2. Безробіття: причини, форми, наслідки

Зайнятість і безробіття - два боки розвинутої ринкової економіки, наслідок взаємодії об’єктивних економічних законів, раціонального використання робочої сили капіталом.

Сутність поняття “безробіття”: 1) це стан частки трудових ресурсів, яка не має можливості для існування і відтворення робочої сили завдяки праці; 2) це економічний стан, за якого ті, хто бажає працювати не можуть знайти роботу при звичайній зарплаті; стан незайнятості частки трудових ресурсів[1].

Відповідно до причин безробіття розрізняють: 1) природне безробіття – безробіття, яке пов’язане з пошуком роботи, переходом на іншу роботу. Може існувати за наявності робочих місць і небажання працювати; 2) економічне (вимушене) безробіття – людина бажає працювати, шукає роботу, але немає робочих місць; коли працівників звільняють із роботи з економічних причин (скорочення, закриття виробництва, переоснащення тощо). Сукупність природного й економічного безробіття становить фактичне (поточне) безробіття країни [2].

Показники безробіття:

- рівень безробіття (Рб) – обчислюється як відношення офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) до кількості працездатного населення (Пр): Рб = (Кб / Пр ) 100%. Коли норма безробіття перевищує 10%, то починається масове безробіття;

- тривалість безробіття – показує, скільки часу безробітні позбавлені

роботи (місяць, рік). Якщо людина не знаходить роботу понад рік, безробіття вважається довгостроковим і може перейти в застійне (застійну форму безробіття.

Норма безробіття – важливий показник стану економіки та суспільства. У різних країнах коливається від 1,5 – 2 % до 10-15 %. Якщо фактично норма безробіття в країні перевищує природну, це призводить до негативних економічних і соціальних наслідків.

Форми безробіття: 1) фрикційне безробіття – пов’язане зі зміною професії, добровільною зміною місця роботи й пошуками іншої, переїздом в інший регіон. Це тимчасова незайнятість, пов’язана з переходом з однієї роботи на іншу; 2) добровільне безробіття – стан, коли частина трудових ресурсів не хоче працювати за нижчу заробітну плату або взагалі не хоче працювати. Сукупність фрикційного та добровільного безробіття становить так зване природне (або “нормальне”). У сучасній економічній теорії до природного безробіття відносять: фрикційне, фрикційне та добровільне, фрикційне і структурне безробіття. Під природним безробіттям розуміють такий рівень (норму) безробіття, який відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці. Це раціональна ринкова зайнятість. Норма природного безробіття зросла з 2-4 % (кінець 60-х років ХХ ст.) до 6-8 % на сучасному етапі. Повна зайнятість за таких умов дорівнюватиме 94-92 % трудових ресурсів; 3) структурне безробіття – виникає внаслідок незбігу попиту і пропозиції робочої сили за структурних змін в економіці та невідповідності кваліфікації за зміни попиту; 4) технологічне безробіття – викликається зміною технології виробництва, його модернізацією, роботизацією тощо; є проявом структурного безробіття; 5) сезонне безробіття – пов’язане із сезонністю праці в деяких галузях (с/г, туризм, будівництво); 6) циклічне безробіття – визначається циклічним розвитком суспільного виробництва. Зумовлює відхилення фактичної норми безробіття від природної норми; 7) приховане безробіття – його причиною вважають низьку конкурентоспроможність дрібних виробників. Під прихованим безробіттям розуміють також стан, коли кількість робітників перевищує об’єктивну потребу в них (планомірна та перехідна економіки).

Сукупність 3-7 форм безробіття становить вимушене безробіття (або з економічних причин), коли людина бажає працювати, шукає роботу, але довго не знаходить її.

Зв’язок між нормою безробіття і величиною зростання ВВП визначає закон Артура Оукена (1929-1989) американського вченого: збільшення рівня безробіття на 1 % порівняно з природним рівнем веде до недоотримання 2 – 2,5 % фактичного ВВП.