5.Слово, лексема, словоформа і форма слова.

У морфології слід розрізняти пов’язану системними відношеннями низку явищ: слово, лексему, словоформу і форму слова. Диференційною ознакою в названих одиницях виступає ступінь їхньої абстрактності.

Центральною одиницею у чотирикомпонентній сукупності одиниць (слово, лексема, словоформа і форма слова) є слово. Слово – основна формально-семантична одиниця мови, яка призначена для називання предметів, явищ, властивостей, дій, процесів, станів, кількісних ознак тощо і якій притаманна сукупність лексико-семантичних, фонетичних і граматичних (морфологічних, синтаксичних і словотвірних) ознак, специфічних для кожної мови. Для слова характерні цілісність, виділюваність і відтворюваність у мовленні. У слові виокремлюються такі структури: фонетична, морфологічна (сукупність морфем), словотвірна (для похідних слів) і семантична (сукупність значень).

Вирізняються лексичне значення і граматичне значення слова у трьох різновидах останнього – морфологічному, словотвірному і синтаксичному. Сукупність граматичних значень з відповідними мовними засобами його вираження структурує граматичну форму. В українській мові та інших мовах зі словозміною слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень). У багатозначному слові наявні основне і похідні (вторинні) значення, що перебувають у системних взаємовідношеннях. На ґрунті своїх семантичних і граматичних ознак слово входить до певної частини мови, виражаючи зумовлені системою конкретної мови граматичні значення. У значеннях слова закріплено результати пізнавальної діяльності людей. Слово може складатися з кількох морфем. Воно функціонує в реченнях різної структури як член речення (на грунті синтаксичних зв’язків) і як синтаксема (на ґрунті семантико-синтаксичних відношень).

Лексема – слово, розглядане як одиниця словникового складу мови в сукупності його конкретних граматичних форм і пов’язаних із цими формами флексій, а також можливих конкретних значеннєвих варіантів. З цього погляду вона являє собою абстрактну двобічну одиницю словника, єдність форм і значень, притаманну тому самому слову в усіх його вживаннях.

На тлі абстрактнішого поняття „слово” термін „лексема” уможливлює розмежування парадигматичних властивостей слова (це відображає термін „лексема”) і його синтагматичних властивостей (їх виокремлює термін „словоформа”).

Словоформи, що розрізняються тільки граматичним значенням, а не лексичним значенням, не структурують окремих лексем, але утворюють парадигму, тобто сукупність словоформ однієї лексеми.

На відміну від слова і лексеми словоформа – граматична форма того самого слова (лексеми), його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями, напр.: місто, міста, місту, містом, (у) місті, міста, міст...; читаю, читайте, читав би...; гарна, гарній, гарною... Подані ряди словоформ мають тотожне лексичне значення, позначають той самий предмет, дію чи ознаку і відрізняються один від одного граматичним значенням.

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників. На ґрунті спільного того чи того граматичного значення форми слів об’єднуються в ряди морфологічних форм. Протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням формують морфологічну категорію, складниками якої є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження). Найрозгалуженіша сукупність форм слів притаманна семикомпонентній (семиграмемній) категорії відмінка, а периферію щодо кількісних параметрів засобів вираження становить у сучасній українській мові двокомпонентна (двограмемна) категорія числа.

6.Способи вираження граматичних значень.

У сучасній українській мові є чотири. способи вираження граматичних значень: синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний і супрасегментний.

Синтетичний спосіб вираження граматичних значень реалізують у межах морфологічного слова афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси, напр.: братові (закінчення виражає значення давального відмінка, однини і чоловічого роду), гусеня – гусеняти (суфікс –ат- (орфографічно –ят-) і закінчення –и передають значення родового відмінка, однини і середнього роду), писати – написати (префікс на- виражає значення дієслівного доконаного виду), сінокіс (інтерфікс –о- формує структуру складного слова). Афіксальне граматичне оформлення в межах морфологічного слова можуть супроводжувати чергування звуків і под.: нога – нозі, смуток – смутку. Граматичну форму, утворену синтетичним способом, називають синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень маємо тоді, коли показником цих значень виступає службове слово-морфема, напр.: буду читати, читав би, читала б, читало б, хай читає. Граматичну форму, в якій граматичне значення виражають службові слова-морфеми, називають аналітичною.

Аналітично-синтетичний спосіб вираження граматичних значень поєднує афіксальне (синтетичне) граматичне оформлення слова з аналітичними елементами. Наприклад, у сучасній українській літературній мові флексія і прийменник виокремлює грамему місцевого відмінка з-поміж інших відмінкових грамем. Без прийменника форма місцевого відмінка не вживається.

Супрасегментний спосіб вираження граматичних значень стосується випадків, коли формальну афіксальну нерозрізнюваність граматичних значень компенсує наголос, напр.: руки (родовий відмінок однини) і руки (називний і знахідний відмінки множини), книжки (родовий відмінок однини) і книжки (називний і знахідний відмінки множини).

Контрольні питання

1. Що таке граматика? Чим вона відрізняється від лексики?

2. Що є предметом вивчення у двох розділах граматики – морфології й синтаксисі?

3. У чому полягає відмінність у предметі вивчення морфології та словотвору? Які завдання розв’язує морфологія?

4. Охарактеризуйте слово як основну морфологічну одиницю.

5. Якими є характеристичні ознаки такої граматичної одиниці, як „морфема”? Чим вона відрізняється від „слова” як морфологічної одиниці?

6. У чому різниця між такими морфологічними одиницями, як „слово” і „частина мови”?

7. Якою є ієрархія критеріїв при гетерогенній класифікації частин мови? Чим гомогенна класифікація відрізняється від гетерогенної?

8. Якщо в системі частин мови або всередині кожної з них наявні слова, які не охоплені одним чи кількома критеріями, про що це свідчить? Яку роль у функціонуванні мови відіграє транспозиція?

9. Які частини мови виділяються за семантико-граматичними ознаками? Охарактеризуйте кожну з них.

10. Якими ознаками характеризуються частини мови як морфологічні класи слів?

11. Що таке форма слова? Морфологічна категорія? Охарактеризуйте компонентний склад однієї з категорій української мови.

12. Проілюструйте чотири способи вираження граматичних значень в українській мові.

Термінологічний словник теми

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень є таким способом, коли показником граматичних значень виступає службове слово-морфема.

Аналітично-синтетичний спосіб вираження граматичних значень - це поєднання афіксального (синтетичного) граматичного оформлення слова з аналітичними елементами.

Граматика (гр. grammatike від gramma – літера, написання) – частина лінгвістики, що вивчає будову мови, тобто систему морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій, способів словотворення.

Грамема – компонент граматичної категорії, що за своїм значенням є видовим поняттям щодо граматичної категорії, поняття родового.

Диференціація слів за семантико- граматичними ознаками. За семантико-граматичними ознаками слова поділяються на п’ять частин мови. Вони позначають: а) предмети (іменник); б) дії, процеси, динамічні стани (дієслово); в) ознаки предметів (прикметник); г) кількість (числівник); г) ознаку ознаки (прислівник).

Ієрархія частин мови за комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм: іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови.

Лексико-граматичні розряди - це такі угруповання слів, яким властиві певна однотипність узагальненого лексичного значення, наявність тих або тих особливостей в утворенні граматичних форм і у вираженні граматичних категорій (іменники - власні і загальні назви; прикметники – якісні і відносні і под.).

Морфологія (гр. morphe – форма, logos - вчення) – це одна з частин граматичної будови мови, яка охоплює граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії цих частин мови та їхні форми, а також менші за слово одиниці (власне-морфеми й слова-морфеми для вираження морфологічних і синтаксичних значень).

Морфологічна категорія - протиставлені один одному ряди морфологічних форм з однорідним граматичним значенням; складниками категорії є грамеми (окремі граматичні значення категорії з їхніми засобами вираження).

Синтетичний спосіб вираження граматичних значень – той, в якому репрезентують реалізацію граматичного значення у межах морфологічного слова афіксальні засоби: закінчення, суфікси, префікси, інтерфікси.

Слово – це єдність граматичних модифікацій (словоформ) і семантичних модифікацій (його лексико-семантичних варіантів, значень).

Способи вираження граматичних значень - синтетичний, аналітичний, аналітично-синтетичний і супрасегментний.

Супрасегментний спосіб вираження граматичних значень стосується випадків, коли формальну афіксальну нерозрізнюваність граматичних значень компенсує наголос.

Типи морфологічних одиниць: мінімальна морфологічна одиниця (морфема) і морфологічна одиниця-конструкція (або морфологічне слово, частина мови).

Форма слова являє собою органічну єдність граматичного значення та його формальних показників.

Частини мови – це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками: 1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів; 2) структурою морфологічних категорій; 3) системою словозміни або її відсутністю; 4) спільністю синтаксичних функцій.

Лекція 11

Тема: Загальні питання синтаксису.

План

1. Предмет синтаксису. Типи синтаксичних одиниць.

2. Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції.

3. Синтаксичні зв’язки у словосполученні і реченні.

4. Засоби вираження синтаксичних зв’язків. Типи і форми синтаксичних зв’язків.

5. Семантико-синтаксичні відношення.

Література

1. Бабайцева В. В., Максимов Л. Ю. Современный русский язык: В 3-х ч. – Синтаксис. Пунктуация. – М., 1987. – Ч. 3.

2. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л., 1983.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993.

4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992.

5. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. – К., 1983.

6. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці, 1999.

7. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк, 2001.

8. Загнітко А. П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). – К., 1996. – Ч. 1; Ч. 2.

9. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. – М., 1982.

10. Кононенко В. И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского и украинского языков. – К., 1976.

11. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. – Луцьк, 2001.

12. Мірченко М. В. Функціональний аналіз синтаксичних одиниць (словосполучення, просте речення). - К., 1997.

13. Слинько І. І., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К., 1994.

Термінологічний словник теми

Синтаксис, синтаксис частин мови, синтаксис речення, сегментація, інтонація, предикація, метод субституції, метод транспозиції, метод синтаксичного моделювання, модальність, структурна схема речення, позиційна схема висловлювання, актанти, сирконстанти, парадигматика речення, пропозиція (диктум), теорія глибинних структур, одиниці синтаксису, член речення, синтаксема, елементарні/неелементарні синтаксичні одиниці мови, синтаксичні зв’язки, предикативний зв’язок, підрядний зв’язок, сурядний зв’язок, семантико-синтаксичні відношення.