Продихи

Здійснення процесів газообміну між внутрішніми тканина­ми і навколишнім середовищем відбувається через продихи. Продихи складаються із замикальних клітин, центральної про­дихової щілини та побічних клітин, які створюють продиховий апарат. Продихові апарати розташовані серед основних клітин епідерми у певному порядку та кількості, що відповідає особли­востям виду рослин.

Мал. 18. Продих із клітинами шкірки, що його оточують

Замикальні клітини завжди парні, бобоподібної або іншої форми, щільно з'єднані між собою тільки кінцями, середні ж частини утворюють продихову щілину. У замикальних клітинах завжди є хлоропласти і мітохондрії, хлоропласти інтенсивно син­тезують цукри, які підтримують осмотичний потенціал клітини: спочатку утворюється крохмаль, який гідролізується до цукрів із одночасним насиченням водою, тургор зростає і продихи від­криваються, у випадку водного дефіциту (посуха, жаркий полу­день) цукри за допомогою ферментів перетворюються на осмо-

тично недіяльний крохмаль, частина води із замикальних клітин переходить у прилеглі клітини, при цьому об'єм клітин та кри­визна їхніх оболонок зменшуються, що веде до закривання про­дихової щілини (мал. 18).

Крім звичайних продихів, відомі також спеціалізовані, крізь які виділяється вода у вигляді крапель. їхня будова здебільшого подібна до звичайних, однак замикальних клітин у таких проди­хів немає. Такі продихи називають водяними, весь комплекс, що бере участь у виділенні води, має назву гідатода, а процес виді­лення води називають гутацією.

Трихоми

Клітини епідерми утворюють зовнішні вирости різноманіт­ної форми та будови, які можуть мати вигляд сосочків, горбо­чків, лусочок, волосків тощо. Такі вирости називають трихомами (мал. 19).

Покривні трихоми бувають одноклітинними та багатоклі­тинними, простими лінійними, розгалуженими або зірчастими. Іноді у багатоклітинних трихом з верхньої клітини виділяють­ся специфічні речовини (смоли, ефіри, олії). Вони складаються з ніжки і головки та мають назву залозисті волоски. Трихоми бу­вають живі та мертві.

У житті рослин волоски виконують переважно захисну функ­цію: запобігають зайвому випаровуванню води. Мертві волоски білого або сіруватого кольору захищають рослину від надмірно­го нагрівання сонячним промінням, а також запобігають шкід­ливій дії сухого повітря. Повстяно волосисте покриття відіграє роль теплової ізоляції. Жалючі волоски захищають рослини від поїдання їх тваринами. Чіпкі волоски допомагають закріплюва­тися рослині або її органам на опорі. Від трихом, що виникають тільки з епідермальних клітин, відрізняють емергенці (шипи), що зустрічаються на поверхні пагонів, черешках і жилках листків та інших органах рослин.

Емергенці утворюються не лише епідермальними, а й парен-хімними клітинами, що лежать під епідермою. Це тверді загост­рені структури. Від емергенців відрізняють колючки, які утворю­ються внаслідок видозміни пагонів.

Мал. 19. Вирости та волоски клітин епідерми:

1 — одноклітинний волосок епідерми стебла квасолі; 2 — зірчастий волосок; З — волоски насінини бавовнику; 4 — розгалужені волоски епідерми дивини; 5 — жалкі волоски кропиви дводомної; 6 — сосочки на епідермі пелюсток квітки фіалки; 7 — чіпкі волоски хмелю; 8 — волоски епідерми лободи з пухиря­ми, які запасають воду; 9 — Т-подібний одноклітинний волосок полину гіркого