7. Висновки: невизначеність реального

Наші новітні західні культури зіткнулися з внутрішньо притаманними їм невизначеністю та невпорядкованістю: це нестабільні форми, рухливі конфігурації, приречені на плинність, на прискорення в часі. На відміну від суспільств, якими править традиція і які визначає порядок і стабільність, вони залежать від логіки руху, віддзеркаленням якої і видається сучасна смерть визначеності.

«Новітня сучасність — це рух плюс невизначеність». (Баландьє). Ми переживаємо це затьмарення визначеності як у науці, що втратила свій недавній ореол і безповоротно затяглася туманом сумнівів і невизначеності, так і в нашому повсякденному побуті, /256/ у сфері аксіології і, нарешті, в політичному віддзеркаленні нашого буття; коли тьмяніють великі візії, з’являється постновітня сучасність, яка перемішує давні карти. Таким чином, на місце розмаїтих ідеологій, на місце «щасливого суспільства» приходять прагматичний реалізм і сумніви.

Це затьмарення «абсолютних істин» аж ніяк не тотожне розчарованому скептицизмові: ми лише потрапили в проміжний простір між застиглими догмами, які тепер зникли, й абсолютним сумнівом, приречені на мандри і на рухливі конструкції. Отже, в Третій частині нашої книжки ми досліджуємо ці нові думки, які намагаються дати раду нашому непевному становленню і нашим рухливим припущенням.

На завершення хочеться навести висловлювання письменника П. Ґійота, в якому він дає характеристику своєму творові «Бівуак», висловлювання, що так добре передає рухливі образи та плинність нашого часу: «По суті, я не знаю нічого. Я дозволив, щоб у мене цілком безперешкодно увійшли невпорядкованість, розгардіяш та архаїчність цього сьогоднішнього світу».