23. Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови

     До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які викорис­товуються для розміщення житлової забудови, громадсь­ких будівель і споруд, інших об'єктів загального користу­вання.

 

    Усі населені пункти України поділяються на дві основні групи: міські (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) та сільські (села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості) поселення¹. Законодавство України розрізняє також гірські населені пункти² та населені пункти, віднесені до курортних¹. Це здійснюється з метою соціального захисту жителів гірських населених пунктів України, які проживають і пра­цюють у складних природно-кліматичних умовах, та з метою встановлення спеціального оподаткування в курортних насе­лених пунктах. Такий поділ населених пунктів має значення для регулювання земельних відносин, які мають місце в да­них пунктах, і є основою для їх архітектурно-планувальної організації, що здійснюється відповідно до розміру і структу­ри поселень.

    На сьогодні землі житлової та громадської забудови є само­стійною категорією в структурі земельного фонду України. До введення в дію чинного Земельного кодексу України ця категорія входила до складу земель населених пунктів. Крім земель житлової та громадської забудови, у населених пунк­тах мають місце земельні ділянки промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, історико-культурних об'єктів; об'єк­тів комунального господарства; водногосподарського, лісогос­подарського та сільськогосподарського використання; загаль­ного користування².

    Характерною ознакою земель житлової та громадської за­будови є їх розташування у межах населених пунктів. Межею населеного пункту є зовнішня межа населеного пункту, яка відокремлює його від земель іншого призначення. Вона охоп­лює як забудовані земельні ділянки, так і не забудовані, але призначені для містобудування, обслуговування потреб гос­подарства і жителів населеного пункту. Міська межа визнача­ється проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Вона встановлю­ється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України (ст. 6 ЗК України). Межі селищ і сіл встановлюються і змінюються Верховною Радою АР Крим, обласни­ми, Київською і Севастопольською міськими радами (ст. 7—9 ЗК України).

   Правовий режим зазначених земель закріплений також у законах України «Про основи містобудування» від 16 лис­топада 1992 р.¹, «Про планування   і забудову територій» від 20 квітня 2000 р.², в інших нормативних актах.

    Землі житлової та громадської забудови складаються із те­риторій, які вже забудовані або підлягають забудові. Крім зе­мель, які знаходяться під будівлями, до цих земель належать дворові та садибні ділянки, які обслуговують будівлі. Під те­риторією розуміється частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положен­ням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташова­ними під нею надрами.

    Житловою забудовою є земельна ділянка, у межах якої розміщується житловий фонд. При житловій забудові перед­бачається здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту та благоустрою об'єктів жит­лового фонду.

    У складі житлової забудови розрізняють садибну та несадибну забудови. У житлових зонах населених пунктів можуть мати місце забудови, розташовані на присадибних земельних ділянках, що належать окремим громадянам (садибна забудова). Якщо житлові будинки різної поверховості розташовані па земельних ділянках, що не належать окремим громадя­нам, йдеться про несадибну забудову.

     Громадською забудовою вважається земельна ділянка, на якій розташовані будинки та споруди громадського призна­чення: будинки дитячих дошкільних закладів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров'я й відпочинку, фізкультурно-оздоровчі та спортивні будинки та (споруди; будинки підприємств торгівлі та громадського харчування, будинки підприємств побутового обслуговування на­селення тощо.

     Земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти загального користування, також належать до земель житлової та гро­мадської забудови. Такі земельні ділянки використовуються як шляхи сполучення (вулиці, проїзди, майдани, шляхи, на­бережні), для задоволення культурно-побутових потреб насе­лення (парки, сквери, бульвари, пляжі, кладовища), для схо­ву, знешкодження та утилізації промислових та побутових відходів, розміщення об'єктів, необхідних для населеного пункту в цілому. Ці земельні ділянки перебувають у кому­нальній власності і не передаються у приватну власність. Во­ни можуть надаватися в постійне користування підприємст­вам, установам та організаціям, що належать до державної або комунальної власності. Експлуатацію цих земель здійс­нюють, як правило, спеціалізовані підприємства житлово-ко­мунального господарства.

     Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією. Згідно з держав­ними будівельними нормами територія міста за функціональ­ним призначенням і характером використання поділяється на селищну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну, а тери­торія сільського населеного пункту — на селищну і вироб­ничу¹.

     До селищної території належать земельні ділянки, зай­няті житловими будинками, громадськими установами, бу­динками і спорудами (навчальні, проектні, науково-дослідні та інші установи), внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бу­львари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування. До ландшафтно-рекреаційної території міста належать озеленені ділянки і ділянки, зайняті водними об'єк­тами у межах забудови міста та його зеленої зони, а також можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, ку­рортні зони тощо.