- •Українська літературна мова, її основні ознаки.
- •Витяг з протоколу. Основні правила його написання та оформлення.
- •Основні поняття сучасної літературної української мови. Суспільні функції мови.
- •Протокол, правила його написання та оформлення.
- •5. Стилі сучасної літературної мови.
- •6. Особливості правопису іменників 2 відміни чоловічого роду.
- •8. Кличний відмінок іменників.
- •9. Обліково-фінансові документи. Розписка. Правила її написання.
- •3. Дата.
- •10. Лексичне значення і граматичні ознаки числівника.
- •11. Розділові знаки між підметом і присудком.
- •12. Резюме та правила його оформлення.
- •13. Зв’язок числівника з іменником.
- •14. Обліково-фінансові документи. Доручення. Правила його написання.
- •15. Односкладні речення.
- •16. Правила оформлення бібліографії.
- •17. Культура усного ділового спілкування.
- •18. Прикметник. Лексичне значення і граматичні ознаки прикметника. Ступені порівняння.
- •19. Автобіографія. Правила її написання
- •22. Заява: типи, реквізити
- •23. Дієприкметник та його творення
- •24. Складнопідрядні речення та їх види
- •25. Типи наукових робіт. Правила їх оформлення
- •26. Прийменник. Норми написання прийменникових конструкцій в сучасній українській мові
- •27. Складнопідрядні речення з кількома підрядними
- •28. Відокремлені члени речення
- •29. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Класифікація документів. Реквізити документів
- •30. Однорідні члени речення. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •31. Узагальнюючі слова і розділові знаки при них
- •32. Жанри усних виступів
- •33. Правила вживання великої літери в діловому тексті
- •34. Різновиди наукових робіт
- •35. Комунікативна професіограма фахівця
- •36. Культура мови, її ознаки.
- •37. Мовний етикет. Тональності спілкування
- •38. Рід іменників. Відмінювання і особливості правопису відмінкових закінчень іменників.
- •39. Види і жанри усного професійного мовлення
- •40. Державна мова в Україні. Завдання державної програми
- •41. Мова національних меншин, її ознаки
- •42. Мова судочинства в Україні, її законодавчі акти
41. Мова національних меншин, її ознаки
Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови (української) та мов корінних народів України(кримськотатарська, кримчацька, караїмська).
В Україні живе понад 130 національних меншин — носіїв 79 мов. До найпоширеніших з них (кількість носіїв не менше 1 000 осіб), за переписом 2001 року, належать 43 мови, а саме: російська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська, литовська, латиська, румунська (мова румунів і молдован), іспанська (мова іспанцв ікубинців), німецька (мова німців та австрійців), їдиш, таджицька, осетинська, ромська, албанська, грецька (румейські говірки грецької
мови), вірменська, новоассирійська(арамейська), арабська, узбецька, казахська, азербайджанська, киргизька, туркменська, татарська (казанська), гагаузька, башкирська, чуваська, естонська, мордовська-ерзя, мордовська-мокша, марійська, комі, удмуртська, угорська, грузинська, аварська, даргинська, лезгинська, чеченська, корейська, в'єтнамська.
Носіїв мов національних меншин залежно від часу поселення в Україні можна об'єднати у 3 групи:
1) здавна, щонайменше з ХІХ століття, живуть в Україні;
2) з'явилися в Україні між Першою і Другою світовими війнами;
3) почали селитися в Україні після Другої світової війни (з'явилися тут унаслідок посилення зв'язків із країнами третього світу).
Представники першої групи живуть великими скупченнями в певних місцевостях і поширеність їхньої мови локалізована, другої та третьої — розпорошені (переважно в містах), тому точно визначити територію їх поширення неможливо. До першої групи належать носії російської (переважно Схід і Південь України), білоруської (Полісся), польської (Житомирщина, Вінниччина, Галичина, частково Буковина), чеської (Волинь), словацької (Закарпаття), болгарської (Одеська, Запорізька область), їдишу (переважно великі міста Правобережжя і Заходу України — Київ, Одеса, Чернівці), німецької (Захід Закарпаття), румунської (Буковина, Схід Закарпаття, Одеська,Кіровоградська області), албанської (Одеська, Запорізька області), грецької (Донецька область), ромської (Закарпаття, Крим, Одеська область), вірменської (Крим,Галичина, Прикарпаття, Київ, Чернівці, міста Сходу України), новоассирійської (Донецька область, частково міста Наддніпрянщини), татарської (Схід України, переважноДонбас), гагаузької (Одеська область), чуваської (Крим), естонської (Крим), угорської (Закарпаття).
Друга група охоплює носіїв литовської, латиської, частково іспанської (за винятком кубинців, що оселилися в Україні після Другої світової війни), таджицької, осетинської, узбецької, казахської, азербайджанської, киргизької, туркменської, башкирської, комі, марійської, мордовської-ерзя, мордовської-мокша, удмуртської, грузинської, аварської, даргинської, лезгинської, чеченської мов.
До третьої групи належать ті, що розмовляють арабською, корейською, в'єтнамською мовами.
15 травня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.