2011 Року Президент України Віктор Янукович зазначив, що поставлено завдан-

ня – запустити ринок земель 2012 року, а до кінця першого півріччя 2011 року ма-

ють бути ухвалені законопроекти “Про ринок земель” і “Про Державний земельний

кадастр”.

Вже зараз можна стверджувати про велике відставання від календарного плану. У

щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України передбачено

можливість скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського при-

значення в Україні з 1 січня 201 року.

Заяви державних осіб (Президента України, Прем’єр-міністра та міністрів, спікера

парламенту) дають підстави прогнозувати, що у 2011–2012 роках формально мо-

раторій на продаж земель буде скасовано. Проте можна очікувати, що насправді

будуть лише пом’якшені умови мораторію. Зважаючи на ситуацію, що складається в частині можливого запровадження в Укра-

їні ринку земель сільськогосподарського призначення, можна запропонувати до-

норським організаціям, які надають Україні міжнародну технічну допомогу з цього

питання, орієнтуватися на поглиблення діалогу з усіма ланками державної влади в

частині необхідності запровадження сучасного та прозорого ринку землі без будь-

яких обмежень, що матиме наслідком підвищення ефективності аграрного вироб-

ництва в Україні, суттєве розширення обсягів інвестування в аграрну сферу та по-

тужне зміцнення її позицій щодо забезпечення глобальної продовольчої безпеки.

Для здійснення такої роботи доцільно орієнтуватися на співпрацю з недержавни-

ми представницькими та професійними асоціативними об’єднаннями виробників

аграрної продукції, які об’єднують переважно власників сучасних холдингових

структур, представників середнього та малого бізнесу, які поєднують функції ви-

робництва продукції та зовнішньоекономічної діяльності, а також із недержавними

консалтинговими та дорадчими структурами аграрного профілю. Варто зазначити,

що в сенсі активізації громадянського діалогу щодо запровадження ринку землі пер-

шим на часі заходом має стати освітня роз’яснювальна робота з власниками землі в

частині їхнього правового статусу та нових можливостей, що їх створює запровад-

ження сучасного ринку землі.

Донорським організаціям доцільно передусім підтримувати громадські об’єднання,

діяльність яких передбачає:

активні заходи щодо роз’яснення сільським жителям їхніх прав і можливостей

щодо розпорядження земельними ділянками;

проведення широкого публічного діалогу щодо основних положень законодав-

ства з ринку земель.

9. Реформування земельних відносин та їх вплив на вдосконалення земельного законодавства.

Пит. 3 додатку))

Земельна реформа в Україні проводиться уже 18 років. Але на сьогодні єдиним програмним документом реформування земельних відносин в Україні залишається Указ Президента України "Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" від 30 травня 2001 року N 372/2001.

Згідно даного Указу завданнями з удосконалення земельного законодавства на сучасному етапі є:

1) визначення ефективних механізмів гарантування і захисту права власності на землю;

2) забезпечення ефективного управління земельними ресурсами, раціонального використання і охорони земель;

3) забезпечення розмежування земель державної та комунальної власності;

4) регулювання питань реалізації громадянами, юридичними особами, територіальними громадами сіл, селищ і міст права власності на землю;

5) створення правових засад регулювання ринку земель;

6) вирішення питань, пов’язаних із здійсненням права власності на земельну частку (пай);

7) запровадження механізмів:

ефективного управління землекористуванням у населених пунктах та поза їх межами;

здійснення програм поліпшення якості та охорони земель за рахунок коштів, які надходять від земельного податку;

екологічного стимулювання раціоналізації землекористування;

контролю за використанням та охороною земель на міжгалузевій основі;

підготовки до повторного освоєння земельних ділянок із незначною і застарілою житловою та іншою забудовою в населених пунктах.

Державна земельна політика передбачає створення В Україні земельного ринку.

Про те, керівники держави ще одностайно не прийшли згоди, чи потрібен земельний ринок державі чи ні. Відсутність консенсусу в політикумі по питанню формування ринку землі, є головною перешкодою на шляху земельної реформи.

Про те, без залучення землі в ринковий оборот кінцева ціль земельної реформи, а це економічно ефективне використання земель, досягнута не буде. Це означатиме, що Україна все більше і більше буде відставати в економічному розвитку від своїх сусідів, і тоді політики стануть перед вибором, або прийняти ринок землі або залишитися відсталою країною.

На сьогодні на земельному ринку відсутня конкуренція. І тільки завдяки змінам до Земельного кодексу, які набрали чинності із 15.10.2009 року в деякій мірі вплинуть на підняття ринку землі в Україні на новий, більш якісний етап. На сьогодні земельні ділянки повинні надаватися на умовах аукціону. Які схеми будуть використовуватися чиновниками в цій ситуації, це вже інше питання. Але всі суб’єкти земельних відносин де-юре в рівних стартових умовах.

Втілення в життя конкурентних засад набуття права на землю державної і комунальної власності, які передбачені Земельним кодексом України від 2001 року сьогодні натикаються на ті самі проблеми, які були сім років назад. В Україні відсутні спеціалісти, які б могли проводити земельні торги на належному рівні, мали відповідні дозволи і ліцензії. На сьогодні такі торги проводяться на біржах, аукціонах – підприємствами, які далекі від земельних питань. І це може призводити до появи судових справ і визнання результатів торгів недійсними.

4 березня 2009 року Верховна Рада України подолала вето Президента України на закон "Про внесення змін до деяких законів України відносно запобіганню негативних наслідків впливу фінансової кризи на розвиток АПК". Цим законом депутати визначили 1 січня 2010 року, як початок продажу землі в Україні. Але фактично в це не вірить ніхто, еавіть ті, хто голосував за цей Закон.

Про те проблема входження держави в земельні ринкові відносини полягає в тому, що:

1) органи влади в передвиборчій президентській боротьбі не зможуть дійти згоди в такому важливому питанні;

2) питання земельних аукціонів на сьогодні не вирішено, тому що "земельники" в цьому питанні не розбираються, а "біржовики" не готові; а в парламенті на цей Закон "не було спроса".

На мій погляд ринок землі в державі запрацює тільки в умовах політичної стабільності. А відносна політична стабільність в державі наступить тільки після Президентських (2010 року) та парламентських виборів.

Інша сторона цього питання – це бажання інвесторів брати участь в ринку. Тільки дієздатна держава, в якій присутній високий рівень співробітництва всіх гілок влади, здатна надати гарантії правам, набутим на ринку. Інвестор не буде вкладати кошти в ризиковані проекти. І якщо держава неспроможна гарантувати інвестору його капітал і права – неособистим словом і рукостисканням, а всіма своїми інститутами і їх взаємодією – то інвестор на такий ринок не прийде. Права не гарантовані державою – це фальшиві гроші.

Зважаючи на викладене необхідно відмітити, що розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу нашої країни. Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідний комплексний підхід, який включає розгляд економічних, соціальних, екологічних, правових, моральних, технологічних та інших проблем землекористування. Соціально-економічний блок вирішення проблемних питань полягає у забезпеченні захисту прав на землю і нерухоме майно, створенні умов для ефективного використання землі в інтересах розвитку суспільства. Для досягнення стратегічної мети державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати: реформування відносин власності на землю; організацію ефективного управління земельними ресурсами; удосконалення системи реєстрації, вартісної оцінки й оподатковування нерухомості. На мою думку, реформування відносин власності полягає не стільки у забезпеченні множини форм власності чи її розподілу, скільки в створенні умов для найбільш ефективного регулювання процесом землекористування. Для цього земельні об’єкти, з одного боку, необхідно виокремити, ідентифікувати як об’єкти власності, а з іншого, – визначити суб’єкти власності. При цьому основний суб’єкт власності на земельні ресурси – держава в особі органів державно-виконавчої влади повинна бути наділена правами, що забезпечують ефективне здійснення її повноважень. Земельні ресурси, відповідно до законодавчо закріпленої процедури, потрібно передавати конкуруючим суб’єктам власності, виходячи з економічних, екологічних і соціальних обмежень та рівня орендної плати. У сфері організації комплексного управління земельними ресурсами держава повинна виступати головним регулятором процесів раціонального й ефективного використання землі. Необхідною передумовою цього є наявність єдиного органу, що забезпечує координацію і управління реалізацією процесу реформування земельних відносин. Однієї з основних причин повільного розвитку земельних відносин в Україні є недостатньо розвинена і суперечлива законодавча база, що регулює права й обов'язки державних органів та учасників цивільного обороту нерухомого майна, земельних ділянок у населених пунктах. Для цього необхідно мати не тільки Земельний кодекс України, а й весь комплекс пов'язаних з ним нормативно-правових актів, що забезпечують гарантії прав власності на землю і захист інтересів суспільства в цілому. На сьогодні система обліку, вартісної оцінки й оподаткування, реєстрація землі і нерухомості та пов'язаних з цим прав здійснюється в Україні різними відомствами, що гальмує розвиток земельних відносин в країні. У цьому зв'язку необхідне удосконалення системи обліку, оцінки і реєстрації землі та іншої нерухомості, що ґрунтується на принципах конвергенції вже створених систем державного земельного кадастру і реєстрації прав власності на нерухоме майно. Важливо, щоб система грошової оцінки земель була побудована на засадах існуючих міжнародних стандартів оцінки. Систематичне здійснення державної кадастрової оцінки земель дозволить створити механізми, які забезпечують проведення більш раціональної податкової й інвестиційної політики держави, підвищити ефективність управління земельними ресурсами України, що в остаточному підсумку призведе до збільшення дохідної частини бюджетів усіх рівнів і сприятиме якісному вирішенню соціально-економічних проблем суспільства. Екологічний блок вирішення проблем полягає в організації охорони земель і забезпеченні розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України. Основними завданнями охорони земель є: оптимізація землекористування шляхом зменшення розораності земельного фонду, дотримання екологічних вимог охорони земель при землеустрої території, досягнення екологічно збалансованого співвідношення угідь в зональних системах землекористування, забезпечення розширеного відтворення продуктивності і родючості сільськогосподарських угідь на основі впровадження ґрунтозахисного екологічного землеробства, консервації деградованих і малородючих ґрунтів. В умовах функціонування приватної власності на землю важливим чинником соціально-економічного та екологічного розвитку землекористування є розповсюдження і впровадження біодинамічного землеробства.