4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу

Моніторинг навколишнього природного середовища (довкілля) – це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності суспільства за допомогою застосування засобів інформатизації та спеціально організованих заходів системного збору даних про якісні та кількісні параметри довкілля, що забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Основними недоліками сучасної системи моніторингу є:

• відомчий поділ і відповідальність за збір інформації та її обробкою;

• відсутність експертно-аналітичних та прогнозно-моделюючих центрів, де б збиралася уся інформація та розроблювались комплексні екологічні прогнози та експертні оцінки екологічного ризику;

• відсутність оперативності у надходженні даних до користувачів інформації (за винятком гідрометеорологічної інформації);

• розпорошеність даних по різних суб’єктах моніторингу;

• труднощі у зборі та аналізі первинних даних моніторингу для практичного застосування при розв’язку задач оцінки екологічних ризиків;

• фактично повна відсутність підсистеми кризового моніторингу.

• відсутність єдиної параметричної системи складових НПС для території України ( цифрових карт по зрізах НПС) для моделювання процесів і прогнозних розрахунків.

Усунення цих недоліків та розвиток окремих складових моніторингу довкілля повинно здійснюватися з обов’язковим дотриманням принципів збереження та успадкованості попередньої інформації.

Необхідність модернізації та розвитку системи МНПС в Україні пов’язано з новим зовнішньополітичним курсом українського уряду, який спрямований на Європейську інтеграцію. У 1998-2003 роках Європейською Економічною Комісією ООН було проведено огляд результативності природоохоронної діяльності в Україні та розроблені рекомендації щодо подальшого її вдосконалення. Свідченням актуальності цих проблем і довіри до України, як рівноправного партнера Європейського екологічного процесу, стало проведення у травні 2003 році в м. Києві Пан-Європейської конференції Міністрів “Довкілля для Європи”. Це обумовлює необхідність проведення більш рішучої, наполегливої і послідовної екологічної політики, спрямованої на підвищення рівня екологічної безпеки як держави так і Європейського регіону в цілому, мінімізації наслідків кризових ситуацій та створення сприйнятих умов для стійкого розвитку.

МНПС здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Головною метою Державної програми є удосконалення ДСМД та досягнення належного рівня виконання її функцій.

Основні завдання Державної програми стосуються двох напрямків.

Перший напрямок – створення та забезпечення функціонування нової інфраструктури ДСМД, на основі інтеграції відомчих та регіональних систем в єдину систему. Завданнями цього напрямку мають невідкладний, першочерговий характер:

• інвентаризація складових інфраструктури існуючої системи;

• створення та забезпечення функціонування єдиної структури інформаційної взаємодії на зазначених рівнях;

• створення центрів моніторингу зазначених рівнів;

• створення та забезпечення ведення банків даних усіх напрямків моніторингу;

• забезпечення правової та нормативної бази функціонування системи;

• створення механізмів аналізу та оцінки даних спостережень;

• створення механізму комплексної оцінки та прогнозування стану довкілля;

• визначення економічного механізму для функціонування системи.

Другий напрямок – удосконалення елементів створеної системи та її інфраструктури. Для реалізації цього напрямку передбачається вирішення завдань спрямованих на перспективу, реалізація яких дозволить корінним чином покращити якість функціональної діяльності системи:

• оптимізація мереж спостережень;

• оптимізація регламентів та програм спостережень;

• удосконалення приладово-технічної бази мереж спостережень;

• удосконалення технічної бази і програмного забезпечення інформаційного обміну;

• удосконалення та уніфікація нормативно-методичної бази спостережень;

• розробка та впровадження нових методів і індикаторів оцінки стану довкілля;

• визначення та оптимізація цільового використання інформації, у тому числі для екологічних індикаторів згідно вимог ЄЕК ООН;

• забезпечення наукової підтримки функціонування та вдосконалення ДСМД, у тому числі спеціальних комплексних досліджень, впровадження сучасних методів оперативного отримання інформації шляхом використання мобільних засобів спостережень, дистанційного зондування, авіаційних та космічних спостережень за об'єктами довкілля.