5. Нормалізація та визначення параметрів мікроклімату

На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони – визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності (див.табл.4)

Допустимі мікрокліматичні умови це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності (див.табл.5).

Таблиця 4

Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період року	Категорія робіт	Температура повітря,оС	Відносна вологість	Швидкість руху, м/с
Холодний період року	Легка Іа	22-24	60-40	0,1
	Легка Іб	21-23	60-40	0,1
	Середньої важкості ІІа	19-21	60-40	0,2
	Середньої важкості ІІб	17-19	60-40	0,2
	Важка III	16-18	60-40	0,3
Теплий період року	Легка Іа	23-25	60-40	0,1
	Легка Іб	22-24	60-40	0,2
	Середньої важкості ІІа	21-23	60-40	0,3
	Середньої важкості ІІб	20-22	60-40	0,3
	Важка III	18-20	60-40	0,4

Таблиця 5

Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період року	Категорія робіт	Температура,оС				Відносна вологість (%) на робочих місцях — постійних і непостійних	Швидкість руху (м/с) на робочих місцях - постійних і непостійних
		Верхня межа		Нижня межа
		На постійних робочих місцях	На непостійних робочих місцях	На постійних робочих місцях	На непостійних робочих місцях
1	2	3	4	5	6	7	8
Холодний період року	Легка Іа	25	26	21	18	75	Не більше 0,1
	Легка Іб	24	25	20	17	75	Не більше 0,2
	Середньої важкості ІІа	23	24	17	15	75	Не більше 0,3
	Середньої важкості ІІб	21	23	15	13	75	Не більше 0,4
	Важка III	19	20	13	12	75	Не більше 0,5
Теплий період року	Легка Іа	28	30	22	20	55 – при 28 ° С	0,2 – 0,1
	Легка Іб	28	30	21	19	60 – при 27 ° С	0,3 – 0,1
	Середньої важкості ІІа	27	29	18	17	65 – при 26 ° С	0,4 – 0,2
	Середньої важкості ІІб	27	29	15	15	70 – при 25 ° С	0,5 – 0,2
	Важка III	26	28	15	13	75 – при 24 ° С і нижче	0,6 – 0,5

Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища t_сд. При t_сд< +10 °С – холодний період, а якщо t_сд> +10 °С – теплий період року. Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної реєстрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади термографи. Вимірювання параметрів мікроклімату на робочих місцях проводяться на висоті 0,5 — 1,0 м від підлоги — при роботі сидячи, 1,5 м від підлоги — при роботі стоячи. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2–0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря – відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м³ повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі – визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3– 0,5м/с) та чашкові (1–20 м/с) анемометри (рис. 2.2, г), а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) – термоанемометри та кататермометри.

Температура нагрітих поверхонь вимірюється за допомогою електротермометрів, термопар та інших контактних приладів.

Для вимірювання інтенсивності теплового опромінення використовують акти­нометри, термостовбці, спеціальні радіометри.