Підшлункова залоза

Підшлункова залоза - це орган масою 60-115 г, розміщений на задній черевній стінці в заочеревинному просторі на рівні верхніх поперекових (І-ІІ) хребців. У ній виділяють три відділи: головку, тіло і хвіст. Довжина підшлункової залози складає 14-23 см. Головка розташована справа від хребта і вклинена у внутрішній вигин дванадцятипалої кишки; тіло лежить попереду і зліва від хребта, поступово переходить у хвіст, який досягає селезінки. Залоза є змішаною, складається з екзокринної та ендокринної частин.

Екзокринна (зовнішньосекреторна) частина підшлункової залози за масою становить 97% від усього органа і є складною, часточковою, трубчасто-альвеолярною. За структурою подібна до привушної залози. Зовні покрита тонкою сполучнотканинною капсулою, яка зрощена з вісцеральним листком очеревини. У сполучнотканинній стромі розташовані кровоносні судини, нерви, нервові ганглії, нервові закінчення та вивідні протоки. Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини є панкреатичний ацинус. Підшлунковий сік через систему вивідних проток надходить до загальної панкреатичної протоки, що розміщена вздовж залози і впадає у дванадцятипалу кишку після злиття із спільною жовчною протокою. Безпосередньо над місцем злиття м'язовий шар у стінці протоки товщає й утворює м'язстискач протоки підшлункової залози.

Ендокринна частина залози утворена групами клітин (острівцями), що розташовані у вигляді округлих утворів діаметром 0,1-0,3 мм у товщі залозистих екзокринних часточок.

Печінка

Печінка - найбільша залоза організму людини (маса 1,5-2 кг), розташована у правому підребер'ї, під куполом діафрагми. Діафрагмальна поверхня опукла, має серцеве втиснення. її передній край гострий. Вісцеральна поверхня має низку втиснень, утворених органами, що до неї прилягають. Серпоподібна зв'язка поділяє діафрагмальну поверхню на дві частки - меншу ліву і велику праву. На вісцеральній поверхні наявні дві стрілові й одна поперечна борозни. Через поперечну борозну до печінки входять воротна вена, власна печінкова артерія, нерви і виходять загальна печінкова протока та лімфатичні судини. Це місце - ворота печінки. Стрілові борозни поділяють розташовані вентрально квадратну і дорзально-хвостату частки.

На нижній поверхні правої частки печінки лежить грушоподібної форми жовчний міхур, що має дно, тіло і шийку. Шийка міхура переходить у міхурову протоку, яка зливається із загальною печінковою протокою, у результаті чого утворюється спільна жовчна протока, яка впадає у дванадцятипалу кишку разом із протокою підшлункової залози на вершині великого сосочка дванадцятипалої кишки (Фатера). У місці ЇЇ впадіння у стінці протоки розташований м'яз-стискач спільної жовчної протоки.

Печінка покрита сполучнотканинною капсулою, з якою щільно зрощений вісцеральний листок очеревини. Структурною і функціональною одиницею печінки є печінкова часточка. Печінкові часточки мають форму шестигранних призм з плоскою основою та опуклою вершиною, з шириною до 1,5 мм і дещо більшою висотою. Часточки можуть зливатися своїми основами, утворюючи складні часточки. їх налічується близько 500 тисяч. У печінці людини часточки відокремлені одна від одної лише у кутах, де проходять судини (так звані портальні тракти), оточені невеликою кількістю сполучної тканини. Нині уявлення про структурно-функціональну одиницю печінки змінилося: з'явилися нові одиниці - портальна печінкова часточка та портальний ацинус.

Кровоносна система печінки тісно пов'язана з її будовою. Першою особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров із двох судин, які входять у ЇЇ ворота: ворітної вени та печінкової артерії. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить до печінки необхідні для її функціонування речовини, що всмокталися у кишці. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці судини розташовані поруч і розгалужуються на більш дрібніші: часточкові, сегментарні, міжчасточкові, навколочасточкові вени та артерії. Вони разом утворюють так звані печінкові тріади. Поряд із ними розташовані також і лімфатичні судини. Міжчасточкові вени та артерії розміщені вздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові, що відходять від них. оперізують часточки на різних рівнях.

Часточкові гемокапіляри в печінці розташовані між гілками двох венозних систем - системи ворітної вени (навколочасточкової вени) та системи печінкових вен (центральні вени). Такі гемокапіляри називають чудесною венозною капілярною сіткою. Печінка містить велику кількість гемокапілярів з широким діаметром, тому кров тече у часточках дуже повільно, що сприяє здійсненню обмінних процесів між кров'ю і клітинами печінки.

Печінкові часточки побудовані з печінкових балок та печінкових синусоїдних гемокапілярів. Печінкові балки складаються із двох рядів печінкових гепатоцитів, між якими розташовані жовчні капіляри. Печінкова балка є аналогом кінцевого секреторного відділу, клітини якого продукують жовч. Жовчні капіляри не мають власної стінки (вона утворена плазмою так званої біліарної поверхні двох сусідніх гепатоцитів, на яких є невеличкі заглибини, що збігаються). Просвіт жовчного капіляра відокремлений від міжклітинного простору щільними замикальними контактам: між гепатоцитами, і тому жовч за нормальних умов не потрапляє у цей просвіт і далі у кров. На тлі захворювань, що зумовлюють ушкодження і загибель частини гепатоцитів, жовч надходить до кровоносних капілярів, розноситься із кров'ю і забарвлює тканини організму - виникає жовтяниця. На периферії часточки жовчні капіляри переходять у холангіоли - короткі трубочки, просвіт яких обмежений двома-трьома овальними протоковими клітинами і які впадають у міжчасточкові жовчні протоки. Жовч починає утворюватися у периферійній зоні часточки і далі цей процес поширюється до центру (відкладання глікогену йде у зворотному напрямку - від центру до периферії) і через міжчасточкові протоки та жовчні протоки надходить до правої та лівої печінкових проток і далі до загальної печінкової, міхурової та загальної жовчної проток.