Лонгітюдний, зрізів, генетико-моделюючий методи.

Сутнісна ознака представленої групи методів полягає в процедурній організації пси­хологічного дослідження з метою більш адекватного та змістовного відображення предмета дослідження. Дані методи задають трива­лість, послідовність розгортання і тип «керованості» експеримен­татора процесом психологічного пізнання конкретного явища. Так. лонгітюдне дослідження — це тривале та систематичне вивчення особливостей розвитку одних і тих же суб'єктів, яке дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз жит­тєвого циклу людини. Спочатку лонгітюдне дослідження (як метод «поздовжніх зрізів») формувався в дитячій та віковій психології як альтернатива пануючим на той час методам визначення станів чи рівнів розвитку (методам «поперечних зрізів»). Самостійна цінність лонгітюдного дослідження пов'язується з можливістю передбачення подальшого розвитку особистості та встановлення генетичних зв'язків між фазами досліджуваного процесу розгортання психо­логічних властивостей буття людини на основі об'єктивного та по­слідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної особистості. В процесі дослідження використовуються необхідні системи методів, які забезпечують досягнення цілей до­слідження: синтез спостереження, тестування, експериментальних технік, психографії, праксиметрії тощо.

Метод зрізів передбачає організацію психологічного дослідження як окремої, обмеженої у часі, фіксованої щодо етапу (моменту) існування досліджуваного явища, пізнавальної та перетворюючої взаємодії психолога з суб'єктом. Предметами дослідження в цій процедурній техніці обираються, як правило, ті явища, дослідження яких у «зрізовому аспекті» є інформативним, достатнім, а також відповідає завданням дослідження. Це досить поширена техніка психологічного дослідження. Якщо ж при цьому дослідник володіє методами змістовної реконструкції сутності психологічних явищ у часі їх дійсного існування, то зрізовий аспект дослідження виступає лише відправною точкою у пізнанні дослідником тієї чи іншої ха­рактеристики, закономірності вказаного процесу. А методи тлума­чення та висвітлення необхідних динамічних та потенційних ком­понентів розгортання досліджуваної сутності дають змогу відновити реальну послідовність подій, ситуацій і певною мірою виявити ру­шійну силу процесу, що відбувався (чи відбувається).

Генетико-моделюючий метод представляє і структурні особливості організації дослідження, і змістові акценти, які зумовлять той чи інший спосіб взаємодії психолога з сутністю досліджуваного явища. Суть методу полягає не в тому, щоб проводити статистичні зрізи на різних етапах розвитку та фіксувати різні рівні існування пред­мета, а в тому, щоб організувати та забезпечити в процесі до­слідження перехід з одного рівня предмета на інший і встановити таким чином динаміку процесів та їхні рушійні сили. Так, у процесі вивчення психічного розвитку індивіда в онтогенезі завдання полягає не в тому, щоб зафіксувати різноманітні, абстраговані від цілісного процесу, рівні розумового, кінетичного та іншого розвитку дитини, а щоб у ході самого дослідження «перевести» індивіда з одного рівня реалізації досліджуваних функцій на наступний, вищий рівень, а також простежити в реальному процесі розвитку його сутнісні закономірності.

Організація генетико-моделюючого методу в психологічному до­слідженні вимагає від психолога повної теоретичної обізнаності щодо сутності, існування та розвитку досліджуваного явища; суттєвих відносин даного явища з іншими явищами світу та структурних виявів взаємодій його в просторі індивідуального світу «Я» людини. Особливі вимоги ставляться і до методів дослідження та забезпе­чення розвиваючої інтенції в ході дослідження. Коректність змісту, адекватність процедури та індивідуально-орієнтований характер взаємодії з суб'єктом — постійні змістові орієнтири психолога у цьому процесі.

Важливо розрізняти сутність генетико-моделюючого методу в системі психотерапевтичних, формуючих та тренінгових процедур; основою диференціації виступає визначення предмета (конкретного явища), який організує навколо себе простір реалізації методу. Таким предметом завжди має бути суттєве, з точки зору формування та розвитку індивідуального світу «Я», психологічне явище, складова структури онтогенезу психологічних характеристик особистості, тоді як в інших техніках з елементами формування та розвитку предметом можуть виступати окремі властивості, ознаки, дії та елементи взаємо­відносин людини зі світом.