Інституціональні та ресурсні проблеми інноваційної діяльності [1, c.72-73]

Проблеми	Сутність проблеми
Проблеми фінансового характеру	Брак власних коштів, недостатня підтримка з боку держави, складність залучення фінансових ресурсів із ринкових джерел (невигідні умови кредитування)
Проблеми організаційно-правового характеру	Нерозвиненість ринку технологій, відсутність суб’єктів інноваційної інфраструктури, що мають надавати посередницькі, юридичні, експертні, фінансово-кредитні и та інші послуги [3]; незадовільні умови для встановлення інтеграційних зв’язків з іншими суб’єктами інноваційного процесу
Проблеми інформаційного характеру	Недоступність або брак широкого доступу до систематизованої інформації про нові технології, що мають потенціал комерціалізації
Проблеми ринкового характеру	Висока вартість нововведень, невизначеніст термінів інноваційного процесу, високий економічний ризик інноваційної діяльності, тривалий термін окупності нововведень, низький платоспроможний попит на вітчизняну інноваційну продукцію

Важливим заходом для розв’язання проблеми ресурсного забезпечення малих інноваційних підприємств є накопичення об’єктів інфраструктури інноваційної підприємницької діяльності (бізнес-центрів, інформаційно-консультативних установ, небанківських фінансово-кредитних установ, інвестиційних фондів та компаній), здатної спрямувати ринкові ресурсні потоки на реалізацію інноваційних проектів і сприяти ринковій адаптації інноваційної продукції малих підприємств.Важливим економічним інструментом фінансування малого інноваційного підприємництва має стати розвиток венчурних механізмів залучення фінансових ресурсів.

1. Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційного підприємництва

Однією з найгостріших та найактуальніших проблем інноваційного розвитку є пошук джерел його фінансування. Як показує досвід країн, які обрали за основу інноваційну модель розвитку національних країн, важливу роль у вирішенні цієї проблеми може відіграти венчурний капітал [1]. Він може стати головним джерелом інвестицій для малого і середнього інноваційного підприємництва.

Венчурний капітал - це ризиковий капітал, що інвестується в науково-технічний розвиток. За визначенням Європейської асоціації прямого інвестування та венчурного капіталу - венчурний капітал є дольовим капіталом, який надається фірмами, що інвестують і спільно управляють приватними компаніями, які перебувають на різних етапах розвитку (старт, розширення або трансформація) і демонструють потенціал ймовірного суттєвого зростання [2].

Венчурні підприємства - це малі фірми у сферах наукових досліджень, інженерних розробок, створення і впровадження нововведень ризикового характеру.

Учасниками інвестиційного процесу при венчурному інвестування завжди є три сторони: винахідник як носій ідеї – інтелектуальної власності; підприємець, що розвиває бізнес на основі використання цієї власності; венчурний інвестор, що вкладає гроші в розвиток бізнесу. Всі вони мають свої частки у фірмі (підприємстві), яка функціонує і розвивається на засадах ефективного використання інтелектуальної власності, причому частка венчурного інвестора не завжди є домінуючою.

Венчурні інвестиції, як правило, характеризуються такими рисами [3, c.26-27]: венчурний капіталіст поділяє свій ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період (близько 3-7 років) повинен бути достатнім для “розкрутки” компанії - від ідеї чи наукової розробки до забезпечення її прибутковості внаслідок комерціалізації; повернення коштів інвестору здійснюється у вигляді реалізації в кінці інвестиційного періоду частки інвестора у вартості компанії, яка зросла в ціні (як правило, через фондову біржу у вигляді пакету акцій); крім здійснення інвестицій, венчурний капіталіст бере участь в управлінні компанією, забезпечуючи їй через власні зв’язки та набутий досвід на стартовому етапі підтримку в доступі до додаткових джерел фінансування під свої гарантії, розробці стратегії розвитку, організації ефективного менеджменту, проведенні патентної експертизи тощо.

Характерною особливістю венчурного капіталу є його висока ризиковість. Ризки при венчурному фінансуванні повинні компенсуватись високими очікуваними комерційними результатами, у тому числі високим рівнем рентабельності [4].

Особливе місце у формуванні венчурних фондів належить великим промисловим корпорація, які забезпечують тим самим прискорення власного науково-технічного розвитку. Корпорації беруть участь у венчурному фінансуванні трьома основними способами: 1) безпосередньо фінансують створення малих фірм, які забезпечують масове виробництво та просування на ринку інноваційної продукції, розробленої науково-технічним персоналом материнської компанії; 2) створюють мережу цілком приналежних їм філій дрібних венчурних компаній, які використовують вже не науково-дослідні, а інвестиційні функції. Останні (венчурні компанії) створюють фонди, які використовуються для довгострокового фінансування та надання позик на розробку й освоєння винаходів, що перебувають у колі інтересів материнської компанії; 3) разом з іншими венчурними інвесторами (банками, страховими та пенсійними фондами) створюють спеціалізовані інвестиційні компанії венчурного капіталу, які починають інвестувати у розвиток науково-дослідних підприємств, виступаючи замовниками їхньої продукції [2, c.27-28].

Венчурний капітал має власний ринок з відповідною інфраструктурою, попитом, пропозицією та ціною венчурного інвестиційного товару у вигляді частки акцій підприємства, яке фінансується. Попит на венчурний капітал існує сьогодні і в Україні. І він буде зростати тим швидше, чим активніше буде здійснюватись перехід економіки на інноваційний шлях розвитку.