14. Обліково-фінансові документи. Доручення. Правила його написання.

Доручення (довіреність) — це письмове повноваження, яке видається установою, організацією чи підприємством або окремою особою іншій особі для офіційного пред'явлення при здійсненні юридичних дій, одержанні грошей чи матеріальних цінностей.

Доручення буває особисте і службове.

Особисті доручення найчастіше складаються на одержання грошей. Підпис довірителя має бути завірений керівником установи, організації чи підприємства, де він працює або навчається. Текст пишеться довільно.

Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Доручення, що не виходять за межі установи (найчастіше це особисті доручення, пов’язані з одержанням заробітної плати, стипендії тощо), можуть засвідчуватися підписом керівника структурного підрозділу та печаткою цього підрозділу.

Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:

- разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;

- спеціальні — передається право здійснювати в ме­жах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);

- генеральні — на виконання розширених повнова­жень (управління й володіння рухомим і нерухо­мим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).

Обов'язковими є реквізити:

1. Прізвище, ім'я та по батькові довірителя, а також особи, якій видається доручення.

2. Зміст дій.

3. Назва установи, де виконуються операції.

4. Підпис довірителя.

5. Дата написання документа та дата засвідчення підпису.

6. Печатка.

15. Односкладні речення.

Односкладними називаються такі речення, в яких є тільки один головний член, який сам по собі або разом з другорядними членами (членом) одночасно фіксує предмет, явище, стан і встановлює їх відношення до дійсності, тобто оформлює предикативність і модальність: Зима. Криниця. Односкладні речення поділяються залежно від того, як виражається їх головний член. Із граматичного погляду розрізняють два класи структурних схем односкладних речень: дієслівні та іменні. У свою чергу, дієслівні поділяють на: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні.

Означено-особовими реченнями називаються такі односкладні речення, у яких головний член означає дію, що стосується певної особи (осіб). Присудок має форму дієслова 1-ї, 2-ї особи однини й множини дійсного способу теперішнього й майбутнього часу або 2-ї особи однини та 1-ї, 2-ї особи множини наказового способу, наприклад: Заспіваймо знову пісню (дієслово 1-ї особи множини наказового способу).

Означено-особові речення вживаються переважно в монологах, діалогах та поетичній мові.

Неозначено-особовими реченнями називаються такі односкладні речення, у яких головний член виражений дієсловом 3-ї особи множини теперішнього або майбутнього часу чи формою множини минулого (давноминулого) часу і вказує на неозначену особу (осіб).

Неозначено-особові речення властиві науковому, офіційно-діловому, публіцистичному та розмовному стилям.

Узагальнено-особовими реченнями називають такі односкладні речення, у яких головний член, виражений особовим дієсловом, означає дію, стан, ознаку, що стосується будь-якої особи взагалі, наприклад: Що посієш, те й пожнеш (Нар. тв.). Такими конструкціями найчастіше є приказки, прислів'я, загадки тощо.

Безособовим називається односкладне, синтаксично повне речення, у якому головний член означає дію чи стан, що не співвідноситься з виконавцем, наприклад: Смеркалося. Із Лисянки кругом засвітило (Т. Шевченко).

Інфінітивними вважаються такі односкладні речення, у яких головний член виражений інфінітивом, наприклад: Двічі молодим не бути (Нар. тв.).

Номінативними, або називними, є прості односкладні речення, у яких наявний головний член співвідноситься з підметом і виражений Н. відмінком іменника однини чи множини. Номінативні речення можуть бути поширеними й непоширеними. Крім головного члена, у них бувають узгоджені й неузгоджені означення, наприклад: Осіння золота пора (В. Сосюра); Сонячні чудові дні.