6.Фінансова політика.

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрямки розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела та напрямки використання, розробляється механізм регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

В той же час фінансова політика – відносно самостійна сфера діяльності держави, найважливіший засіб політики держави у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних (з іноземним капіталом) акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. У цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, можливостей самої держави, її інтеграції зі світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають па фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, його інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що піклуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв’язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коректується з урахуванням необхідності практики.

Механізм реалізації фінансової політики держави включає такі елементи:

1. вироблення концепції розвитку фінансової системи держави;

2. визначення основних напрямків використання фінансової системи в економічній політиці держави;

3. складання цільових програм щодо закріплення загальнодержавних і територіальних фінансів, фінансового розвитку всього потенціалу країни (економічного, політичного, військового та ін.);

4. розробка конкретних заходів реалізації концепції, напрямків і програм.

Фінансова політика держави як макроекономічний механізм включає в себе стратегію і тактику управління.

Стратегія управління розуміється як загальний напрямок і методи досягнення поставленої мети. Тактика управління дозволяє зосередити зусилля на варіантах рішення, що не суперечать прийнятій стратегії.

Фінансова стратегія включає дії держави щодо розвитку її фінансової системи. Вона спрямована перш за все на вироблення цільових програм, для реалізації яких необхідні час і великі фінансові ресурси.

Фінансова тактика - це конкретні методи і засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов. Завдання фінансової тактики полягає у виборі найбільш оптимального рішення у даній господарськіїй ситуації.

Фінансова політика містить у собі безліч способів і прийомів регулюючих фінансову систему і зв’язки між її ланками. Ці регулюючі способи і прийоми можна звести у 2 групи – дефляційні і реляційні. За цією ознакою фінансова політика держави становить систему, яка складається з дефляційної та реляційної політики.

Просторовий аспект фінансової політики визначає дії держави в основних напрямках впливу фінансів на економіки країни.

За цією ознакою до складу фінансової політики держави входять:бюджетна політика,податкова політика;інвестиційна політика;валютна політика;кредитна політика;облікова (дисконтна) політика,політика з управління фінансами

Бюджетна політика – сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Вона виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та використання їх на різні потреби держави.

Бюджетна політика являє собою комплекс юридичних, економічних, організаційних заходів по складанню бюджетів, регулюванню бюджетного процесу, управлінню бюджетним дефіцитом і організації бюджетного контролю.

Бюджетна політика є найтіснішим чином пов’язана з податковою політикою, оскільки податки (збори, відрахування, мито) стають основним інструментом формування доходної частини бюджету будь-якого рівня.

Податкова політика становить систему заходів держави у галузі оподаткування, що має надзвичайно важливе значення для виходу економіки з кризового стану.

Податкова політика повинна створювати нормальні умови для виробничої і фінансової діяльності підприємств і господарств, а також для усіх інших виробників матеріальних благ.

Інвестиційна політика. Державні інвестиції повинні бути спрямовані насамперед на розвиток тих галузей, котрі мають найважливіше значення і забезпечують економічну незалежність, а також тих галузей і підприємств, які досягли високого рівня науково-технічного прогресу і вже у найближчій перспективі зможуть збільшити виробництво і вийти зі своєю продукцією на світовий ринок та забезпечити значні валютні надходження.

Валютна політика – це сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів у галузі валютних відносин, що здійснюються державою та міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютна політика становить діяльність держави щодо цілеспрямованого використання валютних коштів. Зміст валютної політики є багатогранний і включає вироблення основних напрямків формування і використання валютних коштів, розробку заходів, спрямованих на їх ефективне використання.

Кредитна політика становить сукупність економічних методів і юридичних норм, спрямованих на управління рухом кредитного капіталу. Дії кредитної політики охоплюють перш за все кредитний ринок, а також ринок “коротких грошей” і ринок цінних паперів.

Регулювати рух кредитного капіталу - це означає регулювати обіг грошей.

Головним змістом економічних методів регулювання грошової маси в обігу є: по-перше, визначення обсягів кредитів, які надає Національний банк України; по-друге, розрахунок процентних ставок (облікової ставки) по кредитах, які надає Національний банк України комерційним банкам; по-третє, встановлення норм обов’язкових резервів, які розміщують комерційні банки в Національному банку України.

З кредитною політикою є тісно пов’язана облікова (чи дисконтна) політика. Національний банк України здійснює її через маневрування, тобто через підвищення чи пониження офіційної облікової ставки з метою впливу на обсяг кредиту, на темпи інфляції, на стан платіжного балансу та ні.

Політика щодо управління фінансами становить собою систему заходів щодо здійснення фінансового менеджменту з організації органів управління фінансами та фінансовим механізмом.