4. Тенденції синтезу основних напрямів світової економічної думки

У процесі глобальної постіндустріальної трансформації розв’язуються певні технічні та соціальні суперечності індустріальної епохи.

В той же час на другий план відсуваються окремі розбіжності між різними напрямами світової економічної думки. Зберігаючи певний генетичний зв'язок з ідеями попередників, ці напрямки разом з тим демонструють значну подібність один з одним через орієнтацію на ті самі актуальні проблеми, що породжуються глобалізацією і постіндустріальною трансформацією. У рамках провідних напрямків світової економічної думки помітною стає тенденція до синтезу підходів. Однак це не заважає поглибленню спеціалізації досліджень.

Загальність форм інформаційних ресурсів і багатства, мала вартість їхнього відтворення, нагромадження в процесі споживання знецінюють ключовий як для політичної економії, так і для економікс принцип обмеженості благ.

Пом'якшується, а в перспективі усувається протиріччя між власниками і невласниками виробничих і споживчих благ; зменшується значення оптимальної аллокації ресурсів, раціональності економічного вибору при розподілі та споживанні ресурсів і результатів виробництва.

В інформаційному постіндустріальному суспільстві спостерігається тенденція подолання основного політико-економічного протиріччя - між власниками і безпосередніми виробниками обмежених благ. Одним із наслідків цього є трансформація соціально-економічної природи держави, перетворення її в державу соціальну.

Усі провідні напрямки світової економічної науки сходяться у визнанні актуальності проблем трансформації капіталізму і ринку взагалі, виступають за розвиток економічної свободи і господарської заповзятливості поряд з удосконаленням соціальних функцій держави.

Посткейнсіанство, що акцентує увагу на проблемах державного регулювання грошового обігу й інфляції, визначають сьогодні як "монетарне кейнсіанство" або "неомонетаризм" (Ф. Модільяні). У той же час посткенсіанські підходи до питань ціноутворення є близькими до позицій сучасного інституціоналізму.

Неокласичний синтез поєднує ідеї економічного лібералізму з аналізом механізмів державного регулювання ринку в системі змішаної економіки.

Теорія прав власності синтезує неокласичні моделі з ідеями інституціоналізму і марксизму.

Найвизначнішого представника неоінституціоналізму Р. Коуза (назва його Нобелівської лекції: "Інституціональна структура виробництва"), зараховують у різних публікаціях то до сучасної неокласики, то до теорії раціонального вибору.

Із середини XX ст. і дотепер одним з найбільш авторитетних економістів-теоретиків у світі визнається Дж. К. Гелбрейт. Вчений прагне у своїх роботах узагальнити соціально-економічні характеристики сучасної цивілізації на базі синтезу ідей критичного і позитивістського інституціоналізму, класичної школи, соціально-економічної теорії К. Маркса, неокласицизму та кейнсіанства. Методолого-теоретичний синтез дозволив Дж. Гелбрейту дати вірну прогностичну оцінку багатьох тенденцій розвитку змішаної економіки в умовах постіндустріального переходу і конвергенції ринкових і планових начал господарювання.

Поряд з тенденцією зближення раніше відособлених напрямів економічної думки спостерігається також синтез економічної науки з іншими галузями суспільствознавчого знання.

З одного боку, розвиваються ідеї економічного імперіалізму; економічний підхід оголошується універсальним для всіх суспільних наук.

Принципи економічного вибору узагальнюються для сфери політики в теорії суспільного вибору (Е. Дауне, Дж. Бьюкенен, Дж. Стіглер та ін.) і в більш широкому плані, практично для всіх сфер людської життєдіяльності - у різних напрямах теорії раціонального вибору (Г. Беккер, Р. Познер, Дж. Коулмен та ін.) . "Я переконався, що економічний підхід є всеосяжним, він застосовний до всякої людської поведінки", - стверджує один із представників теорії раціонального вибору Г. Беккер.

Основоположники кліометрики Д. Норт і Р. Фогель поширили неокласичний інструментарій, методологію неоінституціоналізму і технічний арсенал статистики на історичні дослідження.

З іншого боку, економічні закономірності все частіше розглядаються як окремий випадок більш широких соціальних процесів.

Принцип універсальності раціонального вибору уточнюється положенням про "обмежену раціональність" (Г. Саймон). Спроби її формалізації (Дж. Стіглер) виявляються недостатньо результативними, цей тип раціональності мало піддається формалізації і вимагає залучення пізнавальних засобів соціології, психології, історії, політології, етнографії, країнознавства, регіонознавства та інших наук.

Сучасна теорія регуляції фундаментальним вихідним принципом визначає "феномен впливу всього комплексу суспільних відносин на економічні закономірності".

Тенденції синтезу сучасної загальної економічної теорії та інших наук про суспільство дозволяють обґрунтовувати положення про те, що "економічна теорія пронизує всі соціальні науки точно так само, як ці останні пронизують її саму. Соціальна наука єдина” (Дж. Хіршлайфер) [1, с. 24].