19. Автобіографія. Правила її написання

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності. Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути: - автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі); - автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів: 1. Назва документа. 2.Текст. 3. Дата. 4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію. Основними складовими частинами тексту автобіографії є: 1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку). 2.Число, місяць, рік і місце народження. 3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо). 4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада). 5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення. 6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи). 7. Склад родини і стан сім’ї. 8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

20. Дієслово в офіційно-діловому стилі. Дієслівні форми у текстах професійної тематики.

Дієслово - частина мови, що означає дію або стан предмета як процес [67, с. 258]. Виділяють три дієслівні способи: дійсний, умовний і наказовий. Дійсний спосіб дієслова називає реальну дію, яка відбувалася, відбувається або відбуватиметься, напр.: читав, питала, читаємо, питають, будеш читати, писатимете. Умовний спосіб дієслова означає дію, що може відбутися за певної умови (читав би, вивчила б, зробили б). Наказовий спосіб дієслова виражає спонукання до дії через прохання, наказ, побажання, пораду тощо (працюй, пишіть, зробімо).

Тільки в дійсному способі дієслова можуть змінюватися в часі -теперішньому, майбутньому, минулому й давноминулому. Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення [67, с. 277].

Дієслова в теперішньому часі виражають або дію, що збігається з моментом мовлення про неї (пишу, читаємо); або дію тривалу чи постійну (сонце заходить, час іде). Дієслова в майбутньому часі називають дію, що відбудеться після моменту мовлення (вивчатиму, виконають, будемо посміхатися, переможемо). Дієслова минулого час називають дію, яка відбулася до моменту мовлення (вивчав, виконала, посміхалося, перемогли). Зрідка вживаний в українській мові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулої дії [7, с. 139]: вивчав був, виконала була. В офіційно-діловому мовленні переважають форми третьої особи множини теперішнього часу: наполягаємо на виконанні роботи, доводимо до вашого відома, запрошення надсилаємо поштою тощо.

Для всіх дієслівних форм є характерною й категорія виду, що виражає відношення дії до її внутрішньої межі й результату [7, с. 125]. Розрізняють дієслова доконаного й недоконаного виду. Дієслова доконаного виду вказують на завершену, результативну дію, що має внутрішню межу, напр.: вивчив, розповім, виконаєте; дієслова означають незавершену дію, котра немає внутрішньої межі, напр.: вивчав, розповідатиму, виконуєге. В офіційно-діловому мовленні використовуються обидві форми дієслівного виду. При творенні форми майбутнього часу дієслів, недоконаного виду слід; надавати перевагу складеним формам, напр.: будуть здійснюватися, буде розпочинатися, а не здійснюватимуться, розпочинатиметься) [28, 158].

21. Складносурядні речення

Складносурядні речення - складні речення, у яких прості (сурядні) речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядними сполучниками. Прості речення, які входять до складносурядного, можуть бути як двоскладними, так і односкладними (Проходив дощ, а потім було зимно ). Частини складносурядного речення можуть поєднуватись такими сполучниками: 1) єднальними і, й, та (у значенніі), ні…ні, що позначають одночасність чи послідовність дій, подій, явищ (Тепло було, й вишні цвіли рясно); 2) протиставними а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак, що позначають відношення протиставлення або зіставлення подій чи явищ (Дніпро ще не зовсім звільнився від криги, проте навігація почалася); 3) розділовими або, чи, хоч, то…то, чи…чи, хоч...хоч, не то…не то, або…або, що передають значення несумісності, чергування або взаємовиключення (Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила). Важливо, що сполучники сурядності завжди ставляться між простими реченнями, які входять до складносурядного і належать всьому реченню в цілому.