3. Визнання урядів
Уряд не володіє міжнародною правосуб’єктністю, проте саме він представляє державу на міжнародній арені, реалізує її суверенітет у міжнародних відносинах. Тому у випадку зміни уряду шляхом, інакшим, ніж передбачений законодавством держави, яку він представляє (громадянська війна, революція, державний переворот), такий уряд підлягає міжнародному визнанню. Якщо уряд прийшов до влади конституційним шляхом, у його визнанні не має потреби; більш того, визнання чи невизнання легітимного уряду може бути розцінене як втручання у внутрішні справи держави.
В цьому питанні сформувалося два питання: «доктрина Тобара», «доктрина Естради» та доктрина «ефективного контролю».
1. Доктрина Тобара. Обґрунтована у 1907 р. міністром закордонних справ Еквадору та Карлосом Тобарою, яка була затверджена Конвенцією держав Центральної Америки від 20 грудня 1907 р. (Нікарагуа, Гондурас, Гватемала, Коста-Ріка та Сальвадор). Конвенція закріплювала, що сторони не визнають уряд, який може прийти до влади в одній з 5 центральноамериканських держав внаслідок державного перевороту чи революції. Ця доктрина мала на меті перешкодити військовим заколотам у Латинській Америці. Значного поширення ця доктрина не набула.
2. Доктрина Естради. Сформульована в Комюніке Міністерства закордонних справ Мексики 1930 р., автором якої був тогочасний Міністр закордонних справ Мексики – Хенара Естрада. В ньому зазначалось, що Мексика не коментує прихід уряду в інших державах незаконним шляхом, оскільки це порушує суверенітет інших держав і є втручанням у внутрішні справи. При цьому вона зберігає свої дипломатичні відносини та інші контакти з новою державою. Сьогодні все більше держав (Великобританія, США, Бельгія, Австралія) відмовляються від практики заяв про визнання урядів, обмежуючись встановленням або відмовою від встановлення дипломатичних зв’язків. Щоправда, сутність від зміни форми визнання не змінюється, проте завдяки такій практиці пом’якшується роль іноземної держави як судді у справі оцінки законності уряду.
3. Сьогодні найбільш актуальною є доктрина «ефективного контролю». Відповідно до цієї концепції, визнання уряду являє собою правовий акт, що ґрунтується на дієвості, а не на законності нових органів урядової влади. Поняття дієвості уряду означає реальну здатність здійснювати всі державні функції, в тому числі, підтримку порядку та безпеки всередині країни, а також виконання зовнішніх обов’язків. Відповідно, відмова у визнанні ґрунтується на тому, що новий уряд не має ефективного контролю над територією.
Спеціального аналізу потребує питання визнання урядів, які перебувають у вигнанні або так званих емігрантських урядів.
Виділяють декілька способів виникнення таких урядів:
якщо уряд змушений залишити територію своєї держави в результаті її окупації ворогом під час війни (уряди Греції, Голландії, Бельгії, Норвегії під час Другої Світової Війни). В даному випадку не було потреби в якомусь формальному акті визнання, бо уряди були створені конституційним шляхом і їхня законна діяльність не переривалась.
коли уряд утворюється за кордоном під час війни, або миру (Тимчасовий уряд Чехії під час Першої Світової Війни, Тимчасовий уряд Алжирської Республіки, заснований у 1958 р. у Каїрі). З міжнародно-правової точки зору такі уряди не мають отримувати визнання де-юре або де-факто, а також набувати будь-який правовий статус. Такі новоутворення можуть бути визнані як уряди в майбутньому, але під час існування законного уряду, який здійснює ефективний контроль на всій території або більшій її частині, такі дії є передчасними і повинні розглядатися як акти втручання у внутрішні справи держави