4) Художність та документальність у фотожурналістиці;
Творам фотожурналістики властива також художність. Ця категорія не є монополією об’єкта зображення, а має до нього відношення, опосередковане мисленням, вона переломлюється на результати пізнання, в творі. Існуючи в природі (в широкому сенсі слова) об’єкт сам собою не може бути художнім чи не художнім. Він є існує об’єктивно як елементом матеріального світу, що функціонує у відповідності з загальними законами. У відношенні до нього застосовуються категорії естетики, зокрема, категорії прекрасного, трагічного, комічного, що виявляють, в першу чергу, гармонію чи дисгармонію його елементів. Але природа лише тоді може стати об’єктом і джерелом пізнавальної та прогресивної діяльності людини, коли буде не пасивно нею зображена. Зображення має складатись із інформації про об’єкт й оцінки його людиною. Саме на стадії оцінки об’єкта людина відсікає непотрібне, загострює увагу на необхідному.
Дослідники, визнаючи документальну основу фотографії, неправомірно, на наш погляд, протиставляють фотографію репортажну й художню, тобто, документальність і художність: «Фотохроніка гранично документальна й, водночас, позбавлена художності зовсім, тоді як фотомистецтво вимислу в побудові образу обходиться без документальності». Головним критерієм розмежування вважається не творчість на загальній документальній основі, а метод «вимислу».
В іншій роботі зроблене ще різкіше розмежування понять «документальне» і «художнє», наголошується, що «хронікальна фотографія» є виключно документальний спосіб зображення дійсності. Те, що іменується «фотомистецтвом вимислу», є не що інше, як художня фотографія в прямому розумінні слова».
Шаповал: В процесі наукового пояснення специфіки й функцій мистецтва визначається те істотне, що не роз’єднує, а об’єднує елементи художнього методу в мистецтві і в журналістиці. Художність (як певна риса, особливість твору) виступає рисою, яка виявляє приналежність не тільки до художньої, але й документальної фотографії. Таким чином, єдність об’єктивного світу й суб’єктивного уявлення про нього, сплав у творі зліпку з дійсності та уявлень про неї творця, (художника, журналіста) в гармонії змісту і виражальних засобів складає й зміст твору, наділеного художністю, забезпечує повноцінність його існування в активному впливові на свідомість людей. Художність фотожурналістики виявляється як в узагальненні конкретних фактів, так і у визначенні смислу та суспільного значення явищ, що стоять за цими фактами. Фотожурналістові необхідне художнє бачення, яке дозволяє оперативно розкрити перед читачами об’єктивний смисл актуальних ситуацій, подій, явищ в новому повороті, ракурсі, своєрідному тлумаченні, в зв’язках з минулим, переплетенням з майбутнім. Він бачить в природі й у тому, що безпосередньо створене людиною, і в самих людських стосунках не тільки прекрасне. Йому доводиться розкривати в своїх творах також жорстоке, низьке, потворне... Складність полягає в тому, що фоторепортер, пропускаючи через свою психіку «чужі» радощі й нещастя, неодмінно співпереживає в момент звершення, й саме ці живі емоції переходять потім у його твір.
Емоційність невіддільна від фотожурналістики. Сучасна психологія поділяє емоції на позитивні й негативні, буденні й художні. Фотожурналістів народжує в глядачеві, читачеві синтез емоцій — художніх в буденних, позитивних в негативних. Елементи зображальної природи фотожурналістики функціонують не відокремлено, а у взаємодії. Вони зумовлюють нові якості фотографії, зокрема «ефект присутності» й історичну цінність. Перш за все, існує зв’язок між відчуттями (зором людини) й почуттями (через сигнали мозку). Незацікавивши читача, репортер не може сподіватися, що твір його буде помічений, оглянутий, осмислений. І справа тут не в якихось індивідуальних, камерних емоціях, близьких даній людині, не в ідентичості емоційного стану фотожурналіста й глядача, а в передачі у творі загальнозначимих емоційних станів чи показові явищ, які за асоціацією пробуджують відчуття причетності до зображеного, певної залежності глядачів від подій, які відбуваються навколо них.
Тож, зображальна природи фотожурналістики характеризується кількома складовими, що визначають її зміст і форму:
документальна наочність і органічність,
моментальність і оперативність,
емоційність і художність.
Отже, можна зробити висновок про природний, історично зумовлений розвиток методів документування дійсності людиною для зображення життя, набуття суспільного досвіду, а, пізніше, й для виконання виховної та пропагандистської функцій кожною із знакових і комунікативних систем. Документальна наочність фотографії дозволяє творити в свідомості людини цілісний чуттєвий образ зображеного на основі сприймання характерних ознак об’єкта, показувати їх співвідношення в просторі й часі.
Таким чином, фотожурналістика як оперативний вид документального, наочно-образного зображення дійсності розкриває суспільно-політичний смисл життєвих явищ з метою формування громадської думки, впливу на свідомість і поведінку людей.