Основні написи на кресленнях і схемах повинні відповідати формі 1 (рис. Б.2), а в текстових документах формі 2 (рис. Б.3) і формі 2а (рис. Б.4).

Рис. Б.2. Основний напис на кресленнях і схемах

Рис. Б.3. Форма 2 Основний напис для текстових документів

Рис. Б.4. Форма 2а Основний напис для текстових документів (наступні аркуші)

Основні написи, додаткові графи до них і рамки виконують суцільними основними та суцільними тонкими лініями по ГОСТ 2.303-68. Основні написи розташовують в правому нижньому кутку конструкторських документів, впритул до рамки (див. рис. Б.1). На аркушах формату А4 по ГОСТ 2.301–68 основні написи розташовують лише уздовж короткої сторони аркуша. У графах основного напису вказують:

• у графі 1 – назву виробу, починаючи з іменника, і назву документа, якщо йому присвоєно шифр. Наприклад, для робочого креслення деталі – «Колесо зубчасте»; для схеми електричної принципової – «Модуль А4. Схема електрична принципова»;

• у графі 2 – позначення документа відповідно до ГОСТ 2.202-80;

• у графі 3 – позначення матеріалу деталі (графу заповнюють лише на кресленнях деталей);

• у графі 4 – літеру, яка присвоєна цьому документу відповідно до ГОСТ 2.103-68;

• у графі 5 – масу виробу відповідно до ГОСТ 2.109-73; на навчальних кресленнях графу не заповнюють;

• у графі 6 – масштаб (проставляють згідно з ГОСТ 2.302-68);

• у графі 7 – порядковий номер аркуша (на документах, що складаються з одного аркуша, графу не заповнюють);

• у графі 8 – загальну кількість аркушів документа (графу заповнюють лише на першому аркуші).

б) Масштаби

Креслення рекомендується виконувати по можливості у натуральну величину, що дає правильне уявлення про дійсні розміри виробу. Але це не завжди дозволяють розміри виробу та розміри форматів аркушів. У таких випадках креслення виконують у зменшеному або збільшеному вигляді, тобто в деякому масштабі.

Масштаб – це відношення лінійного розміру відрізку на кресленні до відповідного лінійного розміру того ж відрізку в натурі. ГОСТ 2.302–68 встановлює масштаби зображень і їх позначення на кресленнях всіх галузей промисловості. Масштаби зображень на кресленнях повинні вибиратися з наступного ряду (табл. Б.2).

Слід пам’ятати, що в якому б масштабі не виконувалося зображення, розмірні числа на розмірах креслення наносять дійсні, тобто ті, які повинна мати деталь в натурі.

Таблиця Б.2

Масштаби зображень на кресленнях

Масштаби зменшення	1:2; 1:2,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:20; 1:25; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100; 1:200; 1:400; 1:500; 1:800; 1:1000
Натуральна величина	1:1
Масштаби збільшення	2:1; 2,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 20:1; 40:1; 50:1; 100:1

в) Основні лінії

При виконанні будь-якого креслення основними його елементами є лінії. Згідно ГОСТ 2.303–68 для зображення виробів на кресленнях застосовують лінії різних типів залежно від їх призначення, що сприяє чіткішому виявленню форми змальовуваного виробу. Найменування, зображення та товщина ліній по відношенню до товщини суцільної основної лінії повинні відповідати вказаним в табл. Б.3.

Таблиця Б.3

Типи ліній на кресленні

Найменування	Зображення	Товщина лінії по відношенню до товщини основній лінії
1. Суцільна товста основна		S
2. Суцільна тонка		Від S/2 до S/3
3. Суцільна хвиляста		Від S/2 до S/3
4. Штрихова		Від S/2 до S/3
5. Штрих-пунктирна тонка		Від S/2 до S/3
6. Штрих-пунктирна потовщена		Від S/2 до 2S/3
7. Розімкнена		Від S до 3S/2
8. Суцільна тонка із зламами		Від S/2 до S/3
9. Штрих-пунктирна з двома крапками тонка		Від S/2 до S/3

Основне призначення ліній:

1. Суцільна товста основна лінія застосовується для зображення видимого контуру предмету, контуру винесеного перетину і розрізу.

2. Суцільна тонка лінія застосовується для зображення розмірних і виносних ліній, штрихування перетинів, лінії контуру накладеного перетину, полички ліній-виносок, ліній-виносок, ліній обмеження виносних елементів на видах, розрізах, перетинах.

3. Суцільна хвиляста лінія застосовується для зображення ліній обриву, ліній розмежування виду і розрізу.

4. Штрихова лінія застосовується для зображення ліній невидимого контуру.

5. Штрих-пунктирна тонка лінія застосовується для зображення осьових і центрових ліній, ліній перетину, що є осями симетрії для накладених або винесених перетинів.

6. Штрих-пунктирна потовщена лінія застосовується для зображення ліній, що позначають поверхні, що підлягають термообробці або покриттю.

7. Розімкнена лінія застосовується для позначення ліній перетину.

8. Суцільна тонка із зламами лінія застосовується для зображення довгих ліній обриву.

9. Штрих-пунктирна з двома крапками тонка лінія застосовується для зображення частин виробів в крайніх або проміжних положеннях, ліній згину на розгортках.

г) Шрифти

Креслення, схеми і інші конструкторські документи містять необхідні написи: назви виробів, розміри, дані про матеріал, обробку поверхонь деталі, технічні вимоги, характеристики і інші написи. Типи та розміри шрифту, український, латинський і грецький алфавіт, арабські і римські цифри, знаки, правила написання дробів, показників ступеня, індексів і граничних відхилень встановлені ГОСТ 2.304–81.

Одним з важливих понять, на яких базується застосування ЕОМ для розв’язування різноманітних задач, є поняття алгоритму. Термін «алгоритм» звичайно використовується для позначення деякої послідовності дій, що приводять до досягнення потрібного результату.

Розробка алгоритму більш чи менш складної задачі вимагає високої кваліфікації виконавця і розуміння змісту задачі. З реалізацією алгоритму безпосередньо пов’язане вміння застосувати цей алгоритм до конкретних вхідних даних розв’язуваної задачі. Таке застосування називається алгоритмічним процесом. Цей процес полягає у перетворенні вхідних даних за правилами, визначеними заданим алгоритмом.

Алгоритмічний процес загалом складається із самостійних етапів, кожен з яких призначений для переведення даних з одного стану в інший. Одним із завдань кожного етапу обчислень є також визначення свого наступника. У процесі розроблення алгоритму можуть використовуватись різні способи його опису, які відрізняються за простотою, наочністю, компактністю, мірою формалізації, орієнтації на машинну реалізацію тощо.

Форми запису алгоритму:

– словесна або вербальна (мовна, формульно-словесна);

– псевдокод (формальні алгоритмічні мови);

– схемна: а) – структурограми; б) – графічна (виконується за вимогами стандарту).

Основні структури алгоритмів – це обмежений набір блоків і стандартних способів їх з’єднання для виконання типових послідовностей дій. Використання кількох основних структур дає можливість будувати різноманітні алгоритми. До основних структур алгоритмів належать:

– лінійна або послідовна без будь-яких розгалужень конфігурація алгоритму, що нагадує форму ланцюжка (рис. Б.5.а);

– розгалужена конфігурація алгоритму, що містить в собі як послідовності, так і розпаралелення послідовностей. Використовується, коли залежно від умови потрібно виконати ту чи іншу дію (рис. Б.5.б), здійснити обхід, якщо одна гілка не містить жодних дій (рис. Б.5.в), здійснити множинний вибір, коли умова має більш як три можливі варіанти (рис. Б.5.г);

– циклічна, що використовується при необхідності виконувати деякі дії кілька разів. Можливе виконання циклу До, циклу Поки, циклу за параметром (рис. Б.5.д).

а)	б)	в)
г)		д)

Рис. Б.5. Основні структури алгоритмів

Особливістю всіх наведених структур є те, що вони мають один вхід і один вихід, тому їх можна поєднувати один з одним у будь-якій послідовності. Зокрема, кожна структура може містити будь-яку іншу структуру в якості одного із блоків.

Досвід практичної алгоритмізації привів до формування особливої методики структурної організації алгоритмів, використання якої зменшує ймовірність помилок у процесі розробки і запису алгоритмів, спрощує їх розуміння і модифікацію.

Цю методику алгоритмізації називають структурним підходом. При структурному підході до конструювання алгоритмів їх ніби «збирають» із трьох основних (базових) структур. Стандарт ГОСТ 19.701–90 поширюється на умовні позначення (символи) в схемах алгоритмів, програм, даних і систем і встановлює правила виконання схем, що використовуються для відображення різних видів завдань обробки даних і засобів їх рішення. Стандарт не поширюється на форму записів і позначень, символів, що поміщаються усередині, або поряд з ними і слугують для уточнення виконуваних ними функцій. Вимоги стандарту є обов’язковими.

Схеми алгоритмів, програм, даних і систем складаються із символів, які мають встановлене значення (табл. Б.4), короткого пояснювального тексту та з’єднувальних ліній.

Вимоги до побудови схем. Символи на схемі повинні бути рівномірно розташовані, мати розміри, вибрані в однакових пропорційних співвідношеннях щодо ширини та висоти, достатні для внесення тексту. Якщо обсяг тексту перевищує розмір символу, слід використовувати символ «коментар». Потоки даних або потоки управління на схемах відображаються лініями. Напрям потоку зліва направо та зверху вниз вважається стандартним і стрілкою не позначається. В іншому випадку на лінії слід обов’язково вказувати стрілку.

Таблиця Б.4

Стандартні символи

Зображення символу	Назва символу	Призначення
1	2	3
	Термінатор	Початок алгоритму
	Термінатор	Закінчення алгоритму
	Введення / виведення	Введення або виведення даних
	Процес	Виконання обчислень або присвоєння значень
	Розв'язок	Перевірка умови. Якщо умова справедлива (набуває значення «ТАК») виконується перехід по лінії «Так», а якщо не справедлива (набуває значення «НІ»), то виконується перехід по лінії «Ні»
	Визначений процес	Виклик раніше створених алгоритмів (модулів)
	Модифікація	Найчастіше використовується при присвоєнні нових значень старим, тобто тим, що вже були описані раніше
	Коментар	Короткі пояснення до показаного блоку
	З’єднувач	Поєднання одного блоку з іншим

Якщо дві або більше ліній зливаються в одну, то місце з’єднання повинно бути зміщене (рис. Б.6.а). Лінії мають підходити до символу зліва, або зверху, а виходити справа, або знизу. Лінії повинні бути направлені до центра символу. При необхідності розриву лінії (для уникнення зайвих перетинів чи надто довгих ліній) використовують символ «з’єднувач», який у випадку продовження схеми на кількох аркушах подають разом із символом «коментар». Зовнішній (на аркуші 1) та внутрішній (на аркуші 2) з’єднувачі наведені на рис. Б.6.

У схемах можна використовувати детальне представлення, яке позначається символом процесу або даних з горизонтальною смужкою у верхній частині.

Між цією лінією та верхньою лінією символу вказується ідентифікатор, який повторюється потім у символі початку та кінця детального представлення у тому ж комплекті документації в іншому місці (рис. Б.6.г).

На схемах для зображення використання або формування кількох носіїв даних або файлів, множини копій друкованих документів тощо замість одного символу з відповідним текстом можуть бути використані кілька символів з перекриттям зображення, які містять відповідний текст, наприклад: рис. Б.6.д.

а)	б)	в)
г)		д)

Рис. Б.6. Оформлення окремих елементів блок-схем алгоритмів

Якщо кілька символів є впорядкованою множиною, то це впорядкування розташовується від першого до останнього.

Пріоритет або послідовний порядок кількох символів не змінюється через точку, в якій лінія входить чи з якої виходить.

Перелік, найменування, позначення і розміри обов’язкових символів і функції, що відображуються ними, в алгоритмі і програмі обробки даних повинні відповідати вказаним у ГОСТ 19.003-80.

Розмір а повинен вибиратися з ряду 10, 15, 20 мм. Допускається збільшувати розмір а на число, кратне 5. Розмір b рівний 1,5a. (При ручному виконанні схем алгоритмів і програм для обов’язкових символів і символів, що рекомендуються, допускається встановлювати b рівним 2a.

д) Загальні правила виконання схем за ЄСКД

Схема – це графічний конструкторський документ, на якому показані у вигляді умовних зображень або позначень складові частини виробу та зв’язки між ними. Схеми застосовують при вивченні принципу дії механізмів, машин, приладів, апаратів, при їх наладці і ремонті, монтажі трубопроводів і електричних мереж, для з’ясування зв’язку між окремими складовими частинами виробу без уточнення особливостей їх конструкції. ГОСТ 2.701-84 встановлює класифікацію, позначення схем і загальні вимоги до їх виконання для виробів всіх галузей промисловості, а також схем енергетичних споруд (електричних станцій, електрообладнання промислових підприємств і т. ін.). Стандартом встановлені також терміни, що використовуються в конструкторській документації, і їх визначення. Код схеми складається з букви, що визначає вид схеми, і цифри, що позначає типа схеми, наприклад, Э3 – схема електрична принципова, Э4 – схема електрична з’єднань.

Схема структурна (Э1). Структурна схема відображає принцип роботи виробу в найзагальнішому вигляді. На схемі змальовують всі основні функціональні частини виробу (елементи, пристрої, функціональні групи), а також основні взаємозв’язки між ними. Дійсне розташування складових частин виробу не враховують і спосіб зв’язку (дротяний, індуктивний, кількість дротів і тому подібне) не розкривають. Побудова схеми повинна давати наочне уявлення про послідовність взаємодії функціональних частин у виробі. Напрям ходу процесів, що відбуваються у виробі, позначають стрілками на лініях взаємозв’язку.

Функціональні частини на схемі змальовують у вигляді прямокутників або умовних графічних позначень. При позначенні функціональних частин у вигляді прямокутників їх найменування, типи і позначення вписують всередину прямокутників. Допускається вказувати тип елементу (пристрою) або позначення документа (державний стандарт, технічні умови і т. ін.), на підставі якого цей елемент (пристрій) застосований.

При великій кількості функціональних частин замість найменувань, типів і позначень допускається проставляти порядкові номери, які наносять праворуч від зображення або над ним, як правило, зверху вниз в напрямі зліва направо. В цьому випадку найменування, типи і позначення вказують на полі схеми в таблиці довільної форми.

На схемах простих виробів функціональні частини розташовують у вигляді ланцюжка відповідно до ходу робочого процесу: у напрямі зліва направо.

Функціональна схема (Э2). Для складного виробу розробляють декілька функціональних схем, що пояснюють процеси, які відбуваються при різних передбачених режимах роботи. Кількість функціональних схем, що розробляються на виріб, міра їх деталізації і об’єм відомостей, що поміщаються, визначається розробником з врахуванням особливостей виробу.

На схемі змальовують функціональні частини виробу (елементи, пристрої і функціональні групи) і зв’язку між ними. Графічна побудова схеми повинна наочно відображати послідовність функціональних процесів, що ілюструються схемою. Дійсне розташування у виробі елементів і пристроїв може не враховуватися.

Функціональні частини та зв’язки між ними змальовують у вигляді умовних графічних позначень, встановлених в стандартах ЄСКД. Окремі функціональні частини на схемі допускається змальовувати у вигляді прямокутників. У цьому випадку частини схеми з поелементною деталізацією змальовують по правилах виконання принципових схем, а при укрупненому зображенні функціональних частин – по правилах структурних схем.

Принципова схема (ЭЗ). Принципова схема є якнайповнішою електричною схемою виробу, на якій змальовують усі електричні елементи і пристрої, необхідні для здійснення і контролю у виробі заданих електричних процесів, всі зв’язки між ними, а також елементи підключення (роз’ємні з’єднання, затиски), якими закінчуються вхідні і вихідні ланцюги. На схемі можуть бути змальовані сполучні і монтажні елементи, що встановлюються у виробі по конструктивних міркуваннях.

Електричні елементи на схемі змальовують умовними графічними позначеннями, зображення і розміри яких встановлені в стандартах ЄСКД.

Елементи, які використовуються у виробі частково, допускається змальовувати не повністю, а лише використовувані частини.

Схеми виконують для виробів, що знаходяться у відключеному положенні. У технічно обґрунтованих випадках допускається окремі елементи схеми змальовувати у вибраному робочому положенні з вказівкою на полі режиму, для якого змальовані ці елементи.

Умовні графічні позначення елементів і пристроїв виконують поєднаним або рознесеним способом. При поєднаному способі складові частини елементів або пристроїв змальовують на схемі так, як вони розташовані у виробі, тобто в безпосередній близькості один до одного. При рознесеному способі умовні графічні позначення складових частин елементів розташовують в різних місцях схеми з врахуванням порядку проходження по ним струму (тобто послідовно) так, щоб окремі ланцюги були змальовані найнаочніше.

Схема з’єднань (Э4). Схема з’єднань визначає конструктивне виконання електричних з’єднань елементів у виробі. На схемі змальовують усі пристрої і елементи, що входять до складу виробу, їх вхідні і вихідні елементи (з’єднувачі, плати, затиски і т. п.) і з’єднання між ними. Пристрої змальовують у вигляді прямокутників або спрощених зовнішніх контурів, елементи – у вигляді умовних графічних позначень, встановлених в стандартах ЄСКД, прямокутників або спрощених зовнішніх контурів. Усередині прямокутників або спрощених зовнішніх контурів, що змальовують елементи, допускається поміщати їх умовні графічні позначення, а для пристроїв – їх структурні, функціональні або принципові схеми.

Схема підключення (Э5). Схема показує зовнішні підключення виробу. На схемі мають бути змальовані виріб, його вхідні і вихідні елементи (з’єднувачі, затиски і т.п.) і підведені до них кінці дротів і кабелів зовнішнього монтажу, біля яких поміщають дані про підключення виробу (характеристики зовнішніх ланцюгів, адреси). На схемі вироби і їх складові частини змальовують у вигляді прямокутників, а вхідні і вихідні елементи (з’єднувачі) – у вигляді умовних графічних позначень. Допускається змальовувати виріб, а також вхідні і вихідні елементи у вигляді спрощених зовнішніх контурів.

Вхідні і вихідні елементи усередині графічного позначення виробу розміщують відповідно до їх дійсного розташування у виробі і вказують їх позиційні позначення, привласнені їм на принциповій схемі виробу.

Загальна схема (Э6). На схемі змальовують пристрої і елементи, що входять в комплекс, а також дроти, що сполучають їх, джгути і кабелі. Пристрої і елементи змальовують у вигляді прямокутників. Допускається змальовувати елементи у вигляді умовних графічних позначень або спрощених зовнішніх контурів, а пристрої – у вигляді спрощених зовнішніх контурів. Розташування графічних позначень на схемі повинне приблизно відповідати дійсному розташуванню пристроїв і елементів у виробі. Якщо дійсне розміщення пристроїв і елементів невідомо, то графічні позначення пристрою елементів розташовують з врахуванням простоти і наочності зображення електричних з’єднань між ними. Біля зображення кожного пристрою та елементу вказують його найменування та тип або позначення документа, на підставі якого вони застосовані.

Схема розташування. Схема розташування визначає відносне розташування складових частин виробу, а при необхідності, також джгутів, дротів, кабелів. На схемі змальовують складові частини виробу і при необхідності зв’язку між ними, а також конструкцію, приміщення або місцевість, на яких ці частини розташовані. Складові частини виробу змальовують у вигляді спрощених зовнішніх контурів або умовних графічних позначень, які розташовують відповідно до дійсного розміщення частин виробу в конструкції або на місцевості.

Елементами електричних схем можуть бути резистори, конденсатори, котушки індуктивності, трансформатори, напівпровідникові вироби (діоди, транзистори, тиристори, мікросхеми), лампи, а також елементи комутаційних і контактних з’єднань (вимикачі, контакти, реле).

Елементи електричних схем зображуються на схемі у вигляді умовних графічних позначень, встановлених відповідними стандартами. Електричні з’єднання між елементами зображуються лініями електричного зв’язку, розташованими у вигляді горизонтальних та вертикальних відрізків з найменшою кількістю зламів і взаємних перетинів. Електричні елементи та пристрої на схемі відображають у вигляді умовних графічних позначень, встановлених стандартами ЄСКД або побудованих на їх основі. За необхідності застосовують нестандартизовані умовні графічні позначення. Стандартизовані або такі, що будуються на основі стандартизованих, графічні позначення на схемах не пояснюють; нестандартизовані позначення мають бути пояснені на вільному полі схеми.

Окрім умовних графічних позначень, на схемах відповідних типів можна застосовувати інші категорії графічних позначень: прямокутники довільних розмірів, що містять текст пояснення; зовнішні контури, що є спрощеними конструктивними зображеннями виробів.

Стандартні умовні графічні позначення елементів виконують за розмірами, вказаними у відповідних стандартах. Якщо розміри стандартом не встановлені, то графічні позначення на схемі повинні мати такі ж розміри, як їх зображення в стандартах. При виконанні ілюстративних схем на великих форматах можна всі умовні графічні позначення пропорційно збільшувати в порівнянні з приведеними в стандартах. Розміщення умовних графічних позначень на схемі повинне забезпечувати найбільш простий малюнок схеми з мінімальною кількістю зламів і перетинів ліній електричного зв’язку.

Рекомендується відображати умовні графічні позначення в положенні, вказаному стандартами, або поверненими на кут, кратний 90⁰, за винятком випадків, обумовлених стандартами. Для спрощення зображення схем або більш наочного представлення окремих ланцюгів допускається повертати умовні графічні позначення на кути, кратні 45⁰ в порівнянні з їх зображеннями в стандарті. При цьому кваліфікуючі символи випромінювання в позначеннях приладів (світловий потік, рентгенівське випромінювання і т. ін.) не повинні міняти своєї орієнтації відносно основного напису схеми. Якщо ж повороти і дзеркальні зображення умовних графічних позначень призводять до спотворення або втрати їх сенсу (наприклад, позначення контактів), то такі позначення виконують в положеннях, приведених в стандартах. Умовні графічні позначення, що містять цифрові або буквено-цифрові позначення допускається повертати проти годинникової стрілки лише на кут 90 або 45⁰. Розміри умовних графічних позначень наведені у ГОСТ 2.747-68.

Елементи (пристрої, функціональні групи), що входять до складу виробу, на схемі повинні мати буквені, буквено-цифрові або цифрові позначення. Буквено-цифрові позначення призначені для запису в скороченій формі відомостей про елементи, пристрої та функціональні групи в документації на виріб або нанесення безпосередньо на виріб.

Умовні графічні позначення елементів і лінії їх електричного зв’язку виконуються на схемах однією й тією ж самою товщиною лінії 0,2...1 мм. Кожний елемент, який входить у склад виробу, повинен мати літерно-цифрове позиційне позначення. Воно складається з двох частин, які записуються без розділових знаків і пропусків.

Перша частина – літерний код елементів, який визначає його вид згідно з ГОСТ 2.710-81 (одна чи кілька літер латинського алфавіту), наприклад, К – резистор, VТ – транзистор, VD – діод або стабілітрон і т. ін.

Друга частина – порядковий номер елементів (одна або кілька арабських цифр). Порядкові номери присвоюють елементам одного і того ж виду, яким присвоєний однаковий літерний код, наприклад, К1, К2, VТ1, VТ2. Порядковий номер присвоюється елементам, починаючи з одиниці, і далі згідно з послідовністю розташування елементів на схемі – зліва праворуч і зверху донизу.

Написи R1, VТ1 та інші слід писати зверху або праворуч від умовних графічних позначень елементів. Для них застосовують креслярський шрифт одного й того ж розміру (рис. Б.7).

Рис. Б.7. Нанесення літерно-цифрових позиційних позначень

Типи умовних буквено-цифрових позначень і правила їх побудови встановлює ГОСТ 2.710-81. Залежно від призначення та характеру інформації, що передається, встановлені наступні типи позначень:

• вищого рівня (пристрій, функціональна група) – додаткове позначення, що вказує крупнішу частину об’єкту, в яку входить дана частина об’єкту;

• конструктивного розташування (конструктивне позначення) – додаткове позначення, що вказує місце розташування частини об’єкту в конструкції. (призначено для зв’язку схеми з конструкцією об’єкту);

• елементу (позиційне позначення) – обов’язкове позначення, що привласнюється кожній частині об’єкту і що містить інформацію про вигляд частини об’єкту, її номер і вказівка про функцію даної частини в об’єкті;

• електричного контакту – додаткове позначення, що містить інформацію про контакт даної частини об’єкту;

• адресне – додаткове позначення, що містить інформацію про частину об’єкту, що сполучається з даною, або про розташування на схемі даної частини об’єкту або відомостей про неї.

Допускається застосовувати не встановлені стандартом позначення. Зміст і спосіб запису таких позначень пояснюють на полі схеми.

Інформацію про елементи схеми записують у перелік елементів – таблицю, яка виконується згідно зі стандартом (рис. Б.8). Як правило, перелік елементів розміщують на першому аркуші схеми над основним написом, причому відстань між ними не повинна бути меншою за 12 мм. У разі необхідності продовження таблиці його можна розміщати ліворуч від неї. У таблиці переліку елементів вказують такі дані:

1) у графі «Поз. позн.» – позиційне позначення елемента;

2) у графі «Найменування» – назву елемента, його номінальні параметри і номер стандарту або ТУ;

3) у графі «Кільк.» – кількість елементів;

4) у графі «Примітка» – у разі необхідності вказують додаткові дані елемента.

Рис. Б.8. Таблиця переліку елементів

Елементи записуються у перелік групами в алфавітному порядку літерно-цифрових позначень. У межах кожної групи з однаковим літерним кодом елементи вказують за зростанням їх порядкових номерів. Якщо потрібно записати кілька елементів, які мають однакову першу частину позиційного позначення та назву, можна записати загальні відомості про елемент у вигляді спільного заголовка. Цей заголовок підкреслювати не потрібно. Згідно зі стандартом перелік елементів можна оформляти окремим документом. Тоді він оформляється на окремих аркушах формату А4 (ГОСТ 2.301-68) з основним написом за формою 2 і 2а (ГОСТ 2.104-88). В основному напису після назви виробу потрібно вказати назву документа – «Перелік елементів», а після позначення виробу – шифр документа – «ПЭЗ». Можна залишати один або кілька вільних рядків між окремими групами елементів. Якщо у виробі є кілька однакових елементів (за найменуванням, типом і номіналом), з’єднаних паралельно, можна замість зображення всіх розгалужень зобразити лише один елемент, вказавши їх кількість за допомогою позначення розгалуження (рис. Б.9).

У разі послідовного з’єднання однакових елементів можна зобразити перший і останній з них, показавши електричний зв’язок між ними штриховою лінією. Над штриховою лінією вказують кількість однакових елементів (рис. Б.10).

У табл. Б.5 наведені умовно графічні позначення деяких елементів радіоелектронної апаратури, а в табл. Б.6 – умовне графічне позначення логічних елементів

Рис. Б.9. Зображення кількох паралельно з’єднаних однакових елементів: а) – дійсне; б) – умовне

Рис. Б.10. Зображення кількох послідовно з’єднаних однакових елементі

Таблиця Б.5

Умовно графічні позначення деяких елементів радіоелектронної апаратури

1	2
	Загальне позначення діода. Так позначають на схемах випрямні, високочастотні, імпульсні діоди.
	Позначення стабілітронів
	Позначення 2-стороннього стабілітрона. 2-сторонній стабілітрон частіше називають 2-анодним.
	Схемне позначення варикапа
	Позначення варикапної матриці
	Графічне зображення тунельного діода
	Графічне позначення оберненого тунельного діода
	Графічне зображення діода з бар’єром Шотки (діод Шотки)

Таблиця Б.5

Умовно графічні позначення деяких елементів радіоелектронної апаратури (продовж.)

1	2
	Графічне зображення світлодіода
	Графічне зображення фотодіода
	Умовне графічне позначення біполярного транзистора структури n-p-n На рисунку буква d означає діаметр в мм. 1/3d і 2/3d відповідно, третина і дві третини від діаметру.
	Умовне графічне позначення біполярного транзистора структури p-n-p
	Умовне графічне позначення польового транзистора з p-n-переходом і каналом n-типа
	Умовне графічне позначення польового транзистора з p-n-переходом і каналом p-типа
	Умовне графічне позначення польового транзистора з вбудованим p-каналом збідненого типа
	Умовне графічне позначення польового транзистора зі вбудованим n-каналом збагаченого типа
	Умовне графічне позначення польового транзистора з індукованим p-каналом збагаченого типа
	Умовне графічне позначення польового транзистора з індукованим n-каналом збагаченого типа
	Позначення транзистора з бар’єром Шотки (транзистор Шотки)

Таблиця Б.5

Умовно графічні позначення деяких елементів радіоелектронної апаратури (закінчен.)

1	2
	Позначення багатоемітерного транзистора. Примітка: транзистор з бар’єром Шотки і багатоемітерний транзистор зустрічаються лише в мікроелектроніці.
	Умовне графічне позначення фототранзистора

Таблиця Б.6

Умовно графічні позначення деяких логічних елементів

№	Логічна функція	Назва елементу	Умовне графічне позначення
			ГОСТ 270043	Стандарт BS3939	Стандарт MIL/ANSI
1	2	3	4	5	6
1.	НІ, заперечення, інверсія	НІ, інвертор
2.	І, логічне множення, кон’юнкція	І, кон’юнктор
3.	АБО, логічне додавання, диз’юнкція	АБО, диз’юнктор
4.	І-НІ, «штрих Шефера»	І-НІ, елемент Шефера
5.	АБО-НІ, «Стрілка Пірса»	АБО-НІ, елемент Пірса
6.	Функція нерівності, виключне АБО, додавання по модулю 2	Виключальне АБО, суматор по модулю 2, елемент нерівності
7.	Функція рівності, еквівалентності	Елемент рівності, еквівалентності

Умовне графічне позначення логічного елементу має форму прямокутника, який може містити окрім основного поля одне або два додаткових. Допускається додаткові поля розділяти на зони горизонтальною рисою. На основному полі поміщають позначення функції елементу, в додаткових полях – інформацію про функціональні призначення виводів (рис. Б.11).

Входи елементу зображуються зліва, виходи – справа. Допускається повертати умовне зображення на 90⁰ за годинниковою стрілкою (входи зверху, виходи знизу). Позначення виводів елементів показані в табл. Б.7.

Розміри умовних графічних зображень по висоті і ширині мають бути кратними С/2, де С > 5мм. Відстань між виводами, а також між крайнім виводом і горизонтальною лінією прямокутника повинна бути не менше 5 мм.

При з’єднанні виводів на монтажну логіку «АБО» (загальне навантаження) допускається використання позначення функції (рис. Б.12). Позначення основних функцій наведені в табл. Б.8.

Для скорочення позначень елементів, що повторюються, з великим числом виводів одного функціонального призначення допускається один елемент креслити повністю, а останні повторювати скорочено з вказівкою міток першого і останнього елементів, як показано на рис. Б.13. При розробці схем телекомунікаційних та інформаційних мереж найчастіше використовуються позначення, що наведені в табл. Б.9.

Рис. Б.11. Умовне графічне позначення елементу

Таблиця Б.7

Позначення виводів

Найменування	Позначення	Найменування	Позначення
Прямій статичний		Відкритий емітерний вихід
Інверсний статичний		Відкритий колекторний вихід
Прямій динамічний		Вихід з високим імпедансом
Інверсний динамічний		Виведення без логічної інформації

Рис. Б.12. Варіанти позначення монтажної логіки «АБО»

Таблиця Б.8

Позначення функцій елементів

Функція	Позначення	Функція	Позначення
Процесор	CPU	Регістр	RG
Введення/виведення	I/O	Лічильник двійковий	СТ 2
Логічне І	&	Дешифратор	DC
Логічне АБО	1	Шифратор	CD
Що виключає АБО	=1	Перетворювач коди	X/Y
Генератор	G	Компаратор	= =
Тригер	Т, ТТ	Мультиплексор	MUX
Формувач	F	Демультиплексор	DMX
Приймач (Bus Data)	BD	Пам’ять оперативна Пам’ять постійна	RAM ROM

Рис. Б.13. Скорочення позначень елементів

Таблиця Б.9

Позначення мережних елементів

1	2	3	4
	Маршрутизатор		комутатор
	Маршрутизатор АТМ		комунікаційний сервер
	Комутатор ISDN або FR		Комутатор АТМ

Таблиця Б.9

Позначення мережних елементів (закінчен.)

1	2	3	4
	Багаторівневій комутатор		Концентратор CDDI/FDDI
	Хаб 10BaseT		Хаб 100BaseT
	Міст		Шлюз