ПЗ 03

1. Макроекономічне планування.

Макроекономічне планування – це:

• свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки;

• розробка моделі досягнення бажаного й очікуваного стану національної економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів, засобів і термінів забезпечення цього стану і кінцевих результатів.

Визначимо основні теорії планування:

Системне планування;

Протекціоністське планування;

Аполітичне планування;

Критична теорія планування;

Інкременталізм;

Стратегічне макропланування;

Нормативне планування (теорія планування);

Позитивне планування.

1. Основні функції макроекономічного планування:

1. Визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення найоптимальнішого варіанта розвитку національної економіки.

3. Координація економічної діяльності суб’єктів .

4. Гармонізація економічних процесів суб’єктів господарювання.

1. Принципи макроекономічного планування:

1. Оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки;

2. Правильне визначення пріоритетів;

3. Збалансованість;

4. Поєднання різних видів планування – перспективного і поточного, галузевого і територіального;

5. Реалістичність;

6. Орієнтація на світові стандарти;

7. Адаптація;

8. Гласність;

9. Рівність;

10. Самостійність і дотримання загальнодержавних інтересів.

Виділяють чотири типи державного планування: два основних – директивне й індикативне, і два проміжних – індирективне і регулятивне.

Директивне планування – спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Основні риси директивного планування

• Ґрунтується на державній власності.

• План втілює державну стратегію та пріоритети. Має тотальний характер, охоплюючи всі сторони соціально-економічного життя суспільства.

• За допомогою директивного планування держава прагне вирішити не тільки макро-, а й майже всі мікроекономічні проблеми.

• Планові завдання є обов’язковими для виконання (план-закон).

• Директивне планування для держави є основним інструментом реалізації економічної політики, а для суб’єктів економіки – метою виробництва.

• Домінування вертикально субординованих відносин в економіці (накази, директиви доводяться “з гори”). Підприємства перетворюються на простих виконавців наказів.

Використовуються в основному адміністративні, прямі методи державного регулювання економіки.

Практичні наслідки виконання директивного плану:

1. знищення конкуренції, створення умов для монополізму;

2. диктат виробника;

3. невмотивованість результатів праці;

4. ігнорування НТП;

5. зниження ефективності виробництва, якості товарів, зменшення їх асортименту;

6. виникнення постійного товарного дефіциту;

7) породження бюрократизму, волюнтаризму, паразитизму та корупції

Індирективне планування має багато рис директивного планування. План не передбачає адміністративних покарань за невиконання плану. Цей тип планування є ефективнішим, оскільки дає більше свободи суб’єктам економіки.

Регулятивне планування схоже на індикативне планування. Йому відповідає змішана економіка, ґрунтується на активному використанні економічних методів. Головна функція плану – координація діяльності суб’єктів економіки: управління державним сектором, активний вплив на роботу приватних підприємств.

Індикативне планування – спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.