Варіант 1
Об’єкт і предмет вивчення політології. Її функції та методологія.
Поняття, основні ознаки та функції держави. Теорії походження держави.
Типи політичної культури.
Сучасні тенденції в розвитку політичного лідерства. Політичні лідери України.
Об’єкт і предмет вивчення політології. Її функції та методологія
Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов’язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.
Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.
Об'єктом політології є політичне життя людей, соціальних спільнот, інтегрованих в державу і суспільство. Предметом служить та частина об'єкта, яка пізнана на даний період суспільно-політичного розвитку, виражена в законах і категоріях даної галузі знання і становить певну концепцію знань про об'єкт.
Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів. Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.
Політологія виконує різноманітні функції.
Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов’язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалежно від суб’єктивних намірів і бажань соціальних суб’єктів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політичних умов, засобів і форм розв´язання соціальних питань.
Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.
Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв’язку з конкретними історичними умовами.
Розробляючи політичні технології, політологія повинна враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармонізації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забезпеченні еволюційного розвитку суспільства.
Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб´єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об´єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції.
Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології набуває поширення в сучасному західному суспільстві.
Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політологія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологічних. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і займаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв´язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на інтелектуальне безсилля. На думку американських політологів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політологія перебуває в ситуації гострої неблагополучності саме внаслідок ідеологічної нейтральності.
Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов´язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.
Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.
У процесі становлення і розвитку української політичної науки важливо не ізолювати її від світового політичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.
У політології представляється можливим розділити методи на дві групи: традиційні та нові. До першої групи належать наступні.
Історичний метод. Важливість застосування в політичному аналізі історичного методу у величезній мірі обумовлена потребами політичної практики, бо своєчасне і правильне його застосування дозволить уникнути проявів волюнтаризму і суб'єктивізму в політиці. Крім того, точне і повне відображення історії досліджуваного політичного явища, події передбачає також відтворення конкретних рис і специфічних особливостей, властивих їм в конкретних історичних умовах.
Порівняльний метод у політиці орієнтує насамперед на розкриття загальних рис політичного життя різних країн, народів і епох. Проте тільки цим він обмежитися не може, оскільки в політиці ми маємо справу з системами особливої складності. Наприклад, в політиці, як ніде, велике значення мають такі "рухливі змінні", як особистість лідера, динаміка політичних ситуацій, процесів, співвідношення і розстановка політичних сил; як учасників політичних подій, характер зовнішніх та внутрішньополітичних конфліктів, розробка, прийняття і реалізація політичних рішень, поведінка виборців та ін. Тому порівняльний метод не може фіксувати лише загальні риси політичних систем, режимів, а повинен виявляти і специфіку їх функціонування та розвитку.
Системний підхід. В даний час він займає одне з провідних місць у науковому пізнанні взагалі. Найбільш широке застосування системний підхід знаходить при дослідженні складних розвиваються об'єктів - багаторівневих, як правило, самоорганізуються. До них, зокрема, і відносяться політичні системи, організації, інститути. При системному підході об'єкт розглядається як безліч елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Наприклад, серед політичних інститутів важливе місце належить державі. При його аналізі основний акцент робиться на виявленні різноманіття зв'язків і відносин, що мають місце як усередині держави (системи), так і в його взаєминах із зовнішнім оточенням (іншими політичними інститутами усередині країни, державами). Держава структурно представлено багатьма елементами. Серед них основним є апарат управління, що складається, в свою чергу, із сотень елементів. Системний підхід у політології одним з перших застосував Д. Істон (США). Детально його концепція викладена в темі "Політичні системи".
У силу надзвичайно великого числа елементів, що складають об'єкти політичного характеру, при системному підході потрібне використання сучасної обчислювальної техніки.
Структурно-функціональний аналіз. Використовуючи структурно-функціональний підхід, політолог визначає найважливіші структури і намагається простежити їх функції або ж аналізує певні дії у зворотному порядку - аж до структур, що породили їх, не керуючись при цьому якоїсь конкретної зв'язком між даною структурою та функціями. Мета структурно-функціонального аналізу полягає у кількісній оцінці тих змін, до яких дана система може пристосуватися не на шкоду своїм основним функціональним обов'язкам. Цей метод доцільний для дослідження способів збереження і регулювання системи, проте, максимальний його ефект виявляється у порівняльному дослідженні політичних систем.
Структурно-функціональний метод дозволяє розкрити не тільки сама будова і внутрішню форму політичної системи, а й описати функції кожного елемента, які входять в їх компетенцію. В аналізі проблем політики використовуються й інші дослідницькі процедури, і зокрема, моделювання.
Метод моделювання. Потреба в цьому методі виникає тоді, коли дослідження реального політичного явища, події неможливо або важко, занадто дорого або вимагає тривалого часу. Модель тут виступає як аналог реального політичного об'єкта. Моделювання підлягають: який-небудь механізм політичної системи (скажімо, механізм реалізації політичної влади) або ж процес (наприклад, процес прийняття рішень), або окремий фрагмент функціонування системи (припустимо, управління нею), інститути, їх елементи або об'єднання (держава, його органи, політичний режим конкретно), взаємодія з іншими політичними системами (міжнародні відносини) і т.п.
Метод політичної комунікації. Комунікація - передача змісту за допомогою символів. Це процес, за допомогою якого особа або група (осіб) дає знати іншій особі або групі (осіб) про своє ставлення до конкретного питання. Комунікація здійснюється за допомогою творів живопису, музики, математичних символів, художніх творів, жестів, міміки і т.д. Політолог К. Дойч в 1963 р. випустив у світ книгу "Нерви управління", в якій розробив стимулюючу "кібернетичну" модель політичних систем як комунікаційних структур.
Теорія ігор і метод прийняття рішень. У політології теорія ігор представляє велику цінність. На рівні політичної філософії формальні ігрові моделі допомагають дослідженню таких категорій як влада, свобода, рівність. З точки зору вивчення бюрократичного процесу вони корисні при дослідженні комунікації, інформатизації, а також централізації і децентралізації. Моделі (ігрові) також сприяють постановці питань, пов'язаних із суспільною і політичною стабільністю. Теорія ігор допомагає відповісти на питання про достовірність, адекватності формальних раціональних моделей поведінки політичного лідера. У вивченні процесу політичних переговорів і досягнення угод, вони допомагають виявити значення таких понять як, наприклад, загроза.
Складовою частиною теорії ігор є метод прийняття рішень. У будь-якій політичній системі є особи чи організації, які приймають рішення. Вони складають еліту даної політичної системи. У той же час бувають ситуації, коли офіційні інституції перетворюються на маріонеток і відповідь на питання - "хто приймає рішення" - не такий простий. У подібних випадках слід виявити конкретні особи, які контролюють або впливають на формальні інститути, що приймають рішення. Алгоритм прийняття політичного рішення дано в "Прикладної політології".
Таким чином політологія прагне не тільки описати і пояснити політичні феномени, але й орієнтується на дію, на організацію сучасного суспільного життя. Є, однак, думка, що в міру розвитку політології, все більше використовуються кількісні методи дослідження, відбуваються зміни в її мові. Це ускладнює сприйняття громадськістю її результатів. Багато з цих досліджень у політології подаються в такому вигляді, наче всі зацікавлені в тому, щоб їх зрозуміли тільки фахівці. У зв'язку з цим існує деяка недовіра до висновків і рекомендацій політологів. Воно з часом, природно, зміниться, якщо аналіз політичних подій буде науково обґрунтований і рекомендації підуть на користь тому, хто ухвалює ті чи інші політичні рішення.