4. Прибуток акціонерних товариств та його розподіл

Функціонування і розвиток акціонерних товариств та інших підприємницьких структур у ринковій економіці здійснюється з метою отримання прибутку.

Організація та функціонування товариства має ряд переваг порівняно з індивідуальними підприємствами. Вони полягають у можливості більшої концентрації виробництва і реалізації на цій основі переваг великих бізнесових структур. Це призводить до утворення особливого виду прибутку - засновницького прибутку.

Різниця між: сумою курсів цінних паперів, проданих засновниками, і сумою капіталу, насправді вкла­деного в акціонерне товариство, становить засновницький прибуток. Він є джерелом збагачення засновників корпорації і виникає в усіх випадках при заснуванні нового акціонерного товариства або при перетворенні індивідуальних капіталістичних підприємств у акціонерні.

Шляхи вилучення засновницького прибутку досить різноманітні. Засновники можуть отримати прибуток при реалізації акцій за курсом, який вищий від їх номінальної вартості [1].

Отже, засновницький прибуток - одна із форм прибутку, який за своєю суттю є капіталістичним підприємницьким доходом.

Результатом виробничої діяльності корпорації теж є прибуток. Після сплати податків чистий прибуток акціонерного товариства підлягає розподілу. Рішення про це приймає рада директорів, а затверджується воно на загальних зборах акціонерів.

Розподіл прибутку корпорації здійснюється в такому порядку: частина його використовується для розширення виробництва, виплату зарплати і премій керівникам AT і тільки та частина прибутку, що залишається, йде на виплату дивідендів - доходів за цінними паперами.

Величина дивідендів не постійна. Вона залежить і від загальної суми прибутку AT, і від тієї її частки, котра розподіляється між акціонерами [2] .

Водночас розподіл прибутку AT впливає на функціонування і розвиток акціонерних товариств. Адже власники акцій, як правило, не претендують на отримання середнього прибутку, а задовольняються дивідендом. Його величина, якщо дивіденд співставити не з номінальною вартістю акції, а з її ринковим курсом, наближається до розмірів звичайного позичкового процента. Купівля акції розглядається як використання певної капітальної вартості, як капіталу-власності і служить джерелом поповнення акціонерного капіталу.

Отже, якщо акціонерне товариство забезпечує всім власникам акцій дивіденд, котрий дорівнює проценту, то воно буде функціонувати і розвиватись. При загостренні конкурентної боротьби, воно може знизити ціни на акції і продавати свою продукцію на рівні витрат виробництва плюс процент. Внаслідок цього доходи акціонерного товариства в таких умовах значно скорочуються і навіть можуть не виплачуватись дивіденди, але акціонерний капітал продовжуватиме функціонувати і розвиватись. Велику роль в цьому відіграє фондова біржа [3].

5. Інтелектуальний капітал підприємства

Протягом більшої частини XX ст. ринкова вартість підприємств була переважно вартістю матеріальних активів - будинків, споруд, устаткування, запасів і т.п, які фіксуються бухгалтерською звітністю. Іншими словами, ринкова вартість практично збігалася з балансовою.

На початку 80-х років став помічатися зростаючий відрив ринкової капіталізації від цінності матеріальних активів. Стало очевидним, що різниця між ринковою вартістю підприємства і вартістю його матеріальних активів є показником вартості нематеріальних активів [1].

Нематеріальні активи підприємства - це специфічні активи, для яких характерні: 1) відсутність відчутної форми; 2) довготерміновість використання; 3) здатність приносити дохід. Ці активи нерідко називають “невагомим багатством”, оскільки їх не можна покласти в банк під відсотки, поторкати руками і навіть до кінця виміряти [2].

Відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використанні унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку стало впровадження у науковий ужиток поняття “інтелектуальний капітал”. Розрізняють інтелектуальний капітал людини (індивіда), підприємства (фірми), нації.

Існують різні визначення поняття “інтелектуальний капітал підприємства”[3].

Розрізняють три складові інтелектуального капіталу підприємства: людський капітал; структурний (організаційний) капітал; споживчий (клієнтський) капітал ( рис.).

Людський капітал являє собою найбільшу цінність підприємства, оскільки включає запас знань, освіту, практичні навички, творчі і розумові здібності працівників компанії, їхні моральні цінності, мотивацію, культурний рівень, що використовуються для одержання доходу.

На відміну від фізичного капіталу людський капітал є невіддільним від індивіда, невідчужуваним, не може бути власністю компанії; є нематеріальним, невідчутним, таким, що не піддається традиційним вартісним оцінкам; є неліквідним, таким, що не зберігається і не може бути законсервований до кращих часів; не може бути скопійований або відтворений у жодній іншій організації; поєднує якості інвестування і споживання; приносить дохід від використання безпосередньо індивідам-власникам, оскільки не може бути об’єктом застави або відчуження і не є власністю компанії у традиційному розумінні.

Інтелектуальний капітал
Людський	Структурний (організаційний)	Споживчий (клієнтський)
Знання Навички Творчі здібності Моральні цінності Культура праці	Технічне і програмне Забезпечення Патенти Товарні знаки Організаційна структура Культура організації	Зв’язки з клієнтами Інформація про клієнтів Історія взаємовідносин з клієнтами Торгова марка (бренд)

Рис. Структура інтелектуального капіталу підприємства

Структурний (організаційний) капітал виконує дві функції: нагромадження знань як основи діяльності, що представляє цінність для споживача, і прискорення руху інформації усередині компанії. До структурного капіталу відносяться корпоративні інформаційні системи, бази даних, технічне і програмне забезпечення, організаційні структури, авторські права, патенти, ноу-хау, ліцензії, товарні знаки, корпоративна культура.

На відміну від людського капіталу організаційний (структурний) капітал у цілому або його окремі частини може бути скопійований, відтворений, відчужений на користь іншого суб’єкта господарювання. Вартість структурного капіталу знаходить відображення у балансі фірми у вигляді статей капіталізованих витрат на науково-дослідні та конструкторські розробки, придбання прав інтелектуальної власності (ліцензій, патентів, баз даних) тощо. Таким чином саме структурний капітал найбільше співідноситься з поняттям нематеріальних активів.

Споживчий капітал (його ще називають клієнтським, або капіталом відносин) - це в першу чергу зв'язки підприємства з споживачами його продукції, засновані на історії взаємин, на нагромадженні і постійному відновленні інформації про клієнтів. Суть цих зв'язків передається через відносини з споживачами, постачальниками, конкурентами, місцевими співтовариствами, а також через бренди, торгові марки, імідж організації.

Останніми роками в усьому світі особлива увага приділяється формуванню і використанню споживчого капіталу. Цей інтерес виявляється в численних дослідженнях з маркетингу і public relations, у створенні спеціальних управлінських технологій, інформаційних засобів, спрямованих на оптимізацію взаємодій зі споживачем продукції, у пошуку методів і підходів, що дозволяють краще розуміти потреби клієнтів, шукати нереалізовані можливості в обслуговуванні і на цій основі розвивати подальші відносини з ними.

Як бачимо, досить складно порівнювати різні види інтелектуального капіталу. Недостатньо також інвестувати окремо лише в працівників, системи і споживачів. Домогтися синергетичного ефекту можливо винятково в результаті взаємодії, взаємопідтримки, взаємовпливу всіх трьох видів. Так, наприклад, споживчий капітал, “що відповідає” за зміцнення престижу фірми, залучення нових споживачів, допоможе сформувати мотивацію працівника (що відноситься до людського капіталу, чи індивідуальної компетенції). У свою чергу, організаційний капітал за допомогою трансферу знань і організації командної роботи буде сприяти розробці нових ідей і нових проектів, результати від упровадження яких формують споживчий капітал. У той же час взаємодія людського і структурного капіталу може мати і руйнівні наслідки, “якщо багато чого з того, що робиться в компанії, не представляє цінності для споживачів або якщо керівництво прагне контролювати поведінку, а не стратегію” [4, c. 238].

Необхідною умовою повноцінного використання інтелектуального капіталу має також бути наявність системи управління всіма його компонентами: людським, організаційним (структурним) та споживчим (клієнтським) капіталом [5, c.211].

Оскільки більшість інтелектуальних ресурсів не входять до складу активів фірми, які є об'єктом фінансового обліку, американський економіст Дж. Тобін запропонував оригінальну формулу інтелектуального капіталу, засновану на ідеї визначення цінності останнього як різниці між ринковою вартістю компанії та її ринковою оцінкою:

Інтелектуальний капітал = Ринкова вартість – Балансова вартість Для інтегральної вартісної оцінки величини інтелектуального капіталу в теоретичних роботах, а також у практиці діяльності багатьох фірм застосовується коефіцієнт Тобіна (відношення ринкової ціни компанії до ціни заміщення її реальних активів: будинків, споруд, устаткування і запасів). У даний час для більшості компаній значення коефіцієнта Тобіна коливаються від 5 до 10 (для наукомістких фірм цей коефіцієнт ще більший). Якщо ціна компанії істотно перевершує ціну її матеріальних активів, то це означає, що адекватно оцінені її нематеріальні активи - талант персоналу, ефективність керуючих систем, менеджменту тощо. Покупець, таким чином, купує в основному не фізичні, а нематеріальні активи. Якщо коефіцієнт Тобіна менше одиниці, то це свідчить про те, що в компанії є недостатній інтелектуальний капітал. Отже, рівень менеджменту, організаційна структура компанії, зв'язок зі споживачами є такими, що вони не додають, а зменшують капітал компанії. Значення коефіцієнта Менше одиниці говорять про те, що компанія недооцінена.