Рекомендації:

Уряд України має здійснити практичні заходи щодо:

• Забезпечення розробки та ефективного виконання угод, контрактів та інших відповідних документів щодо діяльності спільного впровадження в Україні.

• Забезпечення ефективного зв’язку з Секретаріатом Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, українськими міністерствами та міжнародними донорами і компаніями з питань, які пов’язані з діяльністю спільного впровадження в Україні.

• Збір інформації щодо потенційних вітчизняних та іноземних партнерів та аналіз їх можливостей, включаючи формування відповідної бази даних.

• Первинна обробка інформації, що надійшла від однієї чи іншої сторони.

• Визначення відповідності наданої інформації по проектах спільного впровадження встановленим критеріям.

• Підготовка пакету документів для розгляду Міжвідомчою комісією, включаючи “експертний висновок” за результатом обробки документів та рекомендації щодо схвалення або відхилення пропозицій.

• Здійснення моніторингу проектів спільного впровадження як в цілому так і окремих етапів з подальшими пропозиціями щодо вдосконалення або призупинення їх реалізації.

• Підготовка звітів до Секретаріату Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату.

• Надання консультаційних послуг.

• Супроводження бази даних.

Збереження озонового шару

Українська РСР в 1985 pоці підписала, а в 1986 pоці ратифікувала Віденську конвенцію про охорону озонового шару. 18 лютого 1988 pоку Українська РСР підписала Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар та ратифікувала (приєдналася) до нього 13 вересня 1988 pоку. Таким чином, історія участі України в цьому процесі налічує близько 20 років, з яких 10 останніх років можна характеризувати як найбільш продуктивні.

Починаючи з 1 січня 1994 року Україна як формально, так і фактично, не виконувала вимоги Монреальського протоколу. Причини зрозумілі - суттєві економічні труднощі перехідного періоду. Держава виявилася не в змозі профінансувати конверсійні проекти, на той час як підприємства теж не мали достатніх фондів для модернізації виробничих потужностей.

З огляду на таку ситуацію, у 1995 році Україна змушена була звернутися до Сторін Протоколу з проханням розглянути стан виконання Монреальського протоколу в країні та вжити заходів на міжнародному рівні. Зваживши на звернення української делегації, VII Зустріч Сторін Монреальського протоколу ухвалила спеціальне рішення VII/19 щодо України, в якому було взято до уваги те, що у найближчі роки Україна буде не в змозі виконати вимоги Монреальського протоколу, однак міжнародні санкції до неї не будуть вжиті, якщо Україна:

• забезпечить регулярну звітність щодо використання озоноруйнівних речовин (далі – ОРР) в країні;

• розробить та буде виконувати Національну програму припинення виробництва та використання ОРР.

Відповідно до цього рішення Україні було рекомендовано надати міжнародну технічну допомогу з метою переходу на озонобезпечні замінники та технології.

На виконання цих вимог Монреальського протоколу в Україні були вжиті заходи на законодавчому рівні, а саме:

• створено необхідні юридичні та організаційні передумови для розгортання відповідних робіт та ухвалено Положення про Міжвідомчу Координаційну Комісію з питань організації виконання вимог Монреальського протоколу;

• затверджена “Програма припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин”;

• ратифікована Лондонська поправка до Монреальського протоколу;

• запроваджено систему ліцензування імпорту та експорту озоноруйнівних речовин Додатків А та В до Монреальського протоколу та обладнання, що їх містить;

• запроваджено надання Україною щорічної звітності до Секретаріату щодо виробництва, експорту та імпорту ОРР Додатків А, В, С, Е до Монреальського протоколу.

Важливим кроком на шляху вилучення озоноруйнівних речовин в Україні було реалізація проекту вилучення речовин, що руйнують озоновий шар, за яким десять найбільших підприємств-користувачів ОРР отримали озонобезпечне та озонозберігаюче обладнання та устаткування. В результаті його впровадження було вилучено близько 1000 тонн ОРР (залишок від загального обсягу - орієнтовно 20-30% - міститься в установках та обладнанні, яке поступово замінюється на озонобезпечне).

У 1998 році на Х Зустрічі Сторін у були визначені умови перебування України у Монреальському протоколі, а саме:

• з 1 січня 2002 року припинити експорт та імпорт ОРР, які включені до Додатків А і В до Монреальського протоколу, до яких, зокрема, відноситься найбільш небезпечний для озонового шару холодоагент ХФВ-12;

• поновити національну програму припинення виробництва та використання ОРР.

В разі невиконання цих вимог, було б прийнято рішення про вжиття економічних та інших санкцій проти України, зокрема введення заборони на торгівлю ОРР з Україною, як країною, що знаходиться в стані невиконання Монреальського протоколу.

Україна ці вимоги виконала! А саме: у 2002 році було посилено державне регулювання експорту та імпорту зазначених вище ново вироблених речовин Додатків А та В до Монреальського протоколу.