При конспектування лекцій рекомендується дотримуватися наступних основних правил.
Не починайте записувати матеріал з перших слів викладача, спочатку вислухайте його думку до кінця і постарайтеся зрозуміти її.
У конспекті обов'язково виділяються окремі частини. Необхідно розмежовувати заголовки, підзаголовки, висновки, відокремлювати одну тему від іншої. Виділення можна робити підкресленням, іншим кольором (тільки не слід перетворювати текст в строкаті картинки).
Рекомендується робити відступи для позначення абзаців і пунктів плану, пробільні рядки для відділення однієї думки від іншої, нумерацію. Якщо визначення, формули, правила, закони в тексті можна зробити більш помітними, їх укладають у рамку. З часом у вас з'явиться своя система виділень.
Створюйте ваші записи з використанням прийнятих умовних позначень. Конспектуючи, обов'язково вживайте різноманітні знаки (їх називають сигнальними). Це можуть бути покажчики та направляючі стрілки, знаки оклику та питання, поєднання PS (післямова) і NB (звернути увагу). Наприклад, слово «отже» ви можете позначити математичної стрілкою =>. Коли ви виробите свій власний знаковий набір, створювати конспект, а після і вивчати його буде простіше і швидше.
Не забувайте про абревіатурах (скорочених словах), знаках рівності та нерівності, більше і менше.
Велику користь для створення правильного конспекту дають скорочення. Однак будьте обачні. Знавці вважають, що скорочення типу «д-ть» (думати) та подібні їм використовувати не слід, тому що згодом велика кількість часу йде на розшифровку, а адже читання конспекту не повинно перериватися сторонніми діями і роздумами. Краще всього розробити власну систему скорочень і позначати ними в усіх записах одні й ті ж слова (і не що інше). Наприклад, скорочення «г-ть» буде завжди і скрізь словом «говорити», а велика буква «Р» - словом «робота».
Безперечно, організувати гарний конспект допоможуть іноземні слова. Найбільш застосовувані серед них - англійські. Наприклад, скорочене «ок» успішно позначає слова «відмінно», «чудово», «добре».
Потрібно уникати складних і довгих міркувань.
При конспектування краще користуватися оповідальними пропозиціями, уникати самостійних питань. Питання доречні на полях конспекту.
Не намагайтеся зафіксувати матеріал дослівно, при цьому часто втрачається головна думка, до того ж такий запис важко вести. Відкидайте другорядні слова, без яких головна думка не губиться.
Якщо в лекції зустрічаються незрозумілі вам терміни, залиште місце, після занять виправте їх значення у викладача.
Вивчивши всі подробиці правильного конспектування, ви навчитеся не тільки легко і результативно працювати на лекціях чи курсах, але станете робити це з задоволенням. Це велика насолода - пізнати ті істини, які досі здавалися недоступними.
Техніка складання конспекту
Якщо ви хочете отримати максимальну користь при роботі з книгами і навчальними посібниками, необхідно врахувати наступні моменти.
Попередньо перегляньте матеріал. Так ви зумієте виявити особливості тексту, його характер, зрозуміти, складний чи він, чи містить незнайомі вам терміни. При побіжному знайомстві з літературою ви зумієте вибрати відповідну різновид конспектування.
Знову прочитайте текст і ретельно проаналізуєте його. Така робота з матеріалом дасть вам можливість відокремити головне від другорядного, розділити інформацію на складові частини, розташувати її в потрібному порядку. Використовуйте закладки - це відмінне підмога.
Позначте основні думки тексту, вони називаються тезами. Їх можна записувати як завгодно - цитатами (у випадку, якщо потрібно передати авторську думку) або своїм власним способом. Проте пам'ятайте: буяти цитатами можна тоді, коли ви використовуєте текстуальні конспекти. Крім того, в її первісному витяг з тексту завжди укладайте в дужки і позначайте посиланням на джерело та автора.
Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації [1]. Процес складання бібліографічного опису є видом аналітико-синтетичної переробки інформації, що передбачає виявлення та формування за певною методикою множини бібліографічних даних про окремий документ або його частину, чи групу документів [1].
Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (. —), який допускається заміняти знаком крапка (.). Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами. У кількісному елементі бібліографічного опису можна вказати тільки сторінку цитованого тексту.
Кожний бібліографічний опис виконує певні функції, найважливішою з яких є ідентифікація. Її суть в тому, що вона може виявити тотожність деяких документів, відрізняти їх один від одного і при цьому не бачити їх. Бібліографічний опис складається безпосередньо за самим документом, за титульною сторінкою. Він складається на мові оригіналу та за сучасною орфографією. Завдяки бібліографічному опису можна розшукати документ за тими ознаками, які притаманні лише йому. Тобто перша функція є кроком для наступної, пошукової функції, яка пов'язана з функцією вибору, так як сукупність відомостей, наведених у бібліографічному описі, дає уявлення про документ і тим самим допомагає вибрати той, що найбільше відповідає потребам користувача. Також до основних функцій належить інформаційна,що інформує про твір, його зміст, призначення. Окремим її випадком є сигнальна функція, так як бібліографічний опис повідомляє про новий документ, про надходження книги до бібліотеки. Три основні функції бібліографічного опису — ідентифікуюча, інформаційна та пошукова — пов'язані між собою та використовуються в різних видах бібліографічного опису. В різних ситуаціях пріоритети їхнього використання змінюються. Наприклад, при обробці нових надходжень до бібліотеки чи інформаційного центру головну роль відіграє ідентифікуюча функція бібліографічного опису, а у видавничих каталогах — інформаційна. Обліково-реєстраційна функція полягає в тому, що опис дає змогу здійснювати облік і реєстрацію документів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні тієї чи іншої установи. Організаційна функція — це формальні ознаки документу, які можуть бути основою для групування записів у конкретному пошуковому масиві.