- •Глава 1. Комплексна стратегічна оцінка національного
- •Екосистемний потенціал: інтегровані оцінки
- •Висновки.
- •Рекомендації: а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.2. Комплексна оцінка ідентичності національної і європейської систем екологічного управління і політики
- •Висновки
- •Рекомендації. А) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.3. Актуалізація національної екологічної політики на принципах сталого розвитку
- •1.4. Інституційна та функціональна модернізація державної системи екологічного управління на принципах сталого розвитку
- •Висновки
- •Рекомендації а) першочергові
- •Б) стратегічні
- •1.5. Потенціал міжнародних, національних і державних програм
- •Висновки
- •1.6. Потенціал регіональної екологічної політики і екологічного управління
- •Висновки
- •1.7. Екологія і здоров’я
- •Медико-демографічна криза
- •Гармонія екології і здоров’я
- •Ключова рекомендація.
- •Вплив окремих чинників довкілля на здоров’я населення
- •Висновки
- •1.8. Чорнобильська катастрофа та екологічні проблеми
- •Рав Зони відчуження
- •1.9. Гармонізація енергетичної політики та екологічної безпеки
- •1.10. Потенціал екологічної культури
- •1.11. Розвиток екологічного партнерства у прийнятті та реалізації стратегічних рішень: держава – суспільство – бізнес
- •Висновки
- •1.12. Інформаційна база стратегічних екологічних оцінок і екологічного управління
- •Висновки
- •У стислому узагальнюючому викладі, ключові рекомендації є такими:
- •Глава 2. Гармонізація українського законодавства до європейського1
- •1. Конституційні та законодавчі основи державної політики у сфері забезпечення та захисту екологічних прав громадян
- •Глава 3. Економічні механізми природокористування та природовідтворення: ідентифікація, приведення у відповідність і посилення ефективності
- •3.1. Реформування економічної системи природокористування та природовідтворення
- •3.2. Реформування ліцензійно-дозвільної та податкової системи
- •3.3. Екологічний аудит та екологізація виробництва
- •Стратегічні цілі.
- •3.4 Страхування екологічної відповідальності та екологічних ризиків
- •3.5. Екологічне підприємництво: розвиток, підтримка, заохочення
- •Висновки
- •Глава 4. Національний природоресурсний потенціал: збереження, відтворення, скорочення втрат і витрат
- •4.1. Земельні ресурси
- •4.2. Водні ресурси
- •Наявні водні ресурси
- •Водокористування
- •4.3. Мінеральні ресурси
- •4.4. Біорізноманіття
- •4.5. Заповідний фонд
- •4.6. Лісовий фонд
- •4.7. Атмосферне повітря
- •4.8. Поводження з відходами
- •4.9. Вдосконалення системи екологічного моніторингу
- •Глава 5. Розвиток науки та освіти
- •5.1 Наука України для еколого-збалансованого розвитку
- •5.2 Освіта в інтересах еколого-збалансованого розвитку (озр).
- •5.3. Інноваційна політика
- •Рекомендації:
- •5.4 Рекомендації до глави 5
- •Глава 6. Неурядові та громадські екологічні організації : посилення партнерської взаємодії, заохочення і розвиток
- •6.1 Здійснення положень Орхуської конвенції в Україні
- •6.2 Роль неурядових та громадських організацій у плануванні та реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища
- •6.3 Рекомендації до глави 6.
- •Глава 7. Екологічні ініціативи місцевих громад: державна підтримка, заохочення, розвиток
- •7.1 Можливі напрямки екологічної діяльності місцевих громад.
- •7.2 Механізми реалізації ініціатив місцевих громад.
- •7.3 Шляхи впровадження ініціатив місцевих громад.
- •7.4 Реалізація ініціатив місцевих громад (на прикладі водного господарства).
- •7.5 Державна підтримка. Заохочення.
- •7.6 Рекомендації
- •Глава 8. Міжнародна інтеграція України
- •8.1. Двостороннє співробітництво
- •8.2. Багатостороннє співробітництво
- •Зміна клімату
- •Рекомендації:
- •Збереження озонового шару
- •Рекомендації:
- •Стійкі органічні забруднювачі
- •Екологічний стан та основні екологічні проблеми Українських Карпат
- •Генетично модифіковані організми
- •Чорне море
- •8.3. Впровадження рішень Київської конференції
- •Рекомендації
- •8.4. Використання міжнародної технічної допомоги та залучення інвестицій
- •Рекомендовані дії:
1.10. Потенціал екологічної культури
Повага до природи визнана однією з фундаментальних цінностей в Декларації тисячоліття ООН. Повагу до природи формує екологічна культура, духовність, свідомість.
Більшість політиків, освітян, науковців прийшли до згоди, що четвертою складовою сталого розвитку має стати культура, духовність взагалі і зокрема екологічна культура. Зміни у відношенні до природи, у поведінці в середовищі існування людини, суспільства – це фундаментальна передумова зміни моделей споживання і життєдіяльності, виробництва.
Визнано також, що відсутність духовності, екологічної культури чи не найважливіший фактор, що стримує перехід до сталого розвитку і вирішення найгостріших екологічних проблем людства, цивілізацій.
Екологічна культура є складовою системи європейської екологічної політики і всіх сфер життєдіяльності. Існують стандарти корпоративної культури з елементами екологічної культури (відношення до природи).
Шанобливе ставлення до природи притаманне українському народу, це його тисячолітня традиція. Все, що сталося з природою в Україні, це наслідок порушення тоталітарним режимом національних екологічних традицій, національної екологічної культури.
Проблема полягає в об‘єктивній необхідності відтворення цих національних традицій, якій протистоїть суб‘єктивна агресивна споживацька психологія і ставлення до природи значно меншої, але багатішої частини українського суспільства, політиків. Курс Президента України на відділення бізнесу від влади, відродження національних традицій має сприяти відтворенню національних екологічних традицій, екологічної культури і духовності.
В Україні є приклади формування еколого-культурних і культурно-екологічних центрів, які за умови державної підтримки можуть перетворитися в національну культурно-екологічну мережу у поєднанні з екологічним туризмом.
Це Карпатський біосферний природний центр, що включає перший в Європі тристоронній польсько-словацько-український заповідник “Східні Карпати” з унікальною етнокультурою.
Дунайський біосферний природний центр може також стати міжнародним еколого-культурним центром. Центрально-Український біосферний природний центр з пам‘ятками Трипільської культури, Канівським меморіалом Т.Г.Шевченко, ландшафтним парком “Трахтемипрівський”.
Гірсько-Кримський біосферний природний центр з унікальними міжетнічними історичними культурними пам‘ятниками.
Дніпровсько-Степовий біосферний природний центр з унікальним для Європи степовим ландшафтом для розвитку екотуризму на базі природного заповідника “Асканія-Нова”.
Можна ще назвати Шацький національний природний парк, Сіверсько- Донецький біосферний центр та інші, які можуть стати транскордонними еколого-культурними центрами.
Україна має, таким чином, значний еколого-культурний потенціал, який може бути реалізований завдяки активній міжнародній співпраці з прикордонними країнами.
Виконання Загальнонаціональної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки має сприяти нарощенню потенціалу екологічної культури, але її реалізація не набула запрограмованих масштабів і темпів.
Висновки
1. Потенціал національної екологічної культури дуже великий, але він подавлений колишнім тоталітарним режимом і тенденціями екологічної безвідповідальності та безкультур’я, що продовжують стримувати його розвиток.
2. В Україні є багато місцевих і регіональних прикладів проявів екологічної культури і духовності. На жаль, розповсюдження і пропаганда цих прикладів не стала провідною темою системи освіти, засобів масової інформації.
3. В чинних правових документах з національної екологічної політики (основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля) екологічна культура як фундаментальна системна складова відсутня.
Рекомендації
А) першочергові
1. Підготувати і подати через усі ЗМІ звернення до Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України, політичних партій і бізнесових кіл від всіх громадських екологічних організацій з пропозицією відродження національних екологічних традицій і екологічної культури за державною, політичною і бізнесовою підтримкою.
Б) стратегічні
2. В Україні існують біосферні природні центри (ядра), етнокультурні центри і природно-заповідний фонд. Створити на їх основі і законодавчо визначити національну еколого-етнокультурну мережу як фундаментальну базову структуру відродження національних етнокультурних і екологічних традицій.
3. Підготувати спеціальну Постанову Кабінету Міністрів України щодо розробки стандартів екологічної культури як обов‘язкової умови зміни корпоративної (бізнесової) екологічної поведінки.