3. Кредит як форма руху позичкового капіталу

Кредит є конкретною формою руху позичкового капіталу. Сутність кредиту - мобілізація тимчасових вільних грошових коштів і розміщення їх на умовах по­вернення й прибутковості [1].

Сукупність кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових ресурсів і надають їх у позику, називається кредитною системою. До її структури входять:

- банки;

- інвестиційні та страхові компанії;

- фонди грошових ресурсів.

Наявність кредитних відносин передбачає використання тимчасово вільних грошових коштів, власники яких готові надати їх на певний строк за винагороду (відсоток) підприємцям, бажаючим вкласти їх у підприємницьку діяльність.

Існують різноманітні форми кредиту, основними серед яких є комерційний і банківський.

Комерційний кредит - це кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочки платежу за поставлені товари або надані послуги. Інструментом такого кредиту є комерційний вексель, в якому визначена ціна товарів (послуг) і відповідний відсоток за них. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал.

Банківський кредит - це позичковий капітал у грошовій формі, що надається банками та іншими кредитно-фінансовими закладами підприємцям, різноманітним позичальникам у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового призначення [2].

Іпотечний кредит - довгострокова позика під заставу нерухомого майна, житла, виробничих будівель, землі, що надається переважно спеціалізованими іпотечними банками.

Лізинговий кредит - відносини між юридичними особами, що виникають із приводу оренди майна на основі лізингової угоди, суб'єктами якої є банки, що купують і надають в оренду обладнання на замовлення орендаря.

Державний кредит обслуговує формування та використання централізованих грошових фондів держави (державного бюджету та позабюджетних коштів) і грунтується на принципах добровільності, повернення та платності.

Міжнародний кредит виражає відносини між кредиторами й позичальниками різних країн світу щодо надання, використання й погашення кредиту [3].

В умовах розвинутої ринкової економіки кредит здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми, які в сукупності утворюють кредитну систему.

Банки є центральною ланкою кредитної системи. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. За своїм функціональним призначенням і належністю банки можуть бути зведені у дві великі групи: центральні банки й комерційні банки. У сукупності й взаємодії всі банки становлять національну банківську систему. Вона функціонально призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і видачі кредитів.

Найкраще у світі зарекомендувала себе дворівнева банківська система.

Першим її рівнем є Центральний банк країни, що відіграє вирішальну роль в організації та функціонуванні кредитної системи [4].

Другий рівень банківської та кредитної системи становлять:

- комерційні банки та їх відділення;

- спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні, інвестиційні та інші кредитно-фінансові інституції, що функціонують у різних сферах діяльності) [5].

Як кредитні установи, комерційні банки здійснюють свої операції (кредитуван­ня) для суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ і організацій, населення та інших кредитних ресурсів.

Отже, банк є комерційною установою, що здійснює рух позичкового капіталу, забезпечує отримання прибутку, і його специфічним товаром є гроші та платіжні засоби.

Основним джерелом банківського прибутку виступає:

- різниця (маржа) між відсотком, що береться банком за наданий кредит (позика);

- відсоток, що сплачується банком за депозитами.

Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного та промислового підприємців, бере свій початок з виробництва. Він є частиною додаткової вартості, створеної робітниками в процесі виробництва й перерозподіленою на користь фінансових підприємців, що здійснюють грошове обслуговування економіч­ної системи.

Комерційний банк забезпечує взаємні розрахунки й платежі між усіма господарськими суб'єктами та здійснює емісійно-засновницьку діяльність, надає економічну й фінансову інформацію та необхідні консультації.

На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, серед яких головну роль посідають нормативи мінімального розміру статутного капіталу, платоспроможності та достатності [6].