2. Основні етапи розвитку охорони праці

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Умови праці розглядалися в працях Аристотеля (387- 322 pp. до н.е.), Гіппократа (400-377 pp. до н.е.). Ще за 379 років до н.е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підпри­ємства того часу.

У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісни­ків», у якій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М.В. Ломоносов (1711-1765 pp.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф.Ф. Ерисманом (1842-1915 pp.) у його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 p.). Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс І.М. Сече­нов (1829-1905 pp.), який у своєму «Нарисі робочих рухів людини» (1907 р.) науко­во обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та орга­нів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вітчизняні вчені В.Л. Кірпічов (1845-1913), Д.П. Нікольський (1855-1918 pp.), О.О. Прес (1857-1930 pp.), В.О. Левицький (1867-1936 pp.), М.О. Вигдорчик (1875-1955 pp.), О.М. Марзеєв (1883-1956 pp.) та ін.

Значний вклад у розробку окремих питань охорони праці внесли: академік М.Є. Жуковський (1847-1921 pp.), який розробив аеродинамічну теорію, що дозво­лило проводити інженерні розрахунки вентиляційних систем; академік М.Д. Зелінський (1861-1953 pp.), який розробив ефективну конструкцію протигаза, яка майже без принципових змін використовується дотепер; академік О.О. Скочинський (1874-1960 pp.), який досліджував причини пожеж та вибухів у вугільних шахтах; академік М.М. Семенов (1896-1981 pp.), який розробив ланцюгову теорію горіння та теорію теплового вибуху газових сумішей.

Фундаментальні та прикладні питання охорони та гігієни праці висвітлені в роботах сучасних вітчизняних вчених: академіків Б.О. Патона, І.М. Трахтенберга; професорів К.Н. Ткачука, Г.Г. Гогіташвілі, І.І. Даценко та інших.

Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери су­часного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці (м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Сєверодонецьк), НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промис­ловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсико­логії ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін.

«Охорона праці», як самостійна навчальна дисципліна, сформувалась протягом останніх семидесяти років XX століття. До 1966 р. «Охорона праці» викладалась, в основному, як складова частина окремих спеціальних та інженерних дисциплін, і лише в окремих технічних вузах існувала як самостійна дисципліна. З 1966 р. «Охорона праці», як окрема спеціальна дисципліна була введена в програми навчання студентів усіх інженерних спеціальностей, а вищим технічним навчальним закла­дам було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікацій­них рівнів проводиться вивчення нормативних дисциплін «Основи охорони праці», та «Охорона праці в галузі» (наказ Міносвіти України від 02. 12. 98 р. № 420).

Безумовно важливим заходом щодо успішного вирішення питань охорони пра­ці є підготовка відповідних фахівців. У Радянському Союзі підготовка фахівців з охорони праці не проводилась. Останнім часом деякі вищі технічні заклади освіти Донецька, Дніпропетровська, Одеси розпочали підготовку фахівців з охорони праці. Фахівців з пожежної безпеки готують вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України в містах Харкові, Черкасах та Львові. Необхідно зазначити, що гігієна праці, яку зараз прийнято розглядати як складо­ву частину охорони праці, вивчалась у навчальних закладах України ще в кінці XIX століття. Кафедра гігієни була створена в 1871 р. у Київському університеті, а в 1899 р. – на медичному факультеті Львівського університету. Зараз кафедри загальної гігієни створені майже у всіх вищих медичних закладах освіти України.

З історії нагляду за охороною праці в Україні. Бурхливий розвиток у XIX столітті важкої промисловості, складних та небезпечних виробництв, що супроводжувався численними аваріями та нещасними випадками, зумовив необхідність виникнення відомчо-професійних або державних служб технічного нагляду.

Один з найстаріших видів нагляду – це нагляд за безпечною експлуатацією посудин, що працюють під тиском. Безпека використання парових котлів у Російській імперії контролювалася з 1843 р. спочатку губернськими інженерами, а з 1894 р. – Фабричною інспекцією Міністерства торгівлі і промисловості. У 1910 р. функції котлонагляду були передані товариствам котловласників з правом огляду парових котлів нарівні з фабрично-заводськими інспекціями.

Історія гірничого нагляду починається у XVIII столітті. Спершу його функцією був контроль за додержанням права власності на надра, а пізніше - за порядком розробки надр. У другій половині XVIII століття виникла потреба в організації спеціального нагляду за забезпеченням безпеки в гірничій промисловості як най­більш небезпечній і такій, що в разі аварії завдає величезних збитків.

Законом від 9 березня 1892 р. була утворена особлива гірничо-заводська інспек­ція, яка складалася з окружних інспекторів та їх помічників. Так безпека гірничих робіт стала предметом спеціального нагляду.

В кінці XIX століття видання обов'язкових постанов з охорони життя та здоро­в'я працюючих, розробка нормативних документів з охорони праці стали виключним правом Головної служби з фабричних та гірничозаводських справ.

Радянський період історії нагляду розпочався 17 травня 1918 p., коли було прийнято Декрет про утворення інспекції праці в складі Наркомату праці. У серп­ні 1918 р. було створено технічну інспекцію для виконання функцій котлонагляду, а в 1922 р. – Центральне управління гірничого нагляду.

У 1927 р. в складі Наркомпраці СРСР та республіканських наркоматів, у тому числі і в УРСР, була утворена Державна гірничотехнічна інспекція, а на місцях – окружні, губернські, районні та дільничні гірничотехнічні інспекції, які виконували також функції котлонагляду. З 1933 по 1936 pp. інспекції перебували в підпорядкуванні профспілок. У 1937-1946 pp. гірничий нагляд та котлонагляд здійснювали відомчі інспекції. У 1947 p. при Раді Міністрів СРСР було утворено Головне управління гірничого нагляду та 18 управлінь округів і 50 управлінь гірничих районів на місцях.

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України указом Пре­зидента України від 18 вересня 2002 р. № 834/2002 на базі Державного департаме­нту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці, як центральний орган виконавчої влади.

В утворений у травні 1958 р. Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості та гірничому нагляду увійшло 7 управлінь округів, які здійснювали нагляд у вугільній, гірничодобувній та нерудній, нафтогазодобувній промисловості, на об'єктах котлонагляду та підіймаль­них спорудах, а також за охороною надр.

Розпад Радянського Союзу, проголошення суверенної України в 1991 р. дали поштовх до давно назрілої реорганізації державного нагляду за безпечним веденням робіт у народному господарстві України.

З ініціативи Держгіртехнагляду України, з участю профспілок, органів держав­ної виконавчої влади був розроблений вперше в країнах СНД і в жовтні 1992 р. прийнятий Верховною Радою України Закон «Про охорону праці». Відповідно до цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 62 було створено Державний комітет України по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці), якому було передано функції державного нагляду за охороною праці в усіх галузях народного господарства.

У 2000 р. після кількох реорганізацій було утворено Державний департамент з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики із штатною чисельністю працівників територіальних управлінь Держнаглядохоронпраці 2733 працівники. Для забезпечення технічної підтримки державного нагляду в системі Держ­наглядохоронпраці діяло 27 експертно-технічних центрів (ЕТЦ) із загальною чисельністю працюючих 1500 чоловік.

Відповідно до Указу Президента України від 5 серпня 2005 року за № 1149/2005 та Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 року № 590 було перейменовано Держ­наглядохоронпраці в Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду .