6. Особливості правопису іменників 2 відміни чоловічого роду.

До II відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (день, обрій, дім) та із закінченням -о (батько, Петро).

За відмінювання іменників II відміни слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми.

У родовому відмінку іменники чоловічого роду залежно від їх лексичного значення мають закінчення -а (-я) та -у (-ю).

Закінчення -а (-я) Закінчення -у (-ю) мають іменники, які означають назви збірних понять:

• колективу, назви істот, осіб: учителя, ансамблю; назви маси, речовини: чаю, бензину назви предметів: ножа, глобу- (але хліба, вівса); са, зошита; назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, театру, вовка, клена; комісаріату; назви тварин і дерев: ведмедя;

• назви мір довжини, площі, назви будівель та їх частин: вокзалу, ваги, об'єму, часових просторів: палацу, поверху, коридору, кілограма, кілометра, тижня, гаража, куреня, а також у назвах місяця (але року, віку); архітектурних деталей: карниза);

іменники з термінологічним назви явищ природи: дощу, вітру, значенням: квадрата, атома, туману, граду; ромба, відмінка, числівника, назви держав і територій: Кавказу, підмета; Донбасу, Китаю, Казахстану; Дністра (але Нілу, Єнісею); назви просторових понять: лугу, назви місяців, днів тижня: майдану (але горба, хутора); жовтня, понеділка, вівторка, назви ігор, танців: футболу, хокею, четверга; вальсу (але гопака, козачка);

• власні назви населених пунктів назви абстрактних понять, станів: Києва, Харкова, Лондона, процесів, мітингу, польоту, бігу;

• гідроніми з наголошеним назви відчуттів: болю, жалю;

• зменшені форми: садка, ліска, терміни іншомовного походження: ярка. синтезу, імпульсу, сюжету.

Деякі іменники мають паралельні закінчення -а (-я) чи -у (-ю) залежно від: а) значення: каменя (одиничне) - каменю (збірне); листопада (місяця) - листопаду (пори опадання листя); блока (частини споруди) - блоку (об'єднання держав); б) наголосу: мости - мосту; столи - столу; полки - полку.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого та середнього роду, що означають назви живих істот, мають закінчення -о в і, -вві (-сві) та -у (-ю) Петрові, начальникові, журавлеві, немовляткові і Павлу, шахтарю, добродію.

Якщо поряд вживаються два іменники чоловічого роду у давальному відмінку, перший із них слід вживати із закінченнями -ові, -вві (-єві), а наступний – з у (-ю) директорові Кравчуку Андрію Петровичу, деканові Голубенку (закінчення -ові, -вві (-єві) переважають у назвах істот, -у (-ю) - у назвах неістот).

У знахідному відмінку однини іменники, що називають конкретні предмети, мають паралельні форми: купив плащ і плаща; знайшов олівець і олівця.

В орудному відмінку поряд із закінченнями -ом, -ем (-єм) (майданом, болем) вживаються закінчення -ям: знанням, обличчям та -им, яке мають прізвища на -ов, -ев (-ее), -ів (-їв), -ин, -ін: Виноградовим, Гаршиним (але: Дарвіном, Чапліном).

7.Мовна норма. Типи мовних норм. Ознаки літературної мови.

Мовна норма — це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Один із показників досконалості кожної літературної мови — сталість її норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Норма літературної мови — це реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі та нормі мови і становить єдину можливість для даного конкретного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється

літературна норма:

1) системний критерій, який ґрунтується на відповідності мовних явищ законам, системі мови;

2) національний критерій, що бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру, «народному духові»;

3) естетичний критерій, який базується на закономірностях функціонально-стилістичної (доречності) певної форми, її відповідності вимогам певного стилю;

4) критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків, що передбачає нормативність мовних фактів тоді, коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнанні добірних зразків, позбавлених виразного авторства (наукова і науково-навчальна література, державно-урядові документи, правописні кодекси і словники, вимова провідних акторів, дикторів);

5) статистичний критерій, що грунтується на врахуванні регулярності вживання мовного явища;

6) культурно-історичний (територіальний) критерій, при якому береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно-літературні традиції.

За ярусами мовної системи здійснюється і класифікація мовнихнорм, з-поміж яких вирізняються:

а) орфоепічні — нормативна вимова звуків і звукосполучень;

б) акцентуаційні — регулюють вибір варіантів розташування

і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;

в) графічні — нормативна передача звуків на письмі;

г) орфографічні — нормативне написання слів;

Г) лексичні та фразеологічні — правильне вживання слів та фразем;

д) словотворення — регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова;

6) морфологічні — правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів;

є) синтаксичні — усталені зразки побудови словосполучень

та речень;

ж) стилістичні — відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування;

з) пунктуаційні — нормативне вживання розділових знаків.